При цій нагоді, глибоко чуюся зобов’язаним, Вельмишановному Панові Президентові, за надіслану літературу і зі свого боку надсилаємо Вам, що маємо на поготові. Пізніше дішлемо більше. Ваші збірки поезій і всього, що ми дістали, подбаємо зреферувати нашим читачам у нашій пресі.
Іменем правління нашого об’єднання, як також своїм іменем, дякую за недіслані Ваші привітання і рівнож прошу, Вельмишановного Пана Президента, прийняти від нас для Вас і всіх Ваших колег, наше найсердечніше привітання і пошану. Щиро Вам відданий, – Улас Самчук, Голова Правління МУР.
До цього був доданий також спис членів правління МУРу…
Так само, як і ми, поляки, у своїх літературних організаціях, в більшості заступлені поетами, між якими чимало талановитих і видатних. Ми дістали кілька їх публікацій. Альманах "Swiеty plomien", де друкуються Казімєж Вєжинські, Маріян Гемар, Марія Данілевічова, Стефанія Загорска, Станіслав Стронські, Анджей Поміян і інші знані імена. Ми дістали збірки поезій Антона Богуславського "Kurant", Яна Ростворовського "Lata Londynskie" (Літа Лондонські) з рядом інших публікацій, що уможливило нам мати уявлення про настрої й гаразди їх емігрантського Парнасу, до речі подібного, в моральному відношенню, до нас самих, з побажанням:
Ach, nie musi byc Polska od morza do morza.
Musi byc sprawiedliwa і musi byc Boza. –
як це думає Гемар у своєму вірші "Wola Polski".
18 травня. Цього мені ще не хватало. Знов обізвався мій норовистий шлунок, якого я пару тижнів намагався замовчувати, але, здається, що далі прийдеться не лише говорити, але й кричати. Повертається мій давній непроханий гість пан катар, який жирує на моїх нервах.
Пишу промову до конгресу Об’єднаних Мистецтв і не розумію, чому Костецький, який мав повідомити мене про час і місце цієї події, не обзивається. "20 травня буде конгрес ОМ. Ваша доповідь стоїть першою. Будуть спеціяльні запрошення", писав він ще 5-го травня. Де ті запрошення?
22 травня. Купа листів, а в тому і від Костецького, але не запрошення ОМ, а метелиця нарікань зі заявою, що він… виходить з МУРу. Як вам таке подобається? Найвірніший його апостол, первородний син, комівояжер і трубадур цих трьох літер і… виходить. І з приводу чого? "Хоч як мені це прикро, але мушу Вас сповістити про те, що я наважився на категоричний крок: вихід з МУРу. Причиною – ухвала Правління про Феденка"… "справа прийняття Феденка до МУРу була для мене абсолютним ударом. Для мене це страшна катастрофа… після якої участь у праці цієї організації для мене втрачає всякий глузд. З огляду на те, що рішення перейшло абсолютною більшістю голосів і його відкликати вже не можна, я наважився на вихід з МУРу. Додаю тут заяву"… – пише він у своєму посланії.
Не беру цього поважно, але що станеться з ОМ, якого Костецький є організатором? Про це він вже не згадує.
Учора їздили з Григорієм Олександровичем до Ульму на побачення з єпископом Української Євангельської Церкви в Канаді Василем Кузівим. Дуже можливо, що я зверну свої шляхи на виїзд в напрямку Канади…
31 травня. Хворію. Поважно хворію. Учора ходив на пересвітлення до лічниці, не знаю ще вислідів, маю з’явитися там ще раз і, здається, мені трохи покращало. Пече "під ложечкою", дуже мені знана справа, яка заважає працювати, а тут того все більше і більше набирається. Ось працюю над "Марією" з приводу її перекладу… Я, грішним ділом, побоююсь того мого шлунку, щоб було часом не перекинулось це у щось гірше. Дістав серію листів і стримуюсь відповідати. Заборонено мені хвилюватись, а як тут не хвилюватись? Тількищо віддав Гр. Олександровичу матеріял для "Л.З."… Дістав телеграму, що до нас знов приїжджає Державин. Завтра наші Зелені свята. Спека.
Червень
2 червня. От і улюблений мій місяць червень. І спека. Дуже потрібно дощу. Поволі хворію. Учора довші розмови, переважно легкі суперечки з Державиним. Минули, чи краще минають, Зелені свята. Були у нас люди і ми були в людей. Сьогодні ніби мені покращало, рано ходив до лісу, а опісля лежав. Лист від Мухина.
3 червня. Зі шлунком трохи направду покращало, не знаю, як на довго. Спека триває… Дуже потрібно дощу. Від’їхав Державин.
7 червня. Знов побував в лічниці. Висліди пересвітлення і досліди виявили гострий, хронічний катар, але улькусу не знайшли і бодай це добре. Потрібно відповідної харчової дієти і спокою. Того і другого в просторі мого діяння не існує.
Таня поїхала до Ульму, тому я весь день сам. М. Селешко переслав мені відпис листа Олекси Бойкова з Парижа, в якому мені присвячено кілька рядків:
"Тому і прошу Вас негайно зв’язатися з п. Самчуком й порадити йому від мене, щира й дружня моя порада, щоб негайно подав мою адресу (поштової скриньки, яку прошу подати йому докладну адресу), пишучи на картці, бо так швидше доходить, себто щоб подав дані свої (день, місяць, рік, місцевість уродження й те саме своєї дружини), а також свою теперішню адресу.
Цього мені доконче треба і то якнайшвидше, бо роблю старання, щоб його забрали наші в Канаду, де він матиме велику змогу працювати літературно й буде матеріяльно забезпечений, йому треба закинути думку, що він зможе легко переїхати до Америки і там знайти можливості для літературної праці. Можливості для його праці є в Канаді, це я ліпше знаю, ніж він (хай за це не ображається) й тому треба спішити"…
Дякую. Мій старий друг, ще з Парижа тридцятих років, Бойків, можливо має рацію. Канада. Це моя мета. Домінія його Королівської Величности короля Великої Британії і імператора Індії та всіх заморських володінь. Тому "треба спішити". Люблю багато простору і багато озер. Ще в Празі, читав про Канаду прекрасну повість в багатьох частинах авторки Мацо де ля Рош під заголовком "Ялна", яке вони вимовляють "Джална". Це десь там діється біля Торонта в провінції Онтаріо. Нічого не мав би проти й собі туди потрапити.
Тим часом я вийнятково знесилений, зневірений, затроєний песимізмом, дарма що всім довкруги розкидаюся зовсім безплатно і щедро всілякими дарами оптимізму.
Таня намагається тримати в шорах мій шлунок, вишукує всілякі дієтні харчі, але тут з цим не дуже надійно з нашими американськими консервами… До того, диви, рознеслася чутка, що нас мають кудись перевезти, до якихось, мабуть, огидних казарм, а це мене вб’є остаточно. З цих самих причин не зможу поїхати на з’їзд литовських письменників, що має оце невдовзі відбутися. Лишень написав їм привітального листа.
10 червня. За два тижні маємо залишити цю оселю і пересипатись до табору в Цуффенгавзені. Не можу працювати без перерви, довше сидіння спричиняє болі, час до часу мушу прилягати, але як тут влежати? Оформлюю для перекладу "Марію", роблю хроніку для "ЛЗ" і пишу листи. О, ті листи. Вони заприсягнулися мене вбити.
14 червня. Літо біжить, і біжить, і біжить. Мов шалене біжить. Мій дорогий червень. Місяць соковитої зелені, запашного квітіння, фіялкових днів, оксамітових ночей. Нічого, поза цим, не варте уваги, хворію, бурчливо готуємось до виїзду… Зрештою, власники цих гарних будиночків, що ми їх так безоглядно окупували, мають також якесь право на мирне життя. Війна ж скінчилася.
17 червня. І разом повінь розмов про війну, хоча в дійсності, це вже тільки розмови. Війна слів, ораторій, нервів, її генеральні штаби – Москва – Вашінгтон, Схід і Захід, Комунізм – Капіталізм. Бідна, розторощена Европа потрапила пробі в перехресний вогонь цих пристрастей і не знає, до якої діри їй сховатися. І сама винна. Це вона, разом з потрібними речами, як хоч би порошок для прання, нафабрикувала тих різних ізмів, які до мозку костей отруїли життя людське.
А ми все лиш чекаємо. Тепер на переїзд до казарм. У нашій пресі багато розмов про українсько-польське злагіднення і, здається, навіть наші власні партійні коломийки набирають лагіднішого тону. Побачимо.
Учора знов написав купу листів. Маю листи від Олекси Ізарського, Олекси Сацюка, Святозара Драгоманова, Василя Дубровського, Олега Штуля, Богдана Гошовського, Арсена Шумовського, Олекси Смотрича, Василя Софронова-Левицького і багатьох, багатьох знайомих і незнайомих земляків.
Познайомився з німецьким письменником Вільгельмом Шльоцом, який живе недалеко від нас у Вайлім Дорф-і, до якого інколи заходжу порозмовляти і який дарував мені новелю "Spatsommer" – Eine Novelle in Briefen. (Пізнє літо – Новеля в листах), філософська поезія в прозі, дуже прикметна форма вислову німецьких письменників. Автор десяти інших книг – поезії й прози, з моїм іменем познайомився зі статті Освальда Бурґгарта (Юрія Клена), вміщеній у збірнику "Ост-Европеїше Літератур", якого він знайшов у одного свого знайомого.
Учора також навідали нас Ебергард Гартманн з дружиною Гільдеґард і Ґеорґ Ремме з дружиною Едіт зі Штуттґарту… Старі знайомі часів Рівного – Гартман по праці в Німецькій Пресовій Агенції, а Ремме, тоді офіцер зі штабу головного командування для України на становищі керівника культурно-освітнього відділу, який бував у нас гостем. Багато розмов, багато згадок. Вони проходять тепер певну "очищувальну" комісію аліянтів, але їм нічого злого не загрожує, бо обидва вони не належали до органів з якими будь злочинними завданнями… Приємні, високого рівня культури люди, з якими варто і корисно розмовляти на теми наших днів Апокаліпси європейської… Це відводить також мене від наших щоденних справ таборів і МУРівських коломийок.
(Продовження на наступній сторінці)