Годин зо три умовляли,— двоє довго не погоджувались, але ми перемогли. На нашому боці були золоті гори, й ми виявили неймовірне марнотратство — за кожну страчену коняку повертали по три; скарби, що їх награбували банди розподілили між собою по-братськи. До всього ж і Радянська влада оддячить — вже напевно тоді залевадні луки будуть запалівськими... І вже напевно цей десяток буде комісарювати... Та й хіба мало привабливих перспектив можна намалювати?
Одне слово, у той вечір ми сказали "А", після якого було "Б", "В", "Г" і так далі.
З тиждень як ми утворили в Запалівці районовий ревком (це я вигадав таку назву). Яшка ходив, як неприкаяний. Я був коло нього в ролі єзуїтського попа, що нацьковує людину, коли треба.
У наказ вигаданого волревкому запалівці повірили, а сам Чухрай своєю поведінкою допоміг. Чи створив він кінні частини із забраної сотні коней в околишніх селах, чи ні, а ми на цей рахунок зорганізували загін у двісті чоловіка.
Яшка потроху ввіходив у роль. Він почав вірити у свої таланти, але ще слухав моїх порад.
Як голова райревкому і командир війська, він носив величезного маузера та шаблю при боці. Хтось із хлопців навчив його поводитись із маузером, а шаблю він вихоплював із піхви, коли "рябки" та "сірки" загрожували штанам.
Я відав господарською частиною та постачанням, але так виходило, що "постачались" хлопці самі і на мене не звертали ніякої уваги.
Операції проти Чухрая розпочалися незабаром.
Коло села наші дозорці запримітили чотирьох озброєних верхівців. Почали зупиняти, а ті стріляють. Тоді й дозорці почали стрілянину. Унаслідок цієї операції принесли до села важко пораненого бандита та осідланого коня привели.
Пройшла чутка, що у графському лісі отаборився Чухрай.
Справа серйозна. Ревком розклеїв наказ, що Запалівка з околицями оголошується в стані облоги.
Операції розпочалися. Я не брав участі в боях, як "інтендант", але добрі чоботи та одежа на нашому військові після бою в графському лісі переконали мене, що мої інтендантські здатності, певне, матимуть застосовання.
Розгром Чухраєвої кінноти — от що зробило ім'я Яшки Перцеві.
За місяць-два великий район був звільнений од Чухрая, а через якийсь час у Запалівку прибула перша червона частина — півста кіннотників.
Ми довідалися, що столичні газети широко рознесли славу про Яшку. Його ім'я друкувалося великими літерами, й іменували його командиром Незаможницького полку.
По першій пороші наш штаб переїздив із Запалівки до залізничної станції.
— Що далі будемо робить? — запитав я Яшку.
— Я буду полком командувати, а ти керуй господарською частиною...
Яка самовпевненість у людини, що три місяці тому вперше навчилася стріляти з маузера!
— Який же в біса з тебе командир полку?
— Адже ж Чухрая побив!
Я замовк. Що я міг сказати на це? "Заморочилась голова у Яшки, занадто високо піднесла його хвиля",— думав я і вже не затівав більше балачок.
Яшка тепер зник з обрію. Його ім'я не друкують газети на першій сторінці великими літерами і не друкуватимуть, певне, бо героїчна епоха революції минула, а героїзму самого Яшки не вистачить, щоб постійно сяяти зорею на історичному небі.
Проте ім'я Яшки Перця викарбувано на "скрижалях" під рубрикою "Запалівська історія", а мене, дійсного творця цієї історії, ніхто не згадає...