— Так, ми радили б людству вдатися навіть до таких крайнощів. Задля його ж таки спасіння, задля врятування планети, яка, на наш погляд, є живою істотою, а отже, головним витвором природи. Оскільки ми, люди, руйнуємо свою екологічну нішу, згубно впливаємо на структуру самої планети, то нам уже тепер слід замислитися і над тим, як зупинити це руйнування, рятуючи і Землю, і рід людський. А для цього треба повернутися до первісного способу життя, як одного разу ми вже поверталися — ви самі стверджуєте це своєю гіпотезою. От тільки навряд чи ми можемо розрахувати на те, що людство послухається нас. Від технічного прогресу воно не відмовиться і техніку не знищуватиме. Але загальмувати процес технократизації планети, розповсюдження технічного прогресу на Африку, Азію й Океанію, припинити польоти в космос, якими ми "продірявлюємо" атмосферу, завдаючи планеті великої шкоди — це ми в змозі зробити, це не виходить за межі наших реальних можливостей. З часом прихильників нашої філософії ставатиме все більше, ми будемо всемогутньою міжнародною організацією, яка, регулюючи численність населення Землі і підтримуючи певний рівень технічного розвитку суспільства, водночас спрямує всі його зусилля на розвиток психофізіологічних можливостей кожної особи, як це роблять, наприклад, йоги.
— Он воно що! — похитав головою Мікейрос. Увесь цей час господар "гірського гнізда" дивився на вогонь, і могло здатися, що він просто забув про свого співбесідника. Проте доктора Крішну це анітрохи не турбувало.
— До речі, ви замислювалися над таким дивним явищем: по всьому світу розкидано племена чи просто групи людей — залишки древніх племен і народів, які самим своїм існуванням ніби проводять певний експеримент. Мета цього гігантського експерименту — виявити й показати людині, які безмежні можливості для виживання в мудрому співіснуванні з навколишнім світом, вона має. Ми певні, що врешті, ґрунтуючись на цих досягненнях, людство створить якісно нове суспільство — суспільство титанів фізичної сили і духу, здатне виживати за будь-яких катастроф, катаклізмів і природних аномалій, а головне, як я вже казав, воно мудро співіснуватиме з самою природою планети.
— Усе це декларації, докторе Крішна. А деклараціями мене не здивуєш. Хоча, чесно кажучи, про товариство, яке ви репрезентуєте, я чую вперше. Хто ж його заснував, де воно, так би мовити, базується, що спричинилося до його появи? Коли це, звичайно, не таємниця, яку не можна розголошувати під страхом жахливої смертної кари.
— Авжеж, таємниця. Принаймні відповісти на більшу частину вашого запитання я не зможу. Але дещо все ж таки поясню. Тому що ви — вчений, в імені якого ми дуже зацікавлені. Нам хотілося б, щоб ви були з нами — ось що ви повинні усвідомити передусім, докторе Мікейрос. Ви, певне, чули, що колись, у давні часи, в світі було товариство, яке ставило своїм завданням знищувати й руйнувати всі види зброї?
— Так, дещо чув. Здається, до нього належали навіть декотрі європейські монархи, які намагалися не допустити розповсюдження алебарди, а згодом кулемета... Ось, власне, все, що я знаю.
— Уже немало, — підбадьорливо мовив доктор Крішна. — А заснували це товариство тібетські монахи. І ми, вихованці монастирів, пам'ятаємо про це. Багато древніх рукописів, чи їхніх копій з описами технічних досягнень минулих цивілізацій, досі лежать у підземеллях гірських монастирів. Час від часу в пресі з'являються повідомлення про те, що в древніх вавілонських, арабських, персидських манускриптах є описи повітряних боїв на літальних апаратах, запуску ракет і таке інше. Але ми робимо все можливе, щоб таких публікацій з'явилось якомога менше, аби не привертати уваги до наших рукописів.
— Не бачу причини, щоб не сказати людям правду, докторе Крішна. Якщо вже ми не здатні передбачити свого майбутнього, то принаймні повинні мати уявлення про те, що діялося з родом людським у минулому. І якщо в монастирських сховках справді припадають пилом древні книги, в яких ідеться про розвиток загиблих цивілізацій, то люди, котрі приховують їх, чинять страшний злочин.
— Шкода.
— Чого вам шкода? — досить різко перепитав Мікейрос.
— Що не вдалося переконати вас.
— Не варто шкодувати, докторе Крішна чи хто ви там є насправді. Все одно переконати мене в доцільності такого підходу до нашої спадщини неможливо. Навіть якби до цього взялися ченці всіх монастирів Тібету. І щоб уже все остаточно з'ясувати... Ви прийшли, точніше, вас прислано сюди, аби переконати доктора Мікейроса знищити ці плити чи хоча б більшість із них?
Крішна якусь мить сидів нерухомо, не відводячи погляду від вогню, потім повільно, ніби скрадаючись до жертви, пройшовся кімнатою.
— В інтерв'ю одній із паризьких газет ви заявили, що на цих плитах уже виявлено схеми переливання крові, малюнки, де зображено, як з одного велетенського суперконтиненту, що розломився, утворилися Північна й Південна Америка. Сказали ви й те, що, розшифрувавши піктограми, людство дізнається про новий вид палива, енергія якого дала можливість древнім астронавтам переселитися на іншу планету, матиме відомості про інопланетян, дістане чимало нової інформації про будову всесвіту. Ви й досі певні, що там справді зашифровано всі ці відомості?
— Безсумнівно. Мені й моїм колегам уже вдалося дещо розшифрувати. Я навіть певен, що ці плити мають такі відомості, про які ми й не здогадуємося.
— Ну що ж, наші думки про значення цих плит збігаються. У нас теж є фотографії багатьох із них. — Крішна знову відійшов до вікна і тепер стояв спиною до господаря "гірського гнізда". — Мені доручено запропонувати вам цікаву угоду, пане Мікейрос. В яку суму ви оцінюєте свою колекцію?
— Хочете купити її? — досить спокійно запитав Мікейрос. Хоча навряд чи Крішна здогадався, чого коштував йому цей спокій.
— Вважатимемо, що так. Ми могли б просто купити всі ці плити й вивезти в невідомому напрямку. Але ж учений світ Латинської Америки і Європи не пробачить вам цієї операції, не пробачить зникнення таких реліквій. Та й сумнівно, що уряд дозволить провезти їх через кордон. Проте ми передбачили це. Тому пропоную ось що: ви з пані Олівейрою на тиждень-два переберетесь до містечка. Або ще краще — ідете до столиці. А сторож, який живе тут коли вас немає, на той час міг би захворіти й поїхати до родичів у селище Чепчано. Він же звідти родом, правда?
Доктор Мікейрос не відповів. Проте Крішна не дуже й чекав його відповіді, він провадив далі.
— А за цей час якісь невідомі люди напали б на вашу заміську віллу, порозтрощували б плити, і поскидали, їх у річку. Одначе не всі, частину — менш значущі — вони все-таки лишили б. Отож ваші гості й туристи, котрим ви дозволяли б навідуватися сюди, як і раніше, могли б милуватися колекцією сеньйора Мікейроса. Тим часом на вашому рахунку з'явилася б чимала сума в доларах. Ясна річ, ви не жебрак. Але й до сильних світу цього не належите. А за кошти, які вам перерахують, можна придбати акції кількох підприємств, зробити так, щоб поряд із віллою з'явився готелик для туристів, який давав би вам певні прибутки — і ваш приватний музей став би рентабельним.
— Зупиніться, докторе Крішна. І водночас схаменіться. Я справді не мільйонер. Але я — вчений, а не покидьок, який погодиться співробітничати з негідниками, що грабуватимуть його віллу і знищуватимуть безцінні плити. Так і повідомте свого шефа: я не пристану на жодну з умов, які він висуває.
— Мені здається, що ви погарячкували, пане Мікейрос. Або ж не зрозуміли суті нашої пропозиції.
— Навпаки, я все чудово зрозумів. І це моє останнє слово.
— Бачите, досі ми тільки обмінювалися думками. А тепер це вже серйозна розмова. Наше товариство не так часто й не так активно втручається у громадське життя, як би цього хотілося. І якщо воно не таке вже й відоме, щоб самою назвою своєю наганяти жах, то це не означає, що нашими пропозиціями можна легковажно нехтувати. Адже ваша колекція, ваш будинок та й ви самі, пробачте за одвертість, можете зникнути і без будь-яких угод. І в цьому нам допоможе перша-ліпша гангстерська банда.
Вислухавши це, Мікейрос різко підвівся. Спокійно, з підкресленою лінькуватістю підвівся й Крішна.
— Я володію двадцятьма способами вбити людину одним-двома ударами, — насмішкувато мовив він, пильно дивлячись на доктора Мікейроса, який аж тремтів од люті. — Двадцятьма. Проте сьогодні не скористаюся жодним. Тільки сьогодні, тому що ви дали мені притулок і нагодували. Ночувати у вас я, звичайно, не залишусь. Але ми ще побачимось. Раджу добряче подумати над нашою пропозицією. І даю для цього вам рівно, — він глянув на годинник, — шість годин. Тобто, до світанку. На більше у мене просто нема часу. Нами вже цікавиться поліція. Якщо ви згодні, то кам'яний ідол, що стоїть біля ваших воріт, має бути повернений обличчям до будівлі — це означатиме, що ви погодились на нашу пропозицію. Тоді ми вже й продовжимо цю розмову. А поки що проведіть мене. І, до речі, згадайте — у вас уже були неприємності. Адже хтось уже знищив кілька ваших плит, чи не так?
— То якийсь божевільний, — відказав доктор Мікейрос. — Не вірю, щоб здорова, нормальна людина могла вдатися до такої ганебної акції. До речі, той чоловік наклав на себе руки. Кинувся услід за плитами.
(Продовження на наступній сторінці)