Сергій. Е, ні! Словом не відбудуся. Завтра зранку зайду в сільмаг. А зараз просто вітаю... від щирого серця... Бажаю вам, Степанидо, і здоров'я, і щастя, і всього-всього найкращого! (Цілує її в губи).
Молодиця рвучко обіймає його за шию, застигає.
Степанида. Господи! Що зі мною сталося?
Сергій (розгубившись). Я зараз... Я збігаю до сільмагу... Може, не закритий... Візьму хоч пляшку вина.
Степанида. Є в мене вино... І горілка знайдеться... Настояна... (Усміхнулась). Чого ж не питаєте, скільки мені літ?
Сергій. Про таке не питають... у жінок.
Степанида. То сама скажу... Аж тридцять п'ять. Чуєте? Сьогодні виповнилось.
Сергій. Це розквіт.
Степанида. Не втішайте. Он скільки літ прожила, а що бачила? Якої радості зазнала на віку? Невже й далі отаким буде моє життя? Скажіть!..
Вулицею йде Тетяна Громенко, а слідом за нею на певній відстані Альоша Вертеп а. Дівчина погрожує йому кулаком і заходить на
подвір'я.
Сергій. Таня?!
Таня (стрілась поглядом з агрономом, одвела очі). Добрий вечір!
Сергій. Добрий вечір! Степанида. Засоромили дівчину. Т а н я. Я до вас, тітко Степанидо.
Степанида. А то ж хто там, за кущем, ховається? Т а н я. Та Альоша... І чого ходить за мною. Степанида (усміхнулась). Чого ходить... Сергій. Запрошуй його сюди. Таня. Навіщо він тут... потрібний. Степанида (гукає). Альошо, заходь!
Входить Альоша. Високий, худий, позираючи на Таню, мовчки вітається за руку з Степанидою, з агрономом і стає потім осторонь. Зітхає.
Таня. Тітко Степанидо, не знаю, кого слухатись. Ви загадували нам завтра поливати розсаду помідорів. Так? Степанида. Що загадала — те й будемо робити. Таня. А нам велено виходити на сіножать. Степанида. Хто дав такий наказ? Сергій. Я!
Степанида. Голова про це знає?
Сергій. Радить підождати кілька днів, а ждати не можна, бо луги перецвітуть. (Бере принесений жмуток трави). Зараз у ньому найбільше вітамінів... А Сидір Антонович свій характер виявляє. Ні, ждати не можна!
Т а н я. То як же бути, тітко Степанидо?
Степанида (глянула на агронома). Передай нашим дівчатам: завтра вранці всією ланкою вийдемо на сіножать.
Альоша. А в нас теж... Якщо розпорядився бригадир — це доказ того, що саме так він і зробить.
Таня. Може, й цього року тільки вийдемо на луг, а воно дощ.
Альоша. Не буде! (Озирає небо). Якщо сонце сідає в ясний обрій — це доказ того, що жди хорошої погоди. Якщо сонце сідає в сизу хмару — це доказ того...
Таня. Ну, бувайте!
Сергій. Ходи здорова!
Альоша мовчки прощається за руку з Степанидою, з Сергієм і йде слідом за Танею знову ж таки на певній відстані.
Степанида. Гарна? Сергій. Гарна.
Степанида. А от хлопець у неї... тихий, як трава. Ну, та вона собі знайде іншого сокола... Така мусить знайти. Правда ж?
Сергій Не знаю.
Звідкись лине задушевна пісня. Сергій слухає її залюбки, а за ним непомітно стежить вдова.
Як добре співають у вашому селі. Чуєте, Степанидо?
Степанида. Подружки мої. Це ж вони, мабуть, до мене йдуть. А так хотілося .сьогодні побути тільки з вами, Сергію Андрійовичу.
Сергій. Степанидо! Я бачу... Я розумію все... хочу сказати...
Степанида (аж потягнулася до нього). Що? Ну що? Кажіть... кажіть швидше, бо вже он вдови до мого подвір'я завертають.
Пісня наростає. Сергій. Зараз не можу... Потім... потім скажу!
Завіса
КАРТИНА ДРУГА До відкриття завіси чути переливчасте тьохкання солов'їв і дівочу пісню:
Місяць на небі, зіроньки сяють, Тихо по морю човен пливе. В човні дівчина пісню співає, 1 д . . А козак чує, серденько мре. / А
Відкривається завіса. Чарівне в своїй красі озеро. Посхилялись над водою могутні дуби та орішина. Прямо — поляна у квітах весняних, а за нею лягла приваблива дніпровська далечінь: гаї, луги, сади, кручі, повиті сизуватою млою. Праворуч копиця свіжого сіна, під якою, скинувши картуза, відпочиває Стародуб. Проти нього стоїть Сергій Заярний.
Сидір Антонович. Ти, Сергію, знаєш мій характер.
Сергій. Сидоре Антоновичу, хоч ви і знатний голова колгоспу і великий практик, а коли допускатимете в роботі промахи,— не мовчатиму!
Дивляться один на одного.
Сидір Антонович. Ну, послухаю... де це ти знайшов у моїй роботі промахи.
Сергій. Забули? Можу нагадати.
Сидір Антонович. Нагадай, нагадай.
Сергій. Ви пам'ятаєте, коли я робив аналіз грунту під озиму пшеницю...
Сидір Антонович. Он ти про що.
Сергій. Я вас попереджав тоді: "Сидоре Антоновичу, ділянка угноєна надмірно, не треба давати більше добрив, бо тоді пшениця буйно розів'ється й виляже. Не буде повного наливу зерна". А ви що відповіли?
Сидір Антонович. Не пам'ятаю.
Сергій. "Агрономічну практику на власному горбі вивчав. Робити так, як наказую". А тепер були в полі, бачили? Пшениця починає вилягати.
Сидір Антонович. Вона ще підійметься... коли дощів не буде. Ну, агрономе, дивлюсь я на тебе...
С е р г і й. І що?
Сидір Антонович. Невгамовна ти людина. Сергій. У вас вчився. "Хазяйським оком до всього приці-ляйся..." Чиї слова?
Сидір Антонович. Запам'ятав мою науку. Сергій. Та, бачу, здає вже ваше око. Сидір Антонович. Як то? Сергій. Не все добачає.
Сидір Антонович (пильно дивиться на агронома). Невже знову якийсь промах? Сергій. Промах. Сидір Антонович. Говори.
Сергій. Не. дуже любите, коли хтось втручається у господарські справи.
Сидір Антонович. Дивлячись, хто втручається і що радить...
Сергій. І все-таки я вирішив... Не ображайтесь. Сидір Антонович. Послухаю.
Сергій. На сьогоднішній день уже так господарювати не можна, як господарювали досі.
Сидір Антонович. Та-ак.
Сергій. Нам треба дивитися і в майбутнє.
Сидір Антонович. Не доберу, куди гнеш.
Сергій. Подумати тільки: в районі наш колгосп вважається передовим.
Сидір Антонович. Бо таки передовий.
Сергій. Який же він передовий, коли ми сіємо пшеницю і не сіємо на корм худобі цукрових буряків. Замалі площі відводимо під соняшники. І зовсім же, зовсім забули таку вигідну культуру, як гречка. А хто не любить гречаної каші... з молоком?
Сидір А н т о н о в и ч. Та до неї витягнути з погреба глечик, увесь холодною росою вкритий... З таким молоком люблю гречану кашу.
Сергій. Хіба тільки каша? А гречаники? А пироги з круп'яною начинкою? А ковбаси?
Сидір Антонович. Хитро підступаєш...
Сергій. А то ще, бува, господиня засмажить у печі цілий кендюх з гречаною кашею, подасть на стіл, а він так і парує, так і пахтить...
Сидір Антонович. На всю хату...
Сергій. Або поставить макітру млинців з гречаного борошна чи вареників. Глянеш, а вони там аж вилискуються у маслі та в сметані.
Сидір Антонович. У маслі та в сметані... (Розсердивсь). Ти що, мене випробовуєш? Сказано тобі,— подумаю... про гречку.
Сергій. А чи ви чули таке прислів'я в народі: "Мед і гречка — брат і сестра"?
Сидір Антонович. Он куди б'єш.
Сергій. Треба бити. Де гречка — там мусять бути і бджоли.
Сидір Антонович. Ге! Бджоли! Були колись у нашому селі пасічники... знамениті: дід Михайло, ще дід Опанас. Товариші кревні... Ото виїдуть на жнива, коси в руки... Ге, не всякий парубок їх обжене. А тоді, як наробляться добре, сядуть від возом, у холодку. По чарці п'ють, а на закуску в них малосольні огірки та житній хліб, та стоїть полив'яна миска меду, чистого, як сльоза.
Сергій. Певне, липовий.
Сидір Антонович. Не пам'ятаю вже який. Я тоді чужих корів випасав. Гукнуть мене діди, вломлять хліба окраєць: "їж, хлопче!" Ге, були пасічники... Тепер таких ніде й не зустрінеш.
С е р г і й. А ми якогось комсомольця пошлемо на курси.
Сидір Антонович. Та що він тямитиме... той комсомолець? Кажу тобі— ото були знамениті пасічники — дід Опанас і дід Михайло.
Сергій. Нічого, ми виберемо бідового, щоб любив це діло. Навчиться і стане колись теж знаменитим...
Сидір Антонович. Може, й стане. Молоді люди тепер кмітливі.
Сергій. Не доказав же я вам...
Сидір Антонович. За гречку? Та що ж ти мені будеш доказувати? Та я її вирощував, коли тебе ще й на світі не було. Ясно?
Сергій. Ясно. Але ж я не про гречку. Я про мед. Сидір Антонович. Хіба ти біля бджіл ходив? Сергій. Доводилось...
Сидір Антонович. Бачу, далеко сягаєш, агрономе!
Сергій. Хотілося б ще й далі сягнути.
Сидір Антонович. У комунізм, чи що?
Сергій. Бодай на перші його приступці.
Сидір Антонович. Помріяти і я люблю... на дозвіллі.
Сергій. Не про мрії зараз, про діло хочу говорити.
Сидір Антонович. Знову агітуватимеш?
Сергій. Доведеться, бо земля у нас гуляє.
Сидір Антонович (засміявся). Земля... у нас гуляє земля? Та я звелів навіть польові дороги урізати, щоб кожний клаптик використати під посіви. А ти смієш мені таке говорити.
Сергій. Смію!
Сидір Антонович. То покажи, де ти бачив таку землю в нашому колгоспі?
Сергій. А он де, над Дніпром... Лежить століттями незаймана. То схили, то яри, то байраки. Пора б уже навіть такі землі в діло пускати.
Сидір Антонович. Цікаво! І як же ти гадаєш їх використовувать?
Сергій. Засадити деревами...
Сидір Антонович. Про ліс і я думав, коли був молодший та здоровіший.
Сергій. Не про ліс думаю, Сидоре Антоновичу. Інші в мене плани.
Сидір Антонович. Послухаю.
(Продовження на наступній сторінці)