Непомітно просовуюсь на покуть, беру ручку і зошита та й починаю занотовувати.
Якщо на Новий рік рівно випав сніг, то врожай озимини і ярини буде однаковим.
Ворони купаються — до негоди, каркають — на мороз, гуртами літають — на снігопад, сідають на землю — до відлиги, а вмощуються на нижніх гілках дерев — на вітер.
Снігур заспівав, а сорока під дах заховалася — бути хуртовині.
Тетеруки зариваються в сніг — похолодніє, а коли перелітають з полів у глиб лісу — на завірюху.
Гусак стоїть на одній лапці та ще й ховає голову в крило— на мороз.
Якщо миші вилазять з-під снігової ковдри і бігають по снігу — незабаром потеплішає.
Кінь лягає долі й перекидається з одного боку на інший — на хуртовину.
Місяць на небі яскравий — до ясної погоди, блідий і ледь покритий туманцем — на сніг.
Узимку над лісом або чагарниками повітря синюватого відтінку — незабаром потеплішає.
Якщо вдень падав сніг, але під вечір притих — погода покращає...
— Ну то як, цікаво було слухати? — запитує дідусь.
— Аякже,— відповідаю йому.— Дуже цікаво.
— Зима, щоб ти знав, без трьох підзимків не буває. У січні, як кажуть колядники, хоч мороз і невеликий, та стояти не велить. Отож, якби не зима, то літо було б довшим...
Дідусь натяг рукавиці, відкотив шапку.
— Піду вже. Удома свіжина чекає...
— Годованика закололи? — перепитали бабуся.
— Атож. Новий рік зустрічати без свіжини? Вчора ми з ївгою наморочилися з ковбасами, доки поначиняли їх. Може б, ти, новорічний імениннику, прийшов та заколядував для годиться?
— Та я збирався,— виправдовуюсь,— тільки ж ви випередили!
— Для ранньої пташки — всі комашки,— усміхнувся задоволено. — Але не переживай, ще не пізно. А знаєш, як тре засівати? Торік Горопашкові діти наскоком забігли і шарсь-шарсь по долівці манною крупою та рисом. Цілий тиждень видзьобували ми ті мачинки. Де це бачено, щоб манкою посівати. Для цього є жито-пшениця...
— Я знаю, — заспокоюю дідуся,— як це робити!
— Якщо знаєш, то приходь. За гарну колядку віддарую смачним кручеником ковбаси. Тільки не за таку: "Коляд, коляд, колядниця, добра з медом паляниця, а без меду не така — дайте, діду, п’ятака!" Цю всі знають. Я, на всяк випадок, розкажу тобі кілька новеньких, а ти зумій запам’ятати:
Біг баранець
Із нових сілець,
Наставив рожок
На дідусів стожок.
А ви, діду, дайте пиріжокі
Як не дасте пирога —
Візьму воли за рога,
Да виведу на моріг,
Да викручу правий ріг.
Рожком буду трубити,
Воликом буду робити,
А пужкою підганяти —
Вас, діду, з празником поздоровляти!
Або ще ось одна:
Василева мати Василя родила,
Під небесами носила.
Дала йому життяну лужку;
Сюди-туди махне —
Там жито росте,
Святий колосок.
А ви, діду, дайте пиріжок,
А зверху ще й ковбаса —
Ось й колядочка уся.
Я уважно вислухав дідусеві колядки і мовив:
— Я знаю таку, якої ви ще зроду-віку не чули!
— То приходь, почуємо, яка вона,— посміхнувся дідусь.— А на цім слові бувайте здорові!
Скрипнули хатні, потім сінешні двері. Тільки-но наш гість вийшов на вулицю, я швиденько підбіг до порога і, зробивши жест, начебто засіваю дідусеву оселю, почав декламувати:
Житом, житом із долоні
По долівці, по ослоні
Засіваю в вашій хаті —
Будьте дужі та багатії
Щоб збулося все нівроком —
З новим щастям, з Новим роком!
Ото буде дивина для дідуся, правда ж?
ЛЮТЕНЬ СКАЗАВ: "ЯКБИ В БАТЬКОВИХ ЛІТАХ..."
Дві доби без угаву гуляла віхола. Шарпкий вітер позадував стежки й дороги пухким покривалом. Уволю нароскошувавшись, хурделиця врешті вгамувалася. Нині село вже купається в глибоких снігах.
— Ну й намело! Всі шляхи-дороги в переметах,— заходячи до хати з відерцем води, бубонять самі до себе бабуся.— Насилу до криниці дісталася. Недарма кажуть, що лютий — місяць вітрів і кривих шляхів...
Почувши бабусину балачку, я миттю зіскочив з печі. Похапцем зодяг штанці, накинув куфайчину — і мерщій до дверей.
— Куди це так нафундьорився? — дивуються вони.
— Сніжок повідкидаю,— відказую скоромовкою.— Гляньте, скільки поначіплялося його на ваших валянках!
— Ай справді,— схоплюються бабуся й виходять зі мною в сінці.— Січень міст будує, а лютий його руйнує. Бач, скільки нахурделило за два дні!
— Хай хурделить,— байдуже змахую рукою,— все одно лютневий сніг весною пахне...
— До весни, внуче, ще не один комар носа одморозить. Але як би лютий не лютував, а ведмедеві в барлозі бік пригріває,
Я одшукав дерев’яну лопату й вийшов на вулицю. То там, то там повискували лопати і шурхотіли віники.
Щоб не відстати од сусідів, починаю і я прокладати стежинки. Спочатку одкидав сніжок до криниці, потім до хлівця і наостанок звільнив путівець до сільської вулиці.
Від незвички трохи втомився. Зіперся на держак, задумався: коли ж, нарешті, прийде справжня весна? За календарем тільки початок лютого — найконозішого зимового місяця.
Гарну й точну назву дали йому люди. Справді-бо, останній місяць зими вельми щедрий на морози та хуртовини...
— Що це ти так задумався? — почувся наглий дідусів поголос.
Спохоплююся од несподіванки. Поруч стоїть дідусь, посміхається.
— Оце повідкидав сніжок та й почав згадувати, чому лютий лютим зветься...
— Ну і як, пригадав?
— А що тут гадати,— впевнено відповідаю,— назва сама за себе каже.
— Хочеш, розповім тобі, як звали місяця кривих доріг у давнину?
— Звичайно, хочу...
— Попервах лютим називали сучасного січня. Лише три століття тому теперішня назва закріпилася за останнім місяцем зими. Проте в народі він завжди звався "сніжнем", "крутнем", "зимобором", "бокогрієм", "криводорожником", "меженем" (тобто календарна межа між зимою і весною). У нас, на Поліссі, лютий мав ще одну накличку — "казиброд". Це від того, що казиться погода і доводиться їздити убрід...
— Ходімте до хати, — запрошую дідуся. — Я вже всі стежки попромітав.
— Це ти добру справу зробив,— підхвалює дідусь Тарас— Воднораз і зарядка, і батькам неабияка поміч, та й усіди добре слово скажуть: "Дивіться, який працьовитий у Мотрі онук!"
Вузенька стежина, якою ми йдемо, звернула до яблунь. На одній з них примостилася синичка. Вона щойно поснідала салом, яке я вдосвіта прив’язав до гіллі.
Вона і тепер тоненько попискувала.
Дідусь взяв мене за лікоть, притримав:
— Чуєш, як співає? Якщо синичка зранку пищить, то вночі обов’язково похолоднішає, а коли б горобці цвірінчали, то так і знай: відлиги не минути.
Ми зайшли до хати. Тепле повітря від гоготливої печі приємно нас обгорнуло. Дідусь притулив у коцюбнику свою ковіньку, привітався до бабусі:
— Доброго ранку вам у морозі лютому!
— На лютий добридень,— почулося у відповідь,— березневим — здоровий будь!
— Але лютий, Мотре,— сідаючи біля застільного вікна, продовжує дід,— гостро кутий, хоч і виганяє ковалів із гути. Що б там не було, та коли прийшов лютий і додав до весни охоти, ти ще взувай добрі чоботи. Бо в лютім, кажуть, сонце йде на літо, а зима — на мороз.
— Хто б що казав, — не погоджуються бабуся,— я знаю своє: коли лютий дорогу підгриз — кидай сани, бери віз, бо вже давно варвари ночі украли і дня доточили. Хоч-не-хоч, а зима з весною стрічається. Завтра Стрітення.
Про це народне святце я дещо знаю. Припадає воно на 15 лютого. З давніх-давен у народі вірили, що на Стрітення обов’язково має "важитися зима з весною". В цей день начебто зустрічаються (а від того й назва свята) — дві пори року. Яка з них переможе, та й буде ще до кінця місяця господарювати.
Напередодні Стрітення жінки випікали обрядове печиво, яке називали "жайворонками". Це такі чудернацькі коржики у вигляді весняних птахів. Їх давали дітям, щоб віднесли в садок і накликали весну в гості.
Зі Стрітенням пов’язане й прогнозування погоди. У цей день казали: "Бач, зимо,— дорікало літо,— що я наробило і придбало, то ти все поїла і розтринькала". Протягом дня старші люди стежили за погодою. Якщо на Стрітення півень під порогом води нап’ється, то в травні віл напасеться; коли на Стрітення капає зі стріх, то в липні так капатиме мед. Крім того, спостерігали за бурульками на стрісі: якщо вони довгі, то літо буде "сопливим", тобто мокрим, а коли малі — сухим.
Дідусь все розповідав і розповідав, а я, діставши свого зошита, хутенько записував народні прикмети.
Монотонно шумить зимовий ліс — на тепло.
Хмари йдуть низько — до відлиги.
Хоч і вітряно, але хмари йдуть навпроти,— вночі випаде сніг.
Удосвіта іній вкрив дерева — вдень не йтиме сніг.
(Продовження на наступній сторінці)