І все-таки хлібороби навчилися виживати хвоща. Вони й підкошують його і "прополюють" за допомогою хімії. Агрономи знають: росте "дідусь" на кислих грунтах. Тому, запримітивши його десь у полі, беруть собі це на карб і вже для тієї ділянки добирають відповідні добрива. Тільки в Австралії хлібороби не мають з хвощем клопоту, бо там він просто не росте...
ДОБРОЗИЧЛИВИЙ ПРИЧЕПА
— Даруйте," а коли ж настане моя черга розповідати? У мене аж язик свербить, бо ми теж чогось варті...
Це заговорила чималого зросту рослина, спроквола погойдуючи великим листям.
Кропива усміхнулася:
— Причепа-лопух не промине нагоди похвалитися.
— Так уже й похвалитися,— добродушно басив лопух. Я просто хочу, щоб звернули на нас увагу...
— Ти ж до кожного липнеш...
— На те я й лопух-липух,— зовсім не образився велетень.— А дівчинці, може, якраз цікаво буде про нав лопухів, послухати. Правда, дівчинко?
І, не чекаючи відповіді, забубонів:
— З нас, лопухів, можна мати неабияку користь. Ну передусім ми їстівні рослини. Наше листя годиться і ні борщ, і на всякі там салати. А коріння — то особливі річ: його можна їсти і печеним, і смаженим, як картоплю. Подекуди з нього, навіть солодкий сироп варять і варення...
— Зачекай,— перебила причепу Світланка.— Якщо ти вже такий знатний, то чому опинився тут?
— Чого я не на городі, а нидію отут, на пустирищі! У тому-то й річ, що люди чомусь не хочуть мене ПОМічати. Здається, й ростом вдався, он моя наукова назві "арктус" у перекладі з грецької мови означає "ведмідь"] Та й щоразу нагадую про себе — чіпляю кожному зусті річному свої реп'яхи. А мене все одно не хочуть ПОМічати. Щоправда, в Японії виростили з мене овоч гобя і споживають його сирим, вареним, смаженим. Як хто забажає. Готують з нього понад двадцять страв!..
Кропива підтримала лопуха:
— Він правду каже.
— А чого б мені неправду казати? — У лопуховомі голосі забриніла образа.— От хоча б узяти моє насіння—І та йому ціни нема! Колись збирали його пізно восени чи й узимку, розтирали в ступці й засмачували стравуї Моє насіння дуже поживне. А зараз хіба що синичка чи щиглик поклює. Спасибі, хоч вони не обминають..] Щоправда, подекуди таки роблять олію з мого насіння та змащують нею дрібні деталі різних механізмів.
Кропива знову підтакнула:
— Атож, роблять. А в минулому столітті реп'яхова олія славилася на цілий світ.
Лопух похнюпився:
— Саме в минулому столітті й підірвали мій авторитет... Річ у тім, що "реп'яховою олією" називають не тільки олію з мого насіння. Найчастіше беруть мигдалеву, маслинну, а то й звичайну соняшникову олію і настоюють на моїх коренях. Цей настій давно вживають для зміцнення волосся. І звуть його реп'яховою олією. Раніше він був дуже популярний. Та знайшлися люди, які не захотіли настоювати мої корені—бачте, морока зайва, і почали брати звичайну олію, вводити в неї пахощі й видавати за реп'яхову. Зрозуміло, така олія [ніякої користі не давала. А люди, не розібравшися, хто винен, махнули рукою: мовляв, лопух ні на що не здатний.
ТРАВА СЕМИ ЗАПАХІВ
Лопух хотів іще сказати щось, та в цей час почулася пісня:
Ой розрісся буркун
В нашому городі,
Ціле літо цвіте,
Ягідок не родить...
Світланка повернулася в бік, звідки линула пісня, й запитала:
— А серед вас, зелені сусіди, буркун є?
— Аякже! — відповіла кропива й показала на дрібнолисту рослину з жовтими квіточками.
Та буркун не поспішав знайомитися. Навпаки, нахилився до паркану і вдавав, начебто чимось заклопотаний.
— Ти хоча б привітався із сусідкою,— дорікнула йому кропива.— Дівчинка ось хоче знати, що ти за рослина.
— Нема чим хвалитися,— буркнув буркун.— Он у пісні все сказано...
— Небалакучий він у нас,— пояснила кропива.— На його місці інша рослина он як гонорилася б, а він... Розказав би, буркуне, який чудовий з тебе корм для худоби чи який ти гарний медонос.— І пояснила Світланці: — Навіть у негоду бджоли знаходять у його квітках нектар і пилок...
А буркун своє бурчав:
— Нема чим хвалитися... І жодного слова більше.
Тоді кропива сама взялася розповідати:
— Було це за часів, коли колоністи тільки заселяли Америку. Одні переселенці вирощували кукурудзу та бавовну. Добрив на ділянку ніхто не вносив, отож через якийсь час грунт виснажився, і на ньому вже ніщо не хотіло родити. Переселенці кинули цю ділянку, переїхали на інші землі. Може, так би й облогувала ота кинута місцина, якби не впала в око пасічникам.
Ті засіяли її буркуном, бо тільки буркун і міг тут рости. Пасічники були задоволені: з буркуну бджоли мали добрий взяток, а худоба — вдосталь корму. Та по-справжньому вони оцінили цю невибагливу рослину через кілька років: виявилося, буркун повернув землі втрачені сили і зробив ґрунт знову родючим! Цей випадок навернув людей через багато років на думку поліпшувати таким чином піщані ґрунти в лісах. Отож у сосняках почали сіяти іншу рослину, близького буркунового родича— люпин багаторічний. І що ж? Ґрунт поліпшився, дерева тут стали рости швидше. Тепер ти, дівчинко, як побачиш колись у лісі фіолетові свічечки люпину, то знай: це буркун підказав посіяти його там.
А буркун тим часом спокійнісінько погойдував жовтими квіточками біля паркану, ніби то й не про нього [йшлося.
— У нашого мовчуна незвичайні пахощі,— вела далі королева дикого королівства.— У різний час дня та при різній температурі він і пахне по-різному. А ще цікаво: чим пісніший ґрунт, тим буркун краще пахне і пахощі Ійого стійкіші. Людям вони дуже подобаються, а от міль їх не терпить. Тому стебла буркуну нерідко кладуть в одяг, щоб міль не заводилася. І дух той не вивітрюється роками.
ЧІПАТИ НЕБЕЗПЕЧНО!
Світланка слухала кропиву і думала: "Ось які гарна у нас зелені сусіди!" І тут її погляд зупинився на виїсокій гіллястій рослині з білими зонтиками дрібних квіточок і листям, як у петрушки.
— А цього бравого сусіду я й сама знаю! — вигукнула Світланка і якось, сама того не бажаючи, перебила оповідачку.— Я недавно наламала з нього гілочок для кроликів — і хрумають!
Дівчинка потяглася" рукою до вершечка рослини. Але кропива зупинила її:
— Обережно, це ж болиголов!
— Ну то й що? — не зрозуміла Світланка.
— А те, що від цього сусіди треба триматися подалі! Кроликам потроху ще можна його їсти, а от для інших тварин він отруйний. І для людей теж.
— Тому він і зветься болиголовом?
— Атож. Болиголов плямистий. Бачиш, на його стеблі всюди червонувато-білі плямки.
— І від нього дуже болить голова?
— Ще й як! Буває, недосвідчені й невмілі маленькі господарки переплутують його листя й коріння з петрушкою, а насіння — з насінням кмину. А то ще діти роблять з порожнистих стебел пищики і беруть їх у рот. Тоді завжди трапляється отруєння. Буває, що й смертельне! Отож остерігайтеся цього сусіду. Коли ж закрадеться непевність—болиголов це чи ні, то понюхай листя: у болиголова воно пахне неприємно, мишами.
Світланка ніяково усміхнулася:
— Ніколи б не подумала. З виду така приємна, лагідна рослина...
— Аз отими двома сусідами ти знайома? — Кропива хитнулася в бік розлогої рослини з великим зубчастим листям і трохи меншої — з гіллястими стеблами.— Це болиголові друзі: дурман і блекота.
На першій рослині то там, то тут біліли досить чималі квіти-лійки і стриміли їжакуваті, наче невилущені каштани, плоди. Другу прикрашали жовтаві з фіолетовими прожилками квіти і продовгуваті плоди, схожі на іграшкові глечики.
Кропива розповіла, що обидві рослини теж небезпечні. Особливо часто їхнім дрібним насінням отруюються діти. Трапляється, що й домашня худоба страждає від них, коли ненароком з'їсть. Лише свиням блекота нічим не загрожує, і вони охоче її поїдають...
— Проте,— додала кропива,— навіть такі сусіди іноді стають людині в пригоді, з них роблять ліки і лікують тяжкі недуги. Але дітям краще не мати з ними діла. |Якщо ж і доведеться іноді вирвати болиголов, стебло дурману чи блекоти, коли вони в город залізуть, то потім неодмінно треба вимити руки...
І цієї миті Світланка почула дідусів голос:
— Ага, ось де ти! А ми кличемо й не докличемося... Задрімала на сонечку?
— Ой дідусю! — похвалилася дівчинка.— Я тут з усіма нашими зеленими сусідами перезнайомилася. І скільки цікавого про них довідалася! Бачила їх щодня, а й не' знала, що вони такі... Вони самі про себе розповідали.
І заходилася переповідати дідусеві те, що сама почула... А коли те й приснилося їй, то в сні тому усе була правда...