Сухі ялинові гілки згинаються — на хуртовину, розпрямляються — на гожу днину.
У морозяний день вода виступає поверх льоду — невдовзі настане відлига.
Лунко потріскує лід — на міцний мороз.
Півні ввечері розкукурікалися — на переміну погоди.
Свійські свині згрібають барліг і ховаються у нього — перед великим морозом.
Голуби туркочуть — тепло віщують.
Доки я писав, дідусь кілька разів підходив до мене і заглядав через плече:
— Якщо хочеш, я тобі подарую одне гарне прислів’ячко. Ти такого ще не чув: "Лютень сказав: "Якби я в батькових літах, то бику-третяку роги вирвав би!" Ну то як?
— Правду кажучи, я не до кінця зрозумів його,— зізнався щиро.
— А що тут розуміти: лютий — останній зимовий місяць. — Отже, сили у нього лишилося небагато...
— Я, Тарасе, знаю трохи простіше прислів’я,— встряють у розмову бабуся.
— Якщо знаєш, то розкажи.
— Лютень сказав: "Якби мені та сила, що в січні, то я б бикові роги вломив!" Але сили в нього не прибавляється, а відбуває, як у нас з тобою, Тарасе...
— О, це правду ти сказала, Мотре, — зітхнув дідусь. Мені нараз стало шкода стареньких. Щоб не подати виду, поспіхом закриваю зошита й ховаю його на покуті. З голови не виходить щойно почуте: "Лютень сказав: "Якби в батькових літах..."
Справді-бо, літа в нього вже лічені і мічені. Хоч на вулиці і намело снігу, але пройде тиждень-другий, і весна таки загляне в наше покутнє віконце.
Варто лише трішки зачекати!
НОВОЮ КРАЙКОЮ ПІДПЕРЕЗАНИЙ
Гарний сьогодні видався день. Яскраве березневе сонечко голубить зір. На душі від того весело й святково. Бабуся повитягали з-під припічка всілякі вузлики, передивляються їх. Чого там тільки нема! Он наїжачилось насіння моркви, плескатіють бубки огірків, крадькувато визирають темно-коричневі клубочки бурякової розсади, дрібніють мачинки цибулі та щавлю...
— Бабусю, чого це ви так рано взялися за насіння? — запитую з подивом. — Ще ж не вся земля розмерзлась.
— Воно-то так. Але ж незабаром земля стужавіє. Одразу скільки роботи нагальної прибавиться: скопувати грядки, садити й сіяти. А перед тим як висівати розсаду, треба вже знати, чи справно вона перезимувала, чи гарно проростатиме. Отож заздалегідь і перевіряють, яка вона.
— А як це зробити?
— Ось візьму з кожного вузлика по пучці розсади, замочу ЇЇ у воді. За тиждень-другий вона мусить обов’язково набубнявіти. Та й час уже не такий ранній, як тобі здається. Вісімнадцятого березня день почне переважувати ніч. А коли надійде теплий Олексій, то, кажуть, розсаду в хаті посій.
— Коли ж Олексій наступає?
— Він завше дотримується одного числа — тридцятого березня. На теплого Олекси пасічники вже мусять винести в сад вулики, щоб бджоли зробили обліт. А для цього потрібне тепло. Тому й теплим його назвали.
Доки бабуся чаклують з насінням, я тим часом беруся за свою справу. Виймаю з шухляди ручного свердлика і кілька залізних пасклинків. За зиму вони трохи потемніли. Отож треба вичистити їх суконною ганчіркою, щоб свіженькі були і добре стікав по них сік. Адже незабаром почнуть сокору-шити берези. Тато вже й діжечку наготував. Як тільки я наповню її соком, вони приправлять його сухими грушками-дичками, смаженим ячменем та перетопленим з вощиною медом. Через два тижні напій готовий.
Якби ви тільки знали, яка то смакота — настояний березовий сік. Вип’єш кухлик барниці (так у нашому селі називають цей напій) — і на весь день вгамується спрага. Сусіди знають, що в нас щороку є березниця. Тому кожен, ідучи з роботи, неодмінно зайде на хвилинку, натякне між іншим: "Вже вистоялася, Мотре, барничка, що її наносив онук?.."
Бабуся від такої похвальби тільки усміхаються. Та й мені, зізнаюсь вам чесно, приємно слухати, коли сусіди дякують за напій і бажають доброго здоров’я та швидкого росту.
За роботою незчулися, як у хату дідусь зайшов.
— З Новим роком вас, добрі люди!
Я здивовано глянув на нього. З якої це нагоди?
— Ви, дідусю,— кажу, сміючись,— переплутали пори року? Весна ж надворі!
Він усміхнувся, але ні слова не сказав у одвіт. Натомість пішов до лави, сів біля вікна. Потім зняв шапку, розстебнув усі ґудзики на кожушині:
— Вже, мабуть, прийшла пора ховати у скриню свитину. Бабуся лукаво подивилися на спітніле дідусеве обличчя і мовили дотепом:
— "Казала баба: "Перебула січень і мічень, а на марець виставлю палець!" — та й у березні замерзла". Що б хто не казав, а буває, чоловіче, март — за всі місяці варт.
— Хоч марець нерідко й хапає за палець,— одразу ж приперчив прислів’ячком наш гість,— та все ж задер голову старець. Або ж іще так кажуть: прийшов марець — кіт, як старець, вдома не ночує, бо весну чує...
— Весна хоч і на порозі,— це вже бабуся додають,— але березень такий, що за їден день сімох жінок міняє.
— А я скажу по-іншому,— не вгаває дідусь,— березень уночі хоч і тріщить, зате вдень плющить!
— З марта, Тарасе, тепла, як з мачухи добра. Березоль сам собі невірен — то засміється, то заплаче...
— Воно-то так,— завагався дідусь, але зразу ж виправдав ся: — Тільки січень хоч і лютує, а лютий бушує, проте в марці всяко буває — він на літо повертає. У березні вже щука-риба може хвостом лід розбити.
— Вдень мо’ і розіб’є, але вночі, дивися, й примерзне, бо в березні більше снігу, ніж дощу!
— Еге-е,— хитрує дідусь,— від одного березневого дощу земля квітне. Бо коли марець спочатку хмарний, а в середині болотний — хліб буде намолотний!
Я тим часом складаю в шухлядку вичищені до блиску пасклинки та свердлика і підходжу до дідуся.
— Скажіть, як правильно буде — березень, березіль чи март? — запитую у нього, щоб продовжити розмову про походження місяців.
Дідусь бере мене за плечі і похитує головою.
— Ти ба, який хитрий,— здогадався одразу.— Гаразд, про це ми ще поговоримо. Краще розтолкуй мені, чому ти засумнівався, коли я сьогодні привітав вас з Новим роком? Певно, подумав, що пожартував старий... Так ось, хлопче, запам’ятай: наші далекі пращури зустрічали Новий рік не в січні, а в березні. Я вже, здається, тобі про це казав?..
Дійсно, в січні дідусь таки розповідав про весняне ново-літування. Я тоді якось пустив ту оповідку повз вуха. Тепер треба уважніше слухати!
Наші пращури-язичники були ревними прихильниками природних явищ. За богів їм слугували місяць, сонце, блискавки, зірки... З глибокою шаною вони ставилися до дерев. Найсвятішим вважався дуб.
Оскільки природа пробуджувалася весною, то і Новий рік мав починатися в березні. Саме в цей час випадало ще й рівнодення — між 17 і 18 березня. До речі, 20 березня наступає також астрономічна весна.
До цієї дати жінки випікали "жайворонки" і "голубки" з тіста. Ними обдаровували дітей. Тримаючи в долонях печиво, вони в обід вибігали на околицю села і наспівували:
Пташок викликаю
З теплого краю:
— Летіть, соловейки,
На нашу земельку,
Спішіть, ластівоньки,
Пасти корівоньки!
Подібний обряд, як ви пам’ятаєте, влаштовували і на Стрітення. Щоправда, тоді "жайворонків" виносили лише в садки; у березні ж обрядовим печивом "закликали" птах на всіх довколишніх луках та левадах.
Разом з дітьми виходили зустрічати весну й дорослі. Всі ставали в коло і дослухалися, коли заспіває вівсянка. Саме ця птиця найпершою прилітала з вирію.
Якщо хтось чув її голос, то оповіщав присутніх: "Як звеселилася вівсянка — кидай сани, бери віз, викинь шубу, з печі злізь!"
Ще однією ознакою приходу весни був протяжний посвист байбака. Тільки-но сонце зігрівало землю, він одразу ж вилазив зі своєї нірки, ставав на задні лапки і починав свистіти. "Просвистів байбак,— стверджує народне прислів’я,— ховай у затінок сіряк!"
Таким чином, початком року в давнину вважалася весна. У березні люди виходили на довколишні галяви і святкували новоліття.
По-різному називали на Україні перший місяць весни. Латинське слово "март" вийшло з активного вжитку лише в минулому столітті. Його замінило сучасне — "березень". Паралельно вживалися також назви "березоль" та "березіль".
Виникли вони з двох кореневих слів — "береза" і "зола". Саме під цю пору селяни вирубували в лісах березові гаї. На звільнених площах сіяли зерно. Зрубані дерева спалювали, щоб отримати золу, тобто попіл. З нього виготовляли скло. Промисел цей називався гутівництвом, а заводи гутами.
Рештки від цієї сировини йшли на удобрення полів. Переважно це було вугілля і неякісний попіл. Такий гній називали браками.
Ще й досі на Поліссі є чимало сіл і урочищ, які носять назви Гута, Буда, Браки.
(Продовження на наступній сторінці)