Ю р к о в и ч. З агромною охотою.
В И Х І Д IV
Ті ж і Квятковська.
К в я т к о в с ь к а (вибіга, жартливо). Ось і я, гоова!
К о т е н к о. Чудесно. Ану, яка?
К в я т к о в с ь к а. Роздивляйтесь, пане отамане!
К о т е н к о (до Юрковича). А що, славна в мене донечка Катруся?
Ю р к о в и ч. Очі сліпить.
К в я т к о в с ь к а. То ви через Лучицьку осліпли, та других і не добачаєте...
Ю р к о в и ч. Коли та сліпить, так панна геть вийма очі... і підеш старцем навіки...
К в я т к о в с ь к а. Чуєте, пане отамане, як мене хвалять; правда, я славна?
Ю р к о в и ч. Антик!
К в я т к о в с ь к а. А пан отаман все лається, все допіка, що не хутко вбираюсь, що не гаразд, не до ладу... і що мені нічого не личить... що я така незграбна, така негарна! (Копилить губки).
Ю р к о в и ч. І ви такі несправедливі? Ай-ай-ай! Не вірте йому — ви самий смак!
К в я т к о в с ь к а. Ага, он яка я! Цяця! Чуєш, отамане? А ти все лаєшся! (Крутить його).
К о т е н к о (гладить по голівці). Люблю, як душу, а трясу, як грушу.
К в я т к о в с ь к а. Трясти — фе! А любити — цяцяно! У, яка я щаслива, як мені весело! (Б'є в ладоші, крутиться і пригортається до Котенка). Отамане пузатенький! Яка я тонесенька перед ним, мов хмелиночка! Аж ніяково!
Ю р к о в и ч. Ну, яка пишна дитьо, яка чудова квіточка, аж страшно! (Проходить і перешіптується з Гирявим).
К о т е н к о (підходить до Квятковської). А ви таки справді гарнесенькі, славнесенькі (гладить їй руку) і мені дуже до вподоби.
К в я т к о в с ь к а (зазира в очі). Дядя ще й закохається?
К о т е н к о. Ой-ой! Ще й як! Ви мене знаєте... А коли закохаюсь — і душу свою за вас положу... І Катруся оттак піде вгору...
К в я т к о в с ь к а. Аж сукні буде тра надтачати?
К о т е н к о. Хе-хе-хе! І на те буде рада...
К в я т к о в с ь к а. Казала баба, як лізла на граба, а грабок реп — і баба геп!
К о т е н ко. Не бійтесь — грабок надежний; другі швидше гепнуть, а ми стоятимем!
Ввіходять в 3-ю уборну.
Г и р я в и й (Юрковичу). Слухай, справді: ти там нашрейбуй і про мене, що мов і сякий і такий...
Ю р к о в и ч. Напишу, напишу.
Г и р я в и й. А тепер упоїтельно? Гайда!
Виходять.
В И Х І Д V
Кулішевич і Квітка.
К в і т к а. Нема, нема її; я вже забігав сюди...
К у л і ш е в и ч. То, певно, ще дома: прийде.
К в і т к а. А як слаба?
К у л і ш е в и ч. То лежатиме, поки не встане...
К в і т к а. Борони боже! І як ви так спокійно?
К у л і ш е в и ч. А що ж мені — на мур дратись чи землю їсти?
К в і т к а. Та за неї і під колеса вагона...
К у л і ш е в и ч. Лягайте, коли є охота, а я не ляжу, як не люблю Марусю, а не ляжу... це вже вибачайте!
К в і т к а. Та хоч би провідали, що і як?
К у л і ш е в и ч. Скажіть на милість! У його болячка, а я собі печену цибулю ложи!
К в і т к а. У мене душі нема...
К у л і ш е в и ч. Та що з нею станеться? Прийде — надивитесь... А коли під п'яти пече, то біжіть та й провідайте...
К в і т к а (зітха). Я до неї невхожий...
К у л і ш е в и ч. Чому? Не пуска?
К в і т к а. Та... сливе... те...
К у л і ш е в й ч. А, он що! Певно, прошпетився?
К в і т к а. Не знаю... ми перше... добре знайомі були... але от тепер ухиляється й розмовляти, мов чужа...
К у л і ш е в и ч. Гм-гм! Не без причини... А я думала... Хіба той?
К в і т к а. Хто? Що?
К у л і ш е в и ч. Нічого! Все будете знать — рано постарієтесь.
К в і т к а. Скажіть-бо, голубочко!
К у л і ш е в и ч. Чи ба, який солодкий!
К в і т к а. Ріднесенька! Одкрийте мені очі... Я сліпий... я божевільний!..
К у л і ш е в и ч. Та нічого!.. От намігся! А раді б були, коли б зглянулась?
К в і т к а. Сказився б!
К у л і ш е в и ч. Тю на вас! Ще й мене покусаєте!
К в і т к а. Не до жартів, не до жартів мені.
К у л і ш е в и ч. Бідненький! (Показує на Маринку, що біжить). Он у кого розпитайте, коли кортить.
К в і т к а. Ага, ага! (Біжить догнати).
К у л і ш е в и ч (вслід йому). Смали, смали халявки, вскочиш і в лабети!
В И Х І Д VI
Ті ж і Котенко та Квятковська.
К о т е н к о (виходить з Квятковською). А вам би, Ганно Михайлівно, і прибиратись пора.
К у л і ш е в и ч. Не бійтесь, я й так гарна.
К о т е н к о. А як покришку перемінимо, під другу підете?
К у л і ш е в и ч. Дивлячись під яку: інша так накриє, що й дихати нікуди! (Входить в 4-ту уборну).
К о т е н к о (підходить до 1-ї у борної). Що се, Лучицької досі нема?
К в я т к о в с ь к а. Така й вона, щоб загодя! То для нас, бідних, і контракти, і штрафи, а для неї — нема!
К о т е н к о. Для мене всі рівні.
К в я т к о в с ь к а. Хто б говорив, а хто б слухав: то до мене ви підсипаєтесь з жарту, а я й мізинця для вас супроти Марусі не варт — тій і ролі найкращі, і уборна перва, і все... падам до ног! Бо боїтесь.
К о т е н к о. Я? Боюсь? Та вона в мене ось де! Побачите, яку я їй встругну штуку.
К в я т к о в с ь к а. Ану-ну, серце! Докажи, що я мила!
К о т е н к о. Гирявий! Гирявий! Гей!
В И Х І Д VII
Ті ж і Гирявий.
Г и р я в и й (вискакує весело). Я тутечки!
К о т е н к о. Оповістіть — першою йде драма.
Г и р я в и й. А я на водевіль...
К о т е н к о. Тридцять раз вам казав: при драмі водевіль на кінці.
Гирявий кинувся. Квятковська фиркнула і втекла.
В И Х І Д VIII
Котенко і Жалівницький.
Ж а л і в н и ц ь к и й (на порозі 2-ї у борної). Слухайте, Савичу, ще Марії Іванівни нема?
К о т е н к о. Мені нема діла: мусить бути по контракту о сьомій годині; іначе — штрафі
Ж а л і в н и ц ь к и й. Та чудні ви які! Хто з нас по контракту приходить? Всяк — по афіші.
К о т е н к о. Афіша бреше: водевіль завжди по драмі.
Ж а л і в н и ц ь к и й. По руських трупах, а в нас — зроду.
К о т е н к о. А я так хочу, і мені ти не указ! (Піднімає тон).
Ж а л і в н и ц ь к и й. Так оповістіть перше, то й знатимем, а коли афіша брехлива, то ваша вина.
К о т е н к о. Не вчіть мене! Ще молоко на губах не обсохло!
Ж а л і в н и ц ь к и й (підходить). Що-о? Кричать здумали?
К о т е н к о (упавшим тоном). Я так... од природи... У мене такий голос... Що ж, мене поставлено режисером.
Ж а л і в н и ц ь к и й. Так коли ви режисер, так не робіть бешкету! (Заходить в уборну, грюкнувши дверима).
В И Х І Д IX
Котенко та Лемішка.
К от е н к о. Готово? Завісу! Всі на місця!
Л е м і ш к а (біжить злякано). Ох, господи!
К от е н к о. Куди, старий?
Л е м і ш к а. Надобность... книжки...
К от е н к о. В будку!
Л е м і ш к а. Только... листика... до книжки листика... Водевілем підвели... водевілем... Я прихватком...
К от е н к о. До будки мені! Тут завісу дали, а він...
Л е м і ш к а. Да... возмутительно... Але я завжди і душею, і серцем... по гроб живота...
К от е н к о. Годі базікати! Гайда! (Повертає за шиворот).
Л е м і ш к а. Не утруждайтесь... лечу, лечу! Я напам'ять... од палятурки до палятурки! (Біжить).
В И Х І Д X
Лучицька та Маринка, потім Жалівницький.
Котенко забачив — і за лаштунки.
Л у ч и ц ь к а (задихавшись, вбігає в 1-у уборну). Ох, як бігла! Серце мало не вискочить!.. Що? Опізнилась?
Ж а л і в н и ц ь к и й (з уборної). Ні, тільки що почали. (Іде до неї).
Л у ч и ц ь к а. О? То я вспію, — ще багато часу... мій вихід останній. Добре, що я маю звичку дома одягати костюм. (Начинає гримуватися). Ху, як дух забива: так налякали! І що се сталося!
Ж а л і в н и ц ь к и й (убраний парубком). Якийсь ґедзь укусив. Даймо, що я знаю, який отой ґедзь...
Л у ч и ц ь к а. Який же?
Ж а л і в н и ц ь к и й. Квятковська.
Л у ч и ц ь к а. Не може бути: вона така добра; зо мною ласкава, як сестра...
Ж а л і в н и ц ь к и й. Вірте! Та вона готова вас в ложці води утопити.
Л у ч и ц ь к а. За віщо б? Хіба за те, що я її люблю?
Ж а л і в н и ц ь к и й. За те, що таланом забиваєте. Ви готові за всіх головою наложити, а для вас то ніхто й пальця не вріже: про свою шкуру всяк дба, а в вічі, звичайно, скалить зуби...
Л у ч и ц ь к а. Як ви хмуро дивитесь на людей: при такій вірі тяжко й жити! А я певна, що зовсім поганих людей і нема, що оберніться теплим словом навіть до лиходія, то і в його бог озоветься...
Ж а л і в н и ц ь к и й. Ох-ох! Коли б то так! А краще не діймайте віри, то не зневіритесь.
Л у ч и ц ь к а. І вам, значить, не діймати? (Подає руку). Я й привітатись забула!
Ж а л і в н и ц ь к и й. І мені навіть.
Л у ч и ц ь к а. Гай-гай! Який же ви, друже, непевний. Ні, на вас я як на гору: ви в мене найщиріша, найрідніша людина... та ще моя няня, бабуся. Коли б не ви, я не знаю, що б зі мною сталося. Я не забуду до смерті тієї першої зустрічі, коли я, божевільна, з одчаю мало на себе рук не зняла. Ви постерегли мою страшну думку, ви одігріли порадою теплою моє серце задубле, ви визвали благодійні сльози; ви показали мені нову путь, яка може загоїти врази... і я припала з захватом до ніг нового бога... Як же мені вас не любити? (Простягає йому руку).
Він цілує.
(Продовження на наступній сторінці)