Немарно татко мій крилатий
оголосив йому війну.
У нього блискавки?! Нічого.
У нас і мозок, як стилет.
В Едем ми знайдемо дорогу,
ми знайдем блискавок секрет!
А може, Демон я?! Не знаю.
Бог не прогнав мене з землі.
Я запліднив красуню Раю,
безсмертя в мене на чолі.
Так. Це приречено віками.
Бог лиш одно зумів зробить:
віддать красу мою Адаму
і в лоні Єви наділить
мене Адамовим обличчям
і з ним — усім, на зло, на гнів.
Моє він тіло покалічив,
але душі не покорив!
Надземних хорів дивні звуки?!
Та це ж гіпноз! Омани спів.
Коли поклав на Єву руку,
він діло чорнеє зробив.
Він навіть обдурив Адама,
коли про душу ту сказав,
що Єві дав. У цім ні грама
немає правди. "Боже слав?!"
Якщо правий ти, то, як треба,
скарай мене на камні цім!"
Але пусте мовчало небо,
і не скарав сміливця грім.
Тоді він випроставсь і руку
протяг мечем у вишину...
І полились із неба звуки.
Бог
Тобі красу я поверну.
Тим більше, що уже Адама
нема на світі. Ти війну
оголосив мені!? Я пляму
змиваю з тебе. Що ж, воюй!
Побачим, хто кого! І крила
тобі я навіть поверну!
В словах у Бога лють безсила:
"Ну, що ж, продовжуймо війну!."
Замовкли грому перекати,
спахнули й згасли десь Сади...
І знову Демон став крилатий
такий прекрасний, як завжди.
Марія
Я не люблю тебе. Повія
тобі говорить це. Вона,
ясної сповнена надії,
злетіла з неба, як весна,
щоб волю Бога непреложну,
хоч без охоти, та здійснить.
О, як же гидко, як тривожно
було мені з тобою жить!
(До Авеля.)
Летімо, Авель! Кличуть висі,
а ти, проклятий, стережись!
І в синь два янголи знялися,
обійми їм одкрила вись...
Для них зірки, сади Едему,
любові щастя, днів блакить?!!
А на землі лишився Демон,
щоб Революцію творить.
7—11 жовтня 1948 р.,
Київ