«Сивий» Валерій Шевчук

Читати онлайн оповідання Валерія Шевчука «Сивий»

A- A+ A A1 A2 A3

Але в мені живе ще й цей біль, він, як той старий із візком: постать з парасолею і в калошах, везе напханий мудрістю візок, і не дивиться ні на кого. їй досить цього ходу й цього візка, бо там його щастя, яке він вирвав з-перед носа в іншого. Той інший так і лишився, а він котить возика, радісінький і щасливий. Знайшов те, чого шукав аж до цього дня; ціле життя від однієї хати до іншої, ціле життя шукав скарбу. Нарешті той у нього на візку, і старий, не зважаючи на похилий вік і на втому, біжить порожніми вулицями, котячи перед собою всі чотири щасливі колеса.

І я тут, над кручею, зеленію від світлої заздрості до того старого. Я зовсім зелений під цю хвилю. Навколо дихає зелена трава. Ще кілька день і зазеленіє цілий парк, ціле місто і ціла земля. Все потоне та заспокоїться в цій зелені, тільки я один ще чорнітиму — тим сивим, яким був досі отой чудний дідок, стану я. І шукатиму вже свого скарбу. Може, й сто літ, але обов'язково його знайду, хай би мені довелося пролітати у воронячій одежі всі ці сто літ. На сто перший рік я знайду все, що хочу, я повернуся додому, зніму зі стіни гітару і заспіваю. Всі струни стануть тоді чудово наладновані, в мене буде молодий голос, і я співатиму цілий вечір, забивши безконечну розмову про кріликів за стіною і остаточно вирішивши всі оці пречудні гризоти.

1974 р.