З Розиної розповіді Галина знала, що батько її завідує чи то базою, чи то майстернею. Зарплата там, звичайно, невисока, ну, вдвічі більша, ніж батькова, але спробуй навіть за тисячу карбованців у місяць так умеблювати квартиру…
Колись Галина зібралася було піти до робітничо-селянської міліції, розповісти все, що вона думає про Розалію, і вимагати, щоб влада встановила джерело прибутків Дорфмана. Якось розповіла про це батькові, проте Євген Прокопович відрадив: той Дорфман за п’ять хвилин доведе, що все придбане законно. Одержав спадок від бабки з Гомеля чи Мозиря, крім того, позичив у друзів — Галину пошиють у дурні, та й взагалі, що вона матиме, коли в Дорфмана виникнуть неприємності?
"Моральне полегшення", — хотіла пояснити Галина, бо завжди хочеться насолити ближньому, який хоч трохи випередив тебе. Але на тверезу голову вирішила: у цій ситуації краще спробувати хоч трохи урвати для себе. Розалії’ можна натякнути, що знає про батькові справи, Дорфман, певно, злякається, а в такому випадкові старого жмикрута й подоїти не гріх.
У глибині душі Галина відчувала безперспективність цієї ідеї. Такі, як Дорфман, дивляться в корінь, і навряд чи дрібний шантаж сполохає його — тому й відкладала зустріч з Розалією, та раптом сам батько попросив поновити давно втрачені зв’язки з подругою. Треба влізти до неї в душу, бо, кажуть, енкаведист, який мешкає в їхньому дворі, любиться з Розалією, і треба винюхати про нього все.
Галина одразу збагнула: її плани щодо старого Дорфмана нічого не варті порівняно з татусевими замірами. Однак доскіпуватися до суті не стала — батько все одно не скаже, — але спробувала хоч трохи заробити на цьому. Дивно, проте татусь на цей раз не відбувся туманними обіцянками, а сказав, що купить у магазині на Московській квітчасту сукню за двісті карбованців — саме ту, на яку Галюшик давно накинула оком.
Спочатку Галина здивувалася — звідки в татуся гроші, — та по роздумі вирішила не сушити собі голову. її діло теляче — вительбушити Розку, а це вона зробила б і лише для власного задоволення.
Повз підворітню пройшло двоє хлопців — високі, у картатих кепках, розкльошених штанях і сорочках з комірами апаш. Один з них зачепився оком за Галину, притримав другого.
— Дівчино, — запитав перше, що спало на думку, — де тут п’ятий номер у Еспланадному завулку?
Галюшик зміряла його поглядом з ніг до голови. Хлопець що треба, вродливий, засмаглі груди визирають з розстебнутого коміра. Іншого разу сама б зупинила його, приліпилася б так, що не відв’язався б, проте тепер зайнята: батько нагадував, що з Розалією зволікати не можна.
— Гуляй, — сказала незлобиво, — тут не подають…
Галина з жалем провела поглядом хлопців: такі на дорозі не валяються. І ще більше розлютилася на Розалію — початок одинадцятої, порядні жінки давно вже повернулися з базару та магазинів, клопочуться на кухні, а ця пані ще й носа з хати не висунула. Звичайно, можна, вигадавши якийсь привід, піднятися до Дорфманів, напроситися в гості, та Розка, мабуть, щось запідозрить. Ні, краще зустрітися наче випадково й не напрошуватися — ініціатива має йти від самої Розалії, тоді вдасться значно легше вивідати всі її секрети.
З сусіднього парадного вийшла жінка, Галина удала, що поправляє панчоху — жінка проминула її, ковзнула байдужим поглядом.
Де ж ця клята Розка?
Нарешті з’явилася і вона. Вийшла з господарською сумкою, не кошиком або "авоською", які нещодавно увійшли в моду, а з парусиновою сумкою, вишитою аплікацією — такі виготовляли приватники й продавали на товкучці, коштували дорого, й носити в них продукти було привілеєм дружин і дочок великих керівників або підпільних махінаторів.
Галина вдала, що випадково заскочила до під’їзду, щоб поправити панчоху, і тут помітила Розалію.
— Привіт, — помахала їй рукою, — куди?
— До гастроному.
— На Московську?
— Куди ж іще?
— І мені туди ж: мамуся загадала купити борошна. — Галина зміряла Розалію довгим поглядом. — А ти — як огірочок… І сукня класна.
— Ну, що ти… Буденна…
— Уявляю, які ж святкові!
Розалія скромно опустила очі. Зустріч з колишньою однокласницею була приємною. По-перше, скучила за товариством — Іван другий день не з являвся, вона даремно чекала на нього в порожній квартирі, нудьгувала й мало не плакала. По-друге, завжди хочеться трохи похизуватися перед подругою, показати свою вищість, похвалитися, а за нагоди й продемонструвати закордонну шовкову комбінацію з прозорим мереживом. За цю комбінацію Дорфман заплатив дорого, не сказав навіть скільки, тільки округлив очі. Батько розумний, татусеві не треба пояснювати, що Іван тепер бачить найінтимніші деталі її туалету, а така комбінація робить її скарби ще коштовнішими.
— Вчора ходила в кіно, — почала розмову Галина, коли вийшли на вулицю. — "Ми з Кронштадта". Класна стрічка.
— Війна, — покривилася Розалія. — Гармати стріляють і моряки в атаку ходять… Мені більш про кохання подобається.
— Мені також. Але наші фільми все про революцію та війну… Тільки "Юність Максима" дивитися можна, там і про любов є. — Галина згадала фільм з жінкою у пеньюарі. — Закордонні картини красивіші.
— Еге ж, — згодилася Розалія. — Але ж подивишся і засмутишся: дами у таких шикарних сукнях — на великий…
— З присипкою, — ствердила Галина. — А зачіски!..
— У нас перманент порядний зробити не можуть…
— Хочеш? — зазирнула Галина Розалії у вічі. — Я в перукарні працюю, є майстер — трохи більше заплатиш, але накрутить класно.
— Заплачу, — очі в Розалії загорілися, — ти мене з ним зведи.
— Зробимо…
Галина справді придбала в гастрономі кульок борошна й дочекалася Розалії. Та накупила стільки продуктів, що сумка відтягувала їй руку, й Галина запропонувала допомогу. Разом почимчикували додому.
Нараз Галина зупинилася, відібрала в Розалії сумку, взяла її за руку, нахилилася над долонею, почала розглядати пальці.
— Ти що? — не зрозуміла Розалія.
— Занедбала ти, дорогенька, свої пальчики.
Розалія не згодилася:
— На тому тижні була в манікюрниці.
— Де?
— У перукарні біля Різницької.
— Одразу видно.
— Чому?
— Халтурна робота.
— Не кажи.
— Халтура, точно. Я тобі зараз такий класний манікюр зроблю — захитаєшся.
— Вмієш? — не повірила Розалія. — Ти?..
— Авжеж, я нині у салоні на Хрещатику працюю. До мене такі дами бігають… Наркомші…
— У салоні? Біля пасажу?
Галина не стала уточнювати, що її допускають обслуговувати лише випадкових відвідувачок — вважала: затирають і що може дати фору найдосвідченішим манікюрницям. Зрештою, так воно й було, але всюди, куди не кинь оком, інтриги, й Галина цілком серйозно обміркувала: можливо, варто звинуватити у шкідництві завідуючу салоном, яка чомусь не дуже симпатизувала молодим спеціалістам…
— Я ж кажу: у нас найшикарніші київські клієнтки. Ти не хвилюйся, я тобі такі нігтики зроблю, що всі чоловіки збожеволіють.
— Комсомолки горлають: міщанство.
— Нехай собі горлають, їм горлати, а нам своє робити. Нам — аби чоловікам подобатися, чи не так?
Розалія уявила, як Іван бере її пальці з червоними нігтями, милується ними. Треба зробити так, щоб поцілував їй пучки. Серед комуністів це не прийнято, й комсомольці регочуть і вигукують непристойності, коли в закордонних фільмах дамам цілують руки, — проте вона доб’ється свого й примусить Сокирка поступитися більшовицькими забобонами.
Вони повернули на Хрестовий, який не так давно перейменували, певно, борючись із релігією, на Іподромний провулок, і Розалія нагадала:
— То зайдеш?
Галина торжествувала: Розка сама напрошується. Тепер, дурепочка, нікуди не дінешся.
— Забіжу додому, візьму інструмент. Лак маєш?
— Звідки?
— Накажи батькові, щоб дістав. Є польський, непоганий, проте паризький!.. Мрія!
— Накажу, дістане. Він може все дістати, аби в Києві було.
— Батько в тебе голова. Йому б наркомом…
— Не схоче.
— І не треба, — згодилася Галина. — Наркомів зараз садовлять і піф-паф…
— Жах…
— Нині головне: не висовуватися.
— Так, — згодилася Розалія, — жити скромно й непомітно. Як усі трудящі…
"Я б таких скромних і непомітних, — злостиво подумала Галина, — за вухо та туди, де сухо".
— Лак у мене є непоганий, — сказала з підтекстом. — Одна жінка дістала: темно-бордовий, майже чорний. Наймодніший.
— Я такого й не бачила.
— Побачиш.
— Я заплачу, не сумнівайся.
— Що ти… Ми ж подруги…
— І все ж…
— Якось розрахуємось, чекай, я скоро.
(Продовження на наступній сторінці)