«Останні орли» Михайло Старицький — сторінка 37

Читати онлайн роман Михайла Старицького «Останні орли»

A

    Гершко говорив якось надто вже ласкаво; давно вже Сара на чула від нього такого ніжного тону, й серце в її грудях стислося від думки, що вона віддала батька до рук християн.

    Однак, переборюючи докори совісті в своїй душі, вона відповіла весело й привітно:

    — Зараз, зараз, тателе, я одягнуся й прибіжу до вас.

    — Ну, гаразд, я тебе ждатиму, любуню, із сніданком, — відповів Гершко й, вийшовши з кімнати, причинив за собою двері.

    Сара моторно зіскочила з ліжка, за якусь хвилину одяглася й поспішила вийти у велику світлицю, котра правила їм за все.

    Коло столу, на якому стояло молоко, лежав білий хліб, печені яйця та цибуля, сиділи Гершко й стара Ривка. Вони зустріли Сару вельми привітно, і в Сари знову защеміло серце від думки про те, що вона їх навіки зрадила.

    Після сніданку Гершко звернувся до Сари:

    — Слухай, Саро, доню моя, час тепер небезпечний, ой-ой, який небезпечний! Так і жди, що налетять на село гайдамаки, а вони, знаєш, як нас частують, нещасних жидків? Якщо бог допомагає, то життя ще можна врятувати, а вже щодо грошей та іншого майна... Ой вей! Не залишать і нитки. Тому прошу тебе, позбирай тут з Ривкою все, що є в нас цінного: золото, адамашки, перли; гроші я сам зберу... і запакуйте все разом, а вночі я це закопаю десь у льоху.

    — Добре, тателе, — охоче погодилась Сара.

    — Завісьте ж чим-небудь вікна, а я замкну з сіней двері.

    — Навіщо? — здивувалася Сара.

    — Ой, ой! Нерозумне дитя моє, ще питає навіщо, — відповів Гершко, зателіпавши пейсами. — Хоч тепер час і робочий, але ж у нас корчма: кожної хвилини може нагодитися якийсь хам, і якщо побачить у нещасного жидка хоч одну срібну ложку, то до вечора ці собаки рознесуть усю нашу корчму.

    — Ой вей, правда! Ой, яка правда! — підхопила Ривка. — Тут так страшно стає, що і вдень боїшся виглянути надвір.

    Сара мовчки погодилася з словами батька: він і справді мав рацію, та ще й до того ці збори обіцяли їй скоріший порятунок.

    Гершко віддав ключі Сарі, а сам вийшов у сіни й замкнув за собою двері; Ривка ж позапинала старими лапсердаками вікна й заходилася з Сарою коло роботи. Усі шкатулки, ящики, шафи й сховані в підпіллі скрині були поодчиняні. До самого вечора пакували Сара й Ривка Гершкове майно. Сама Сара не сподівалася, що його набереться так багато. Дорогий шовковий одяг, хутряні шуби, перли, персні, сережки, золоті ланцюжки й —інші дрібні коштовні речі вони зашили в дві великі паки, а срібний і золотий посуд повкладали в два барила, пересипавши його половою й сіном, щоб він не брязкотів, потім позабивали барила й навіть позаливали їх смолою. Коли сонце почало вже хилитися до заходу, Сара й Ривка закінчили нарешті свою роботу й, стягши барила й паки в льох, дали лад усьому іншому мотлоху, розкиданому по хаті.

    "Тепер вибіжу на хвилинку на вулицю, хоч переморгнуся з Прісею", — подумала сама собі Сара й, підійшовши до дверей, тихо постукала в них. Через хвилину замок клацнув, і до кімнати зайшов Гершко.

    — А, це ти, любуню, — звернувся він до Сари, —скінчили роботу? От і добре, а я хотів тебе якраз попросити допомогти мені шинкувати.

    Це прохання здивувало Сару: досі батько, побоюючись появи козаків або панів, ніколи не випускав її в шинок; тепер же раптом сам просить її допомогти йому. Сара здивувалася, але разом з тим і зраділа. У шинку завжди було багато селян, і це давало їй можливість перекинутись з потрібною людиною знаком чи словом, а головне — почути щось про панотця та його сім'ю, і тому вона охоче пішла слідом за батьком.

    У шинку сиділо кілька чоловік, але то все були проїжджі. Забігли ще дівчинка й хлопчик із сусідніх хат по кварту горілки, зайшли випити по чарці два господарі з протилежного кінця села, але Сарі було незручно переказати їм щось, бо вона не була впевнена в тому, що вони знають про останні події. Розчарована й сумна, дівчина мовчки допомагала батькові наливати горілку, коли несподівано до шинку зайшли два одвідувачі, і Сара зразу ж упізнала Качура й Довгоноса.

    Серце її забилося й обличчя все спалахнуло від радості.

    Гершко, на щастя, не помітив цього, бо наливав саме горілку з барила, що стояло долі.

    — Гершку! Дві чарки горілки! — голосно промовив Качур, сідаючи з Довгоносом за крайнім столом.

    — Саро, ну, подай же шановним гостям те, чого вони просять, — звернувся Гершко до Сари, не підводячись з долівки.

    Сара проворно налила дві олов'яні чарки й підійшла до селян.

    — Ну, що? — спитав Качур так тихо, що Сара скоріше вгадала ці слова з поруху губ його, аніж почула їх.

    — Усе гаразд, — шепнула вона у відповідь.

    В цей час Гершко підвівся з долівки; Сара поставила на стіл чарки й повернулася на своє місце.

    Качур і Довгонос випили горілку й, розквитавшись, вийшли з шинку. Зайшло ще кілька одвідувачів, не цікавих для Сари. Цього дня Гершко зачинив шинок раніше, ніж звичайно. Сонце ще стояло на обрії, коли Сара повернулася в велику світлицю, де Ривка закінчувала укладати якесь шмаття.

    — Ну й стомилася я! — вигукнула Сара, кидаючись на лаву.

    — А треба тобі ще потрудитися, любуню! — мовила Ривка, сідаючи біля Сари й витираючи брудною полою піт з обличчя.

    — А що ж іще?

    — Допоможеш мені, серце, корів подоїти й телят позагонити.

    — А де ж наймит наш? — здивувалася Сара.

    — Де він? А біс його знає, — протягла єврейка, — одпросився в хазяїна, нібито на ярмарок у Вільшану, а хто його знає, куди пішов, може, й до гайдамаків. Роботи тепер багато, не можна було відпускати. Та такий час настав, ой вей! Треба всякому хлопові догоджати!

    Звістка ця не стурбувала Сару: вона про все домовилась з Петром і була певна того, що незримий її охоронець невідступне вартує недалеко від корчми. Мерщій підвелася вона з місця й сказала старій:

    — Гаразд, ходімо ж. Ривко... я чую, череда вже повертається.

    Справді, незабаром біля воріт заревли корови.

    Ще з годину поралися Сара й Ривка біля корів. Кілька разів поривалася дівчина вибігти за ворота й обдивитися кругом, але щоразу, як навмисне, назустріч їй попадалися то Гершко, то Ривка. А втім, один раз їй пощастило на мить виглянути за ворота, і вона помітила, як із-за дупластої верби, що стояла край левади, Гїріся махнула їй білою хусткою, але ту ж мить на порозі корчми з'явився Гершко й Сара змушена була вернутися в двір. Проте й цей маленький знак Прісі влив Сарі в душу спокій; усвідомлення свого щастя й своєї безпеки охопило її живлющою хвилею, і Сара, рада, заспокоєна, повернулася до корчми.

    Після короткої вечері Гершко сказав їй:

    — Ну, дитя моє, любуню моя, будемо лягати спати; для більшої безпеки хай Ривка лягає з тобою. На всякий випадок треба бути всім укупі.

    Ці батькові слова дуже засмутили Сару: вона сподівалася виждати час, коли поснуть Гершко й Ривка, відчинити вікно й підкликати до себе Прісю або й самого Петра, — вона була певна, що він десь близенько. Тепер же було ясно, що зробити це не вдасться; в неї ще залишалася надія підпоїти Ривку, але й вона незабаром розвіялась, бо Гершко сам позамикав кругом усі двері й сховав у кишеню ключі від замків.

    Діяти було нічого, й засмучена Сара мовчки лягла в ліжко; стомлена турботами довгого дня, вона зразу ж заснула міцним молодим сном.

    Настала ніч; нечутно й непомітно поповзли, клубочачись, з заходу незримі хмари й затягли пеленою весь небосхил. Місяць ще не сходив. Кругом було темно, мов у склепі.

    Спокійно спала Сара, як ось нараз почула крізь сон, що двері її кімнати тихо одчинилися; вона одразу розплющила очі й сіла на ліжку: на порозі стояв Гершко з свічкою в руках.

    — Ну, Саро, вставай, одягайся, — промовив він коротко, — час їхати. Почувши його голос, такий холодний і владний у цю хвилину, Сара вся здригнулася з голови до ніг; страшне передчуття стисло їй серце.

    — їхати... Куди їхати? — ледве прошепотіла вона, дивлячись на батька сповненими страхом очима.

    — В Умань, не можна гаяти й хвилини: я одержав страшні вісті. Сара з жахом закрила обличчя руками. В одну мить безвихідність її становища постала перед нею в усій своїй безнадії! Очевидячки, її не залишать саму й на хвилину... Як же ж тепер сповістити Петра?.. Вивісити у вікні хустку? Ой боже мій! Хто ж цієї темної ночі розгледить хустку на вікні! А вони з Петром і не умовилися, що робити в тому випадку, якщо вночі трапиться переполох! І ще, як на лихо, вона сама заспокоїла їх, сказавши Качурові: "Усе гаразд". Господи, може, по її слову заспокоїлися всі й нікого тепер немає на варті? Сара відчула, як волосся заворушилося в неї на голові.

    — Ти, Ривко, допоможи тут Сарі одягтися, — говорив тим часом Гершко, — а я піду до коней.

    Сара швидко одняла руки від обличчя і заціпеніла. Нічого особливого не побачила вона, тільки один погляд... погляд, який Гершко кинув на Ривку, але від того погляду Сара відчула смертельний холод у грудях.

    Сарин переляк помітив і Гершко.

    — Не бійся, любуню, — поспішив він заговорити лагіднішим тоном, — доправимось тільки до Великої Лисянки, а там уже нема чого боятися гайдамаків.

    З цими словами Гершко передав свічку Ривці й вийшов з кімнати.

    Свічка! Мов блискавка, мигнуло нараз у голові Сарі, може, вона дасть їм зрозуміти про небезпеку.

    (Продовження на наступній сторінці)