«Де тирса шуміла» Анатолій Шиян

Читати онлайн драму Анатолія Шияна «Де тирса шуміла»

A- A+ A A1 A2 A3

М у р а д. Хай шастають там воїни татарські, хай живляться чужим добром, беруть ясир багатий — беруть дівчат і молодиць, арканять юнаків, чоловіків... (Обвів очима всіх). Старих же і малих... під ніж!., під ніж!., під ніж!..

Входять Шаріф і Юзеф Ольховський.

Ш а р і ф. Найвеличнішому хану Мурад-Гірею салям! (Вклоняється).

Мурад подав знак, і солтани, аги, мурзи виходять.

Му р а д. Які вісті з Запорожжя? Які новини від турецького султана? Доповідай, мій вірний мурза Шаріф. Доповідай!

Шаріф (вклоняючись). Є добрі вісті, премудрий хане Му-рад-Гірей, з Стамбула від турецького султана.

Мурад. Про Запорожжя в тебе питаюся. Чи пощастило знищити урус-шайтана... руського чорта кошового отамана Сірка? Про це в тебе питаюся.

Шаріф. Радісного мало, незрівнянний Мурад-Гірей. Іван Сірко знову на Січі. Та скоро його душа потрапить до вічного пекла.

Мурад. Поки душа його потрапить до пекла, він немало наших душ відправить до раю. Доповідай про все. Я слухаю.

Шаріф (вклоняється). О найсвітліший хане! Турецький султан Магомет Четвертий вирішив знищити Запорозьке військо і зруйнувати дощенту його кіш. Магомет Четвертий обіцяв надіслати п'ятнадцять тисяч стамбульських яничарів.

Мурад. Це радісна для мене вість... радісна!

Шаріф. Нехай славою встелеться твій шлях, непереможний хане Мурад-Гірей! Ми віримо в твою хоробрість і відвагу.

М у р а д. Отаман Сірко — досвідчений вовк, і я не хотів би з ним зустрітися. Мені б приємніше було... (Дивиться на мурзу).

Ш а р і ф. Бачити його вже мертвого? Про твоє бажання думали ми, непогрішимий хане Мурад-Гірей. М у р а д. І що придумали? Що?

Ш а р і ф. Наш вірний друг єзуїт Юзеф Ольховський порадив... (До Юзефа). Скажи про свої наміри сам. М у р а д. Я слухаю.

Юзеф. Ми добре знаємо силу й хоробрість січовиків...

Мурад (роздратовано). Про Сірка тебе питаю. Як знищити мого найлютішого ворога Сірка?

Юзеф (вклоняючись). Про це я думав. Про це сказати хочу. Ми розставимо різні пастки на кошового отамана, щоб біля нього щодня, щогодини були наші вуха, наші очі, наша вірна рука.

М у р а д. Де взяти таку надійну людину?

Юзеф. її вже знайдено.

Ш а р і ф. На допиті ми запитали: "Що хочеш вибрати для себе — вічне поневолення, каторгу чи гроші й подарунки за достойний труд?"

Мурад. Обрав, звичайно, гроші?

Ш а р і ф. О наймудріший хане!

Мурад. Хто ж він? Хто?

Шаріф б'є в долоні. Входить Данило Гунда, вклоняється.

Ш а р і ф. Підійди ближче. Тебе хоче бачити, хоче слухати наш повелитель мудрий — кримський хан Мурад-Гірей. М у р а д. Ти знаєш Івана Сірка? Данило. Він одружений з моєю сестрою. Мурад. Хитруєш?

Данило. Клянусь! Ненавиджу я родича мого Сірка... Мурад (пильно дивиться на нього). Бачу в твоїх очах вовчий блиск. Навчіть, що йому слід робити!

Юзеф і Шаріф шанобливо вклоняються.

(Кидає кисет з грошима). Від мене... за послуги!

Данило. Не підведу... Робитиму все, що накажете. Клянусь!..

Шаріф. Іди. Потім з тобою говоритиму. Мурад (до єзуїта). Тепер бачу, добру школу ти пройшов. Добру.

Юзеф. Не все ще я сказав, славний хане Мурад-Гірей. Мурад. Слухаю.

Юзеф. Надумав я посварити запорожців з російським царем Олексієм Михайловичем.

Мурад (жваво). Посварити царя з запорожцями? Хіба це можливо? Царя з запорожцями...

Юзе ф.' Ми з мурзою Шаріфом домовились. Ш а р і ф. Так, наймогутніший Мурад-Прею, ми все обміркували... (Озираючись, щось шепоче ханові на вухо).

Сміється хан. Сміється Юзеф.

Му рад. Боюся, кошовий Сірко розгадає ваш намір... Розгадає.

Юзеф. Мусимо так зробити, щоб не розгадав.

М у р а д (до Ольховського). Добру матимеш нагороду. Тільки часу не гайте. Нам кожний день дорогий.

Ш а р і ф. Твоє веління, преславний хане Мурад-Гірей, для нас закон. (Вклоняється хану).

Му рад (до обох). Ваші підступи схвалюю. (Починає ходити). Добрі вісті! Добрі! Спасибі тобі, мій вірний мурза Ша-ріфе. До мого сорокатисячного війська ще приєднається п'ятнадцять тисяч стамбульських яничарів. П'ятнадцять тисяч... Це сила!.. З такою силою я зможу руйнувати ненависну мені Січ.

Ш а р і ф. Так, так, непереможний лицаре Мурад-Гірей. Запорозька Січ — то двері на Україну.

М у р а д. Ми розчинимо їх назавжди! Ми збудуємо на Дніпрі фортеці неприступні! Ми звідти підемо в нові походи. Підемо!

Ш а р і ф. Так, так, могутній хане Мурад-Гірей.

Мурад. А зараз хочу веселитися!.. Де мої солтани, мурзи, аги? Хай будуть свідками моєї радості... Хай веселяться разом зі мною!

Входять солтани, мурзи, аги.

Ш а р і ф. Не все ще тобі сказав, мій незрівнянний хане Мурад-Гірей.

Мурад. Якась вість?

Шарі ф. Найкрасивіших полонянок я звелів одібрати до гарему. А поміж ними є Марія — дочка твого найлютішого ворога Івана Сірка.

Мурад. Дочка?.. Рідна дочка?

Ш а р і ф. Ти матимеш розвагу, непогрішимий хане... Ти візьмеш добрий викуп за Марію. Мабуть, отаман кошовий не поскупиться на золоті червінці.

Мурад (показує на горло). Отут стоїть він кісткою у мене!

Ш а р і ф. А чи не думав ти, преславний хане, маючи в полоні його дочку, хитрощами і вмовлянням переманити кошового на свій бік, щоб з ворога і недруга зробити його спільником своїм?

Мурад (розсміявся). Урус-шайтана в спільники? О ні! Такому не бувати! Знаю... Про інше думаю я зараз. Про інше.

Ш а р і ф. Чи можна й нам твої величні думи знати?

Мурад. Його я серце потривожу і горем батьківським уп'юся вдосталь, щоби не раз душа козацька затьмарилась ядучою журбою... І, може, згодом отаман кошовий погодиться зробити все, чого я забажаю, бо не захоче смерті він для рідної дочки. Ні, не захоче!

Шаріф. Всевладний хане, ти, може, глянеш сам на полонянок, що їх пригнали твої воїни з української землі?

М у р а д. Гляну.

Шаріф (б'є в долоні).

З'являється слуга.

Привести полонянок!

Слуга виходить.

Марію схоплено в весільному вбранні. М у р а д. Хто наречений?

Шаріф. Якийсь донський козак Максим Пелех. Але весілля те не відбулося!..

З'являються танцівниці.

Наш світлий Мурад-Гірей забажав, щоб ви його розважили танцями.

Грає музика. Починається танок. Під час танцю входить 3 а й т у и е і Д а л ь г а т. Танці припиняються.

М у р а д. Зайтуне? Я ж наказував...

З ай ту не. Мій повелителю, мій муже Мурад-Гірей! Я прийшла... щоб захистити свого брата від злого наговору...

Дальгат. Клянусь життям — не винний я ні в якій змові проти тебе.

Му рад. Не вірю я тобі. Не вірю! Вигнанцем станеш ти довіку!

Зайтуне. Мураде, зглянься... Вислухай же правду.,, про Дальгата.

Входить Данило Гун да, вводить кількох красивих полонянок.

Серед них Марія.

Данило. Куди їх... гнати?

Шаріф (дивиться на Зайтуне і хана, потім рішуче вихоплює з гурту Марію). Ось вона, красуня степова!

Мурад пожадливо оглядає полонянку.

Зайтуне. Мураде!.. Схаменись! Марія. Дядечку Даниле... Заступіться!

Він одвертається.

Мурад. До гарему!.. Марія. Ма-а-а! (І зів'яла).

Мурад не зводить з Марії очей.

Мурад. Вона отямиться в гаремі.

Затемнення

КАРТИНА ТРЕТЯ

Та ж декорація. Марія в татарському вбранні тривожно прислухається, відступає до стіни, не одриваючись поглядом од дверей. Входить у коштовному халаті Мурад-Гірей. Якусь хвилину мовчки дивиться на Марію.

Мурад. Красуне моя! Не бійся. Підійди до мене. (Розводить руки).

Але полонянка стоїть на місці. Скажи, Маріє, що мушу я зробити, щоб ти забула рідний край?

Марія мовчить.

Хіба неоднаково пропливають хмари і світять у небі зорі? Чи неоднаково розцвітають троянди і сходить і заходить сонце? Марія. Додому відпустіть.

Мурад. Скажи тільки слово... Єдине слово "люблю"! І я поставлю таку ж хату, в якій ти народилась і зросла. Чуєш? Єдине слово... З мого веління тут розростеться вишневий сад і квгги зацвітуть... Квіти найпишніші, які ти звикла бачити у рідному краю. Я все дістану і все зроблю для тебе, Маріє!..

Марія. Додому...

Мурад. Я поведу тебе з собою. Я покажу тобі найдорожчі скарби. Там знайдуться шовки барвисті й оксамити: там вибереш собі такі прикраси, що їм ти не складеш ціни. Шовки барвисті й оксамити...

Марія. Додому!..

Мурад. Я одягну тебе в таке вбрання, якого ти не мала зроду. Лише тобі, Маріє, тобі єдиній, я подарую ізумруд, найбільший в світі. Ой, що за ізумруд! Береш у руки, дивишся очей не можна відірвати. Якими барвами іскриться він, як грає райдужно у глибині дорогоцінній... Твоїм, Маріє, твоїм навіки буде камінь той, тільки скажи, скажи, що мене любиш...

Марія. Мамо! Ма-а!

Мурад. Ти хочеш, щоб разом з тобою тут рідна матінка жила? Я все зроблю. З моїми вірними людьми в Мерефу надішлю Данила — твого дядька. Нехай умовить він свою сестру Сірчиху, а твою рідну матір, приїхати до тебе в гості.

Марія. Навіщо мучите мене? Адже душа моя затьмарена щодня страшною тугою за рідним краєм. Відпустіть... додому!

Мурад. Про рідний край забудь! Забудь! (Ревниво). Здогадуюсь... за ким сумуєш. Його ти любиш, любиш?

Марія мовчить.

Я не забуду, ні! У Січі... там є підвладні мені люди... їм накажу, і вони схоплять Пелеха Максима й сюди... Марія. Ні! Ні!

Мурад (люто). Я сам... Живцем у нього вирву серце й кину тобі під ноги, щоб більше ти не думала про того козака... Не думала... (Наближається до Марії).

(Продовження на наступній сторінці)