М а р и н к а (спалахнувши). Як? Щоб Марк Карпович не приходили? Що ви, няню? Марусі вони та і всім...
П а л а ж к а. А надто тобі — нема й ріднішого.
М а р и н к а. Няню... як таки...
П а л а ж к а. А так: шила в мішку не втаїш, а тільки не в своє діло втручається... Чого пускаю? Діло єсть, то й пускаю: мені Маруся не чужа...
Ж а л і в н и ц ь к и й. Няню, пробачте; я не хотів вас образити; я знаю, що ви Марусі за матір...
П а л а ж к а. То-то ж! А то: чого пускаєте? Діло єсть, то й пускаю...
Ж а л і в н и ц ь к и й. Та не вірте отим розбещеним панам...
П а л а ж к а. Чом не вірити? Чоловік поштивий, статечний... Чого пускаєте? Того, що хочу...
Л у ч и ц ь к а (з кімнати). Няню, що там?
П а л а ж к а. Зараз, зараз іду! (Бере сукню і йде). І ти чоловік добрий, нема що... А то "чого пускаєте"?
Ж а л і в н и ц ь к и й. Бурчить-таки; зобидилась...
М а р и н к а. Няня як розсердиться чим, то нешвидко втихомириться... і вже тоді не спиниш — що слід і що не слід скаже: хоч би й про мене...
Ж а л і в н и ц ь к и й. Хіба вона видумує про вас?
М а р и н к а (засоромилась). Ні, не те... але для чого? Кому інтересно? Мало що в кого не болить!
Ж а л і в н и ц ь к и й. Хороше у вас серце... (Хоче вийти).
М а р и н к а. Куди ж ви? Маруся зараз вийде...
Ж а л і в н и ц ь к и й (глянувши на дзиґарі). Репетиція швидко: спізнюсь.
М а р и н к а. І мені б треба: Марусі ліпше...
Ж а л і в н и ц ь к и й. Слава богу. То й ходім.
М а р и н к а. Так я зараз! (Побігла до кімнати).
В И Х І Д V
Ті ж і Юркович.
Ю р к о в и ч (вліта). Що? Як? Нічого? Га? Нема... Отруїлась?
Ж а л і в н и ц ь к и й. Чи ви не сказились? З чого б же вона, борони боже...
Ю р к о в и ч. А знаєте, всякого бува... пригода... чоловік часом не сподівається, і раптом — пуф!
Ж а л і в н и ц ь к и й. Остатнього завжди стерегтись треба і держать язик за зубами...
Ю р к о в и ч. Що зуби — пусте! Але в чім непорозуміння? Какой мотив атого таинственного исчезновения: закулисный или личный? Чи привереди, чи слабість, чи...
Ж а л і в н и ц ь к и й. Ви найкраще зробите, як дасте Марії Іванівні спокій, найкраще — і для неї, і для себе...
Ю р к о в и ч. Вибачайте, я хутко, не забарю часу... я нишком... В городе, знаете, разнеслись слухи, странные, неприятные.... даже, если хотите, двусмысленного чего-нибудь. Кому же их проверить и исправить, как не нам? (Захлебываясь). Мы — стражи общественной совести, мы заведуем ее мнением, мы направляєм симпатии; на нас лежит злоба дня... Мы должны профильтрировать всякого новости и подносить публике оздоровленную пищу. Наконец, в интересах Марьи Ивановны... задля вигоди її треба провіяти, просіяти плітки...
Ж а л і в н и ц ь к и й. Або наплодити їх іще більше?
Ю р к о в и ч. Сохрани бог, борони боже! Що ви? Ми малороси? Ми тільки за правду!
Ж а л і в н и ц ь к и й. Так, так! Побільше брехень надряпати та по трояку за стрічку зцарапнути...
Ю р к о в и ч. Но-но! Який грубий матеріалізм! Хто каже: всякому праця коштує, всяк за гешефт мусить мати... Але суть і вищі потреби... і я до Мані Лучицької дуже прихильний... і мені боляче... да, мне больно, если Котенко желает унизить ее, стремится выдвинуть какую-то посредственность, эту Квятковскую, коли розпускають чутку, що ніби Лучицька теє-то, як його...
Ж а л і в н и ц ь к и й. Що-о? Що кажуть?
Ю р к о в и ч. Так... я не од себе... а просто не варто...
Ж а л і в н и ц ь к и й. Ні, ви мені скажете! (Наступа).
Ю р к о в и ч (злякано). Не варт! Мало що з язика не спаде...
Ж а л і в н и ц ь к и й. Ні, ви мені скажете, іначе матимете діло зі мною! Коли почали, то скажете!
Ю р к о в и ч (одступа). Та пусте... рішительно...
Ж а л і в н и ц ь к и й (грізно). Ну? Я не жартую. (Удержує його).
Ю р к о в и ч. Тільки це не я... не я... а чув...
Ж а л і в н и ц ь к и й. Ну! Ну ж! (Бере за плече).
Ю р к о в и ч. Кажуть... тільки не я... ніби Лучицька... вірте, не я... перше з вами, а тепер хтось другий... ну і сварка... ну з того й не гра...
Ж а л і в н и ц ь к и й. Лучицька! А? (Трясе його). Дякуй бога, що ти тут!
Ю р к о в и ч. Позвольте... сделайте милость... оставьте... не я!
Ж а л і в н и ц ь к и й. Я знайду, хто це виблював... і знай, що тому чи тобі — не животіти...
Ю р к о в и ч. Ферфал!.. Пожалуста... Ой! Заспокойтесь!
Ж а л і в н и ц ь к и й (трясе його). Не жи-во-ті-ти! (Вийшов).
Ю р к о в и ч (після паузи). Уф! Хорошого положекие нашего брата репортера? Патрон гвалтом требует новостей и новостей: подноси ему всю подноготную, вкрадывайся в душу людскую, вьпытывай, на последний конец — ложись, рожай ему й подавай! И что за зто? Три копейки от строчки! И за три копейки всякий на тебе лезет корректировать, — хорошо? И рискуй своим благообразием, — отлично? Мало этого: выберется вот этакий собака й попробует в гроб вогнать... й вгонит. Что ему? Вгонит! Там кулак... хай його маму мордує!.. А? Антик? Ні, цум тейфель! Буду проситься в фельетоністи, — все-таки меньше риску!..
В И Х І Д VI
Ті ж і лакей, потім Палажка.
Л а к е й (в дверях). Еще не отпили...
Ю р к о в и ч (потай). А что, братец, не заметил, не ссорились здесь? Вот с актером, что вышел?
Л а к е й. Не могим знать. (Пішов).
П а л а ж к а (виходячи). А ти, брехунець, чого вліз? Іди, іди собі геть! (Випроваджує за двері).
Ю р к о в и ч (на ходу). Мужва!
В И Х І Д VII
Лучицька, Палажка й Маринка.
Л у ч и ц ь к а (сіда й налива каву). Кого се ви так, няню, церемонно?
П а л а ж к а. А того, що нишпорить та тільки плітки плете... От що цуциком за товстим паном біга.
Л у ч и ц ь к а. Юрковича? Чого ж ви на його так?
М а р и н к а. Не люблю отого підбрехача!
Л у ч и ц ь к а. Бідний! (Жметься). Як тут холодно... Коли б розпалити коминок... Няню, подзвоніть!
П а л а ж к а. Чого там дзвонить: хіба в самої рук нема? (Запалює дрова).
Л у ч и ц ь к а (Маринці, що накида на неї шаль). Хто був тут ще?
М а р и н к а (надіва перед дзеркалом шляпку). Марк Карпович забігали про ваше здоров'я провідати.
Л у ч и ц ь к а. А! Того ти й розчервонілась... А ще, крім Марка?
М а р и н к а. Не знаю; я бігала за хлібом...
Л у ч и ц ь к а. І через Марка нікого не бачила... Куди це ти?
М а р и н к а. На репетицію; боюсь спізнитись.
Л у ч и ц ь к а. Все одно — Марка не доженеш.
М а р и н к а. Та хіба я... (Припада і цілує Лучицьку).
Л у ч и ц ь к а. Знаю, знаю, що і серце б своє надвоє для його розірвала! Чого ж ти засоромилась? Плачеш? Чого ж то, ціпонько! (Обніма). Я тобі, серце, раю: подалі будь од того лиса Котенка, а виходь заміж за Марка, тоді ніхто не зачепить.
М а р и н к а. Господи! Мені? За пана Марка?
Л у ч и ц ь к а. А що ж? Не була б, може, рада?
М а р и н к а. Та чи я ж смію й марити про такий рай? Та я їхнього й мізинця не стою!
Л у ч и ц ь к а. Не принижуй себе: твій талан іще в пуп'янку, а серце в тебе золоте.
М а р и н к а. Марусенько! Ненечко моя! Та він же й не згляне на мене: я для його абищо... його серце цілком у вас...
Палажка, розтопивши коминок, взяла панчоху, наділа окуляри й пішла в спальню.
Л у ч и ц ь к а. Ні, голубко: і він, і я... як брат і сестра, як друзі... Про кохання не може бути й речі...
М а р и н к а. Чого ж то? Хіба пан Жалівницький... не красень?.. Та ліпшого ж і на світі нема, а добрий який, артиста який — а! Сонечко перед ним темне!
Л у ч и ц ь к а. Бачиш, бачиш... (Ласкаво грозить)., Може, всьому тому й правда... але ми побратались, і про інше — річ мертва... Та ще й те: сім'я — це закуток скритий, а іскуство веде нас до всесвітнього храму; у шкаралущі сімейній ми служим тільки собі чи своїм дітям, а у праці художній ми повинні людям служити, цілком себе оддавати миру, громаді. Для того-то сім'я і не може миритись зі сценою, бо одна одній буде шкодити: або зрадиш дітей, або зрадиш громадську одправу...
Маринка розводить руками і виходить не розуміючи.
В И Х І Д VIII
Лучицька і Квятковська.
К в я т к о в с ь к а (в дверях Маринці). Лежить? Встала? (Побачивши). Боже мій! Вона вже тут, моя Муся! (Обніма). Як я рада, як я рада! Моя цяцяна! (Знову цілує). Чи віриш, не мала часу забігти, — замучили, просто замучили: і там грай, і там грай...
Л у ч и ц ь к а. Тобі ж краще — обіграєшся.
К в я т к о в с ь к а. Ну його! Мені аби менше... мені краще "люлі"...
Л у ч и ц ь к а. Катрусю! І тобі не сором з такою недбалістю до сцени касатись?
К в я т к о в с ь к а. Та мене наганя і отой противний...
Л у ч и ц ь к а (усміхаючись). Невже?
К в я т к о в с ь к а. Ти що-небудь чула? Брехня, брехня! (Замішавшись). Моя Марусенько, моя ціпонько! (Цілує), їй-богу, брехня! Я тобі після шепітну, хто мені до вподоби... (Буцім збентежено). Так отой смів мені нав'язувать твої ролі... а я й руками, й ногами...
Л у ч и ц ь к а (щиро). Чого ж? Спробуй, голубко! В тебе є талан, тільки дбай. Не все ж тобі реготух та цокотух грати, треба й до поважнішого братись...
К в я т к о в с ь к а. Після тебе? Після Лучицької? Та швидше вмру!
Л у ч и ц ь к а. Що ж? Хіба мої ролі заказані?
(Продовження на наступній сторінці)