Щодо всіх інших справ, то воно все покищо невиразно. Але є певні показники того, що "співпраця", здається, так і лишиться в знаках наведення. Сидячи там щодня, я маю нагоду бачити інколи такий стан, коли права рука зовсім не те робить, що обіцяє ліва. Оголошення про "Зошит" пущено крізь зуби, без жадного виділення, як, напр., дано оголошення про збірку Нижанків-ського. Статтю про Об’єднані Мистецтва, в якій зачіпаються ненормальні стосунки між письменством і деякими шарами суспільства, – відсунули. Статтю Вашу про ХОРС не містять уже протягом семи чисел, хоча обіцяли ще три тижні тому. Мою статтю про Позичинюка теж не вмістили, бо там, бачте, багато говориться про людство, а мало про партію.
Звичайно, ці дрібні факти ще жадна підстава для "вицофання" зі співпраці і Ви, людина мудра, повинні мати перед собою їх більше, щоб зважитися на рішучі дії, скеровані на відкликання того, на що зважились були після багатьох міркувань за і проти. Я це знаю і в даному разі не беру на себе сміливости щось радити, щоб згаряча не наробити дурниць, що їх робити я взагалі схильний. Знаю, що становище МУРу здобувається тяжкими дипльоматично організаційними зусиллями, і ще дуже далеко до того часу, коли об’єднання наших інтелектуалів так зможе диктувати свою волю партійцям, як це робиться в цілому світі.
В кожному разі, я дуже розчарований тепер у різних партійних можливостях і запевняю Вас, що усякому Вашому кроці, скерованому на вивищення стану письменника, я Вас підтримаю наскільки буде сил.
Прошу привітати пані Таню, а Григ. Ол. нагадайте, що всі терміни його статті мені – минули.
З пошаною до Вас, І. Костецький, Фюрт, 18.4.1947"…
Ясно, що мені було завжди ясним. Я знав, що домовлення з Вовчуком пустослів’я, але чому не спробувати ще раз нагоду. Ті люди щойно розігралися, увійшли в моду, знайшли нагоду показати свої здібності і враз якась там з кимось там "співпраця", якої вони зовсім не потребують, бо можуть і самі дати собі раду. О, когось "підпорядкувати" – так, але "співпрацювати"? Для чого? Це було б проти ідеологічних засад усіх їх діянь, відколи вони вийшли на цю політичну арену… Ми говоримо на різних мовах і ніякі "Розмови з хоробрими" тут не поможуть.
До цих також справ стосується і лист Шереха (8.4.47), подаю його в уривках:
"Фартушок Ваш добрий (передова до "Грані" – У.С). "Грань тепер затрималася, бо друкарня завантажена великодньою торбиною ("Трибуною" У.С), а після свят обіцяють пустити її в рух. Оголошення про "ЛЗ" (Літ. обіцють пустити її в рух. Оголошення про "ЛЗ" Літ. Зош. – У. С.) я дав, але щось не видно. Як не буде в святковому числі, буду сваритися і ставити ультиматум.
Чи ж вийшло що з Вашої подорожі до Авґсб.? Чи зможемо ми стати на власні ноги і обходитися без усіх-усіх? Тарнович прислав мені листа, де кається, що мало зробив для МУРу і обіцяє зробити більше.
Говорив зі мною Лащенко – думаю, що напівофіційно. Він (вони?) обурений Вашою з’їздовою промовою, вбачає в ній занедбання держави заради літератури, дефетизм і ще деякі страшні речі. Я старався його заспокоїти, але, здається, даремно. Під кінець я запропонував йому викласти його думки для збірника МУРу, – бо краще мати дискусію в МУРі, ніж на МУР…"
Ще коментар: я переконаний, що "Грань" затримано і то назавжди і саме за той "фартушок". Про оголошення "ЛЗ" згадував вже Костецький, а щодо Лащенка, то це ще один комівояжер, з іншого табору, який має до мене претенсії, як на свою власність, з дуже наївними "державними" аспіраціями і "дефетизмом" по відношенню, очевидно, до "бандерівців", з якими він намірений воювати "по гроб жизні".
Отакі то наші, пане Уласе, справи, "виступають зо всіх боків вороги на нас", як то у тій пісні. Бандерівці, плюс мельниківці, плюс Маланюк, плюс Донцов, плюс Багряний, плюс Косач, плюс "Світання", плюс… Досить, коло замкнене. Залишається тільки чекати, що скажуть до того мої приятелі з московських володінь, уявляю, яку зграю гончих пустили вони по наших слідах… Сняться мені сни недобрі… Дуже недобрі.
До того знов ось захворіла Таня… її здоров’я тепер постійно важиться між можливо і зле. Все нерви. Приємно лишень, що пощастило мені нав’язати контакти з моїм давнім, дорогим, прекрасним другом Павлом Кроненбергом, з яким я зустрівся і зприятелювався в Бойтені на Горішньому Шлезку, куди я прибув 1927 року в ролі дезертера з польської армії. Тепер їх вигнали з їх дому і вони знаходяться десь у Вестфалені, стративши все, що вони мали. До того часу він був директором реальної гімназії міста Байтену і визначним культурним діячем Обершлезії. Не можу втриматись, щоб не подати його листа, в перекладі з німецького, до цього нотатника:
"Steinheim in Westfalien, Hospitalstr. 30.
Мій милий Уласе!
Ти не можеш собі явити, як я втішився, діставши від Тебе вістку, тож було часто я про Тебе думав і не міг позбавитись думки, що, можливо, Ти не живеш, або Тебе кудись вивезено. Але ось Ти живий, з Тобою є також Твоя люба дружина, ти можеш навіть зайнятися творчою працею і почувати під собою твердіший грунт… І я також вірю, що ті глибинні переживання, які Ти пережив, могтимуть спричинитися до піднесення рівня Твоєї творчости так, що Ти зможеш сягнути по-над звичайність і визначеність рангу. А в Америці, або в Англії, Ти зможеш дати ряд статтей з правдивим насвітленням дійсного стану на сході…
А ми, не дивлячись на загальне нещастя і не дивлячись на те, що ми все стратили, ми все таки живемо і чуємось при здоров’ю. Життєві умови тяжкі і я до того безробітний, большевицький револьвер біля моїх грудей я мав нагоду також відчути, як також пережив можливість висилки до Сибіру, але досить помогло мені моє знання російської мови. За поляків, я був навіть паном професором у одній гімназії, викладаючи англійське, латину і математику. Це є чудо, що мені пощастило все це перейти, а тому, можливо, пощастить нам східнякам, дістати працю і хліб також і тут.
Чому я не разом з моєю родиною – розповім колись інше. Христина з прекрасним успіхом здала матуру і чекає на можливість студій медицини, а Роберт сидить ще у школі. Від нашого дорого Ґерофке не маю ніяких відомостей, як також нічого не чув про його дружину і маленького синочка. Вони обоє виїхали до Марк Бранденбургу ще перед приходом Червоної армії. Тим часом будь здоров, вітаю Твою дружину – Твій, П. Кроненберг"…
І ще одна листівка. Докія Гуменна:
"Дорогі п. Таню і п. Уласе!
Роззява – замість II книжки взяла І, тепер у Вас 2 других, а в мене 2 перших. Чи вважаєте Ви безпечним пересилати 2-гу поштою? Чи до Ульму передати, а звідти я б забрала? Від Багряного? Доїхала я дуже добре, майже ніде не чекала, тільки пересідала три рази з поїзду в поїзд. О 1-ій була вдома. Гірняки пишуть, що вони святкують в Майнц Кастелі,а по святах гастролюватимуть в околицях Штуттґарту. Я ще й досі полемізую з п. Уласом на різні теми, а Ви напевно вже і забули про ту балаканину. Підкреслюйте олівцем мої нудоти, хочу, щоб він вилетів з мого кокону, з моєї бабки-личинки…
Щиро – Докія. Dillingen/D., Luitpold-Kaserne, Bl. 2, zim. 55".
Це стосується її машинопису "Діти Чумацького шляху", що його ми з Танею читаємо.
Дуже гарна весна. Все цвіте. Інколи випадає дощик. Навіть було загриміло, але це вже не перший грім. Ми чули його разів три перед цим.
22 квітня. Весна в розгарі, все, що може цвісти, цвіте, а сьогодні вийнятково весняно. Вигляд з нашого вікна залитий весь білим цвітом.
Рано дістали від Миколи Гайдака з Америки пакунок. Вживані речі для Тані і одяг для мене. Дістали вчора від нього ж листа. Нас там все чекають, але чи дочекаються … Написав кілька листів і мав довшу розмову з Гр. Олександровичем з приводу випадку з Багряним. Перечитав матеріяли до "Літ. Зошиту", як звичайно багато поезії і, як звичайно, не дуже доброї.
29 квітня. Учора написав листа до литовських письменників на ім’я їх поета Пульґіса Андріушіса, який є секретарем Спілки литовських письменників з пропозицією нав’язання з ними товариського контакту і, можливо, також співробітництва.
Справді досить вітряно, яблуні цвітуть бурхливо, тож-то груші вже навіть відцвіли. У присадибних садочках наших квартир багато овочевих дерев. Їх власники живуть десь інде і вони навіть тут не показуються. Ця частина Німеччини, за всю свою історію, не переживала такого дивного часу, як це сталося тепер. До нас йшли їх армії війська, щоб зайняти наші садиби, то ж то до них прийшли армії жінок і дітей, щоб зайняти їх садиби. Цікаво, хто це там в небі робить з бідних людей блазнів?
Лист єпископа Паладія Відибіди з приводу моєї великодньої статті в "Укр. Вістях", "І друг друга обимем". Це, здається, чи не перший лист, що не містить до мене ніяких претенсій, а тільки дякує за добре слово.
Травень
3 травня. Субота. Довгий лист з Парижа від Петра Стефуранчина з приводу видання "Марії" по французьки. Переклад її зладила пані Лідія Шульгин. Стефуранчин пише:
"Переклад пані Шульгин є добрий: стиль Ваш відданий вірно, мова літературна, книжка читається з великим зацікавленням і легко. Щоб мати деяку уяву про те, як зустрінуть "Марію" французькі читачі, дав я був минулого року манускрипт до лектури кільком моїм французьким приятелям, письменникам і критикам. Усі поставились до Вашого твору з великою увагою, запевняючи мене, що книжка матиме позитивний успіх. Бажання тільки є, щоб до твору додати обширну передову, представляючи чужому читачеві сучасну українську літературу, Ваші письменницькі заслуги й літературну оцінку самого твору. Коли б це Вам не забрало багато часу, то буду Вам дуже вдячний, якщо зможете приготовити відповідні матеріяли"…
(Продовження на наступній сторінці)