З цього приводу почала вже розгорятися суперечка, коли губернаторові доповіли, що до нього з'явився в надзвичайно важливій справі головний орендар усіх шинків, як міських, так і сільських, довготелесий Лейба-рабин, той самий, що так галасував на зібранні єврейського кагалу в Малій Лисянці.
— Ясновельможний пане, — почав він тремтячим від переляку голосом, — даруйте мені мою зухвалість, що я насмілився потурбувати вас і найвельможніше, найшановніше лицарство, але мене спонукала до цього страшна чутка, така жахлива звістка...
— Що таке, Лейбо, в чому справа? — спитав Младанович, стурбований таким початком.
— Пресвята Ченстоховська матір! — сплеснув руками Кшемуський. Серед лицарства перебігло сумне зітхання, що пролунало придушеним стогоном.
А Лейба все ще переводив дух і пригладжував пальцями свої розпатлані пейси.
— Та не муч же, — тупнув ногою уманський губернатор, — а кажи швидше, в чім річ?
— Ясновельможний пан знає нашого славного, святого цадика, слово котрого має велику вагу, бо всі до нього прислухаються на небі, бодай я так любив своїх дітей, коли неправда.
— Ну, ну?
— Так у того цадика є небіж, ой, розумний який! Такий кантор... який ніколи панській милості й не снився.
— Досить! — гримнув розгніваний Младанович. — Кажи діло!
— Ой вей, даруйте! — верескнув Лейба й злякано зігнувся, немов ждучи удару. — Це не я... це мій дурний язик... все із-за зубів вискакує... коли почну про цих ой, ві ваг із а цуре... Я зараз, зараз... той самий Хаїм, про якого я сказав, що добрий має копф2, — захапався Лейба, так і сиплячи словами, — їздив у Малу Лисянку сватати в тамтешнього орендаря дочку Сару... Ой слічна, ой пишна! Такої гарної ще не було на світі... іх бін аїд! Такої не було навіть ні панянки, ні крулевни...
— Ти глузувати надумав? — заревів Младанович, ухопившись за шаблю. Серед лицарства почулися теж енергійні, загрозливі вигуки. Лейба поблід, затремтів і замовк, озираючись на всі боки великими, переляканими очима.
— Ну! — брязнув Младанович шаблею.
— Зараз, хвилинку! Ох! — стрепенувся Лейба й знову почав свою розповідь: — Так той Хаїм, коли повертався назад через Мотронинський ліс, то чув од вірного чоловіка, од Абрамки-шинкаря, коли знаєте, що при монастирі, так чув, що в Мотронинському лісі повно гайдамаків, він сам бачив це, й тільки молитва святого цадика його сховала від розбійницького ока... Зараз, зараз! Так той Абрамка каже, і Хаїм на власні вуха це чув, що як повернувся архімандрит Мельхіседек, то почав скликати до себе, в свій ліс, даруйте на слові, все розбійницьке лайдацтво... Скликає і волоцюг, і хлопів та й велить, панове добродійство, просто наказує, щоб панів і орендарів різали до ноги... Ой, гевулт! Що з нами буде! — вхопився Лейба руками за голову й захитав нею з боку на бік, примовляючи жалібно: — Ой вей, вей!
— Oremus! — вигукнув молодий ксьондз.
— Одверни гнів твій, боже! — молитовне сплеснув руками плебан.
— Це ж зовсім коло мене! — схопився на ноги пан Кшемуський, тремтячи всім тілом. — Це в моїх володіннях!..
— Еге ж, у панових, — підтвердив Младанович. — І я дивуюсь, як можна було дозволити розвинутися цій сарані, а не розчавити її п'ятою в зародку.
— Не знав, не відав... Не було раніше... це нанесло їх звідкілясь вітром... чи не з Бара?
— Можливо, — спокійно відповів Пулавський. — Ми розгромили кілька ватаг... а рештки — полова... може, й залетіли...
— Але що ж робити? Порадьте, панове добродійство! Та на мене ж першого вдарить ця наволоч, а замок у мене не укріплений...
— Передусім, — обізвався Стемпковський, — треба того Мельхіседека скарати: він заколотник і підбурювач, так з нього й почати.
— Сам бог вирік святу істину твоїми устами, сину мій, — урочисто промовив плебан Баєвський.
— Нєстети! Під моїм крилом така зграя! — вигукнув Кшемуський. — І схизматський чернець іще й нацьковує цю псю крев! О, кари йому! З руками й ногами я видам його вам, панове. А ліси мої всі, і Мотронинський, і Лебединський, і Лисянський, даю на полювання за бидлом. Я приєднаю і свої команди до нагоничів, і влаштуємо пишні влови... Я прошу все шановне лицарство, всіх вельможних і славних гостей на полювання: мій замок, моє містечко з усім і з усіма до панських послуг!
Пропозиція гостинного губернатора була прийнята з галасливою радістю, перспектива майбутніх бенкетів з вакханаліями одразу змінила понурий настрій товариства на грайливий. Розбещений, легковажний характер шляхетного панства, вироблений на протязі поколінь свавіллям і гульбищами, що не знав ніяких перепон і керівних засад, виявився тут напрочуд яскраво: небезпека, що висіла досі над головою, а зараз вдарила вже грозою, була одразу забута, і все товариство захоплено гомоніло про те, як воно гнатиме з лісів цих гайдамаків, мов мишей, і які влаштовуватиме видовища, тортури й кари. По всіх кутках залу лунали вибухи сміху, чулися оплески й навіть вигуки: "Віват!", "Нєх жиє!" — на адресу Кше-муського. Дами, почувши не брязкіт шабель, а грайливий, перемішаний із сміхом гомін, почали входити з цікавості до залу. Поява жіноцтва осяяла обличчя вболівальників за долю "великої ойчизни" солодкими усмішками, запалила очі юнаків і старих вогнем і навіяла на всіх вельми життєрадісний настрій. Тільки Лейба стояв збоку і з острахом, подивом та недовір'ям поглядав на панів, які раптом хто й зна чого стали такими хоробрими.
— Я гадаю, — на весь зал проголосив пан Младанович, підвівшись урочисто на своєму троні, — що всі державні питання обмірковано, засоби для винищення гайдамаків і схизми знайдено і благородні серця заспокоєні... Чи не так, вельможне лицарство?
— Так, так, ясновельможний! — почулося з усіх боків.
— Mesdames! — І Младанович гречно вклонився паням і панянкам. — Я можу заспокоїти вас цілковито: ніхто й ніщо не перешкодить вам тішитись життям, а нам схилятися перед вашими чарами!..
— Браво! — вигукнула молодь, забряжчавши шаблями.
— А тепер, мої любі гості, — закінчив Младанович, — гадаю, що після трудів можна приступити й до трапези, не кривдячи при цьому й виноградного бога...
У відповідь на це ласкаве запрошення в залі знявся схвальний, радісний гамір; усі повставали з місць, підійшли до дам і чекали урочистої хвилини, коли сам господар поведе їх до трапезного покою.
Але тут трапилося щось надзвичайне.
Тільки-но Младанович рушив з місця, як вхідні парадні двері широко розчинилися й на порозі з'явився, підтримуваний попід руки, з патерицею в руках, холмський архієпископ Рило. Несподівана поява високого гостя так всіх приголомшила, що ніхто не рушив йому назустріч, а хто як стояв, так і застиг на місці. Навіть плебан і настоятель базиліанського монастиря та новонастановлений ксьондз закам'яніли від страху та подиву й не могли ступити й кроку назустріч своєму архібіс-купу. Гамір, що стояв до цієї хвилі в залі, заглушив стукіт екіпажа й метушню челяді, так що поява архієпископа здалася просто чудом.
— Dominus vobiscum! — промовив нарешті архіпастир, простягаючи свої руки над присутніми, що так і лишилися стояти застиглими групами. Ці слова примусили всіх здригнутись і опам'ятатися.
Младанович перший кинувся до архієпископа й, ставши на одне коліно, нахилив голову під благословення. За ним посунуло духівництво, що було в залі, і решта гостей. Коли церемоніал закінчився, архібіскуп сів на почесне місце під балдахіном і звернувся до господаря з таким словом:
— Молитвами найсвятішого, непогрішимого отця нашого, папи римського, божа благодать спочила на тобі, й гріхи твої, як теперішні, так і майбутні, відпущені на небесах, прийми цей папір як свідчення волі господньої, що звершилася по молитві глави нашої церкви.
Младанович упав на коліна і, прийнявши до рук хартію з привішаною печаттю від архіпастиря, накрив нею голову. А архібіскуп говорив далі:
— Кохані діти католицької церкви! І ви, лицарство славне, й ви, матері й сестри великих героїв! До вас звертає святе слово своє, через найпревелебнішого пана нунція прислане, найсвятіший папа. Він нагадує вам, що в скрижалях небесних заповідано Польщі не тільки стати стражницею католицької церкви, але й поширити її вчення до останніх меж світу. Час надійшов важкий, і хитання йде навіть серед латинян, причиною чого є збайдужіння до віри, а тому найсвятіший отець закликає вас усіх повиймати з піхов мечі й рушити на винищення схизми. Час надійшов, пора повиривати з корінням плевели, які глушать пшеничне поле, бо якщо плевели переростуть добрі злаки, то пшениця загине навіки, а нива заросте терням і бур'янами. Будьте тверді, виженіть з сердець ваших усякий жаль до нерозкаяних і винищіть їх до єдиного, щоб не спокусилися від закоренілого зла незміцнілі члени юної пастви. Святий отець посилає вам благословення на боротьбу і розгрішає своїми молитвами всі ваші гріхи.
Усі, як один, лицарі й дами впали на коліна, схрестивши на грудях руки й схиливши голови. Архібіскуп підвівся й, простягши над паствою руки, прошепотів безмовну молитву.
— Присягайтеся ж, — проголосив він урочисто, — присягайтесь, звитяжні лицарі, шляхетським гонором, щастям своїх родин, славою ойчизни і святим костьолом! Присягайтеся виконати волю небесного глави вашого, передану вам через намісника земного, найсвятішого римського папу!
(Продовження на наступній сторінці)