Її записую — перекажи!..
Вона та сама всюди — в електроні,
На межах Галактичної Монади
І навіть там, де думання потужне
Галактикам далеким надсилає
Із власних надр Монада Світова.
Поет:
У неї також радіус існує?
Піфагор:
У Світової? Так, це "чорна дірка".
Поет:
Виходить, "чорна дірка" є Монада?
Це ж нісенітниця. Не може бути!
Піфагор:
Не я це вигадав... Скажи, ти здатний
Розсунуть Всесвіт?
Поет:
На таке не здатний.
Піфагор:
Але ж ти розсуваєш! Бо усе,
Що має масу, — розсуває Всесвіт.
А маса є лиш там, де є Монада.
І Сила їй потрібна лиш для того,
Щоб Всесвіт розсувати.
Поет:
Щось чудне. Куди і як безмежність розсувати?
Піфагор:
Безмежність мертва, друже. А Монада
Нагадує голівку шампіньйона,
Яка асфальт собою розсуває.
На неї тисне чорний, мертвий простір.
Вона ж своєю Силою повинна
Живий Вогонь від смерті захистити.
Як він помре, тоді не буде світу.
Лишиться мертва темрява усюди.
Та світ уже ніколи не помре!
Моя рука записала іще одну формулу:
Fmon•Rmon = Mс2.
Добуток Сили Монади на радіус Монади є енергія.
Звідси можна виснувати, що гравітація — це наслідок тиснення з боку світового простору. Складається враження, що земна куля, наприклад, не володіє ні масою, ні енергією — вся її маса зосереджена в Земній Монаді, що не більша за виноградину. Зате Галактична Монада має в діаметрі триста мільярдів кілометрів — в ній можна вмістити всю Сонячну систему. Густина тут мізерна. Всі фізичні дії відбуваються на швидкості світла. Це означає, що в межах Галактичної Монади немає ні атомів, ні електронів, бо на швидкості світла вони неможливі. А що ж там є? Є Плазма, що Мислить, Живий Вогонь. Велетенський Мозок нашої Галактики. Саме звідси я й чув голос Піфагора...
Я мимоволі перехрестився. Це помітила та, що була моєю дружиною. Літфондівський психіатр не забарився. Про те, що я писав якісь формули й хрестився (отже, психічно хворий!), потім з'явиться власноручне свідчення навіть у моїй "кримінальній" справі. Правду кажучи, мій "кримінал" починався саме в оцих формулах.
4. ВИХІД ІЗ НІРВАНИ
Яка енергія! Яка в душі могутність!
Чому в мені живе це відчуття?
А чи космічних думань самобутність
Когось привабить за мого життя?
І серце часом краяла зневіра:
Начальство вбивчу присилає вість —
Мов то були страшні обійми звіра,
Що має знак: 666.
Я вже не знав, що сталося зі мною:
Чув голос Піфагора чи не чув?
Здавався сам собі його луною:
Ось вивільнюсь від тіла й полечу.
Та не летів — лише собі на горе
Ледь не потрапив у лікарню ту,
В якій живуть Ісуси й Піфагори
В епоху недовірливу й круту.
Мені було ясно: від гравітації чекають того, чого в ній немає, але не бачать того, що в ній є. Поки що мало хто усвідомлює, що в проблемі тяжіння значно більше метафізичного, ніж фізичного. Ось, наприклад, як можна записати закон всесвітнього тяжіння:
F = .
Тут r1, та r2 — радіуси Монад. F — Сила Монади, R — відстань між Монадами. Поміж цими записами і записом Ньютона можна поставити знак рівності. Але ж у моєму записі немає речовинних мас — є тільки сили й радіуси. Отже, зникає облудна видимість, котра була абсолютизована — і через те завдала людському мисленню дуже великої шкоди. На авансцену виступає сутність: тільки простір і Сила — більше нічого! Все інше (передусім самі тіла) — комплекси відчуттів. Метафізика, що виростає на ґрунті фізики! Сьогодні люблять казати про стики наук. Оце ж і є стик — в найбільшому, в найголовнішому! Стик фізичного й метафізичного... Або такий приклад. Нещодавно з'ясувалося, що в надрах Сонця термоядерних реакцій немає: звідти не вилітають нейтрино. Та чому ж Сонце світить? Чому світять зорі?
Пояснюю величини:
P — так звана сонячна стала.
G — гравітаційна стала.
M— маса Сонця.
V — швидкість руху Сонця навколо Галактичної Монади.
R — радіус Сонця.
Rгал. — відстань Сонячної Системи від Галактичної Монади.
Глибоко певен: чим точніше буде обчислено Rгал., тим ближче ми підійдемо до сонячної сталої. Зорі світять тому, що перетинають силові лінії Галактичної Монади. І, зрештою, тому, що простір — це плоть, а не порожнеча, як дехто вважає.
Сонячна стала — фактично не є стала: Сонце то прискорює свій рух, то уповільнює його, бо орбіта Сонця — витягнутий еліпс. Якщо гравітаційна теорія світіння зірок правильна, то протягом галактичного року клімат на земній кулі має різко змінюватись. Але ж саме так це й відбувається насправді!..
Наведена формула здатна також пояснити, чому Юпітер випромінює енергії більше, ніж отримує від Сонця. Та й чого тільки не здатна пояснити Монада! Вона майже нічого в Природі не лишає без пояснень. Не дає пояснень хіба що на одне питання: як пояснити саму Монаду, щоб у неї нарешті повірили?..
5. ФОРТЕЦЯ СВІТЛА
Насолоди такої
Вам, люди, не взнати довіку!
Варто це пережити —
А там хай беруть і ведуть
По дорозі страждань,
Де знущання й тортури без ліку,
Де кривавим хрестом
На Голгофі
Кінчається путь.
Всесвіт став моїм домом:
Я весь його бачив і бачу.
Це щось більше, ніж те,
Про що звикли казати:
Злиття.
Хто спроможний віднині
Зламати гартовану вдачу,
Якщо я тепер знаю:
Попереду Вічне Життя?
Та й не це мене тішило:
Хай егоїсти і сноби
Особисте безсмертя шукають.
У мене від іншого щем:
Кожна зірка й травиця —
Клітини моєї особи.
Я існую усюди —
Мов справді розлився дощем.
Птах у небі — це я.
Хвиля в морі —
Це хвиля на серці.
Білі хмари...
І сонце, і вітер, і грім...
І пшениця, і жито...
І навіть плотвиця в озерці —
Все це іскри життя,
Котре є особисто моїм.
І тягнулася думка туди —
В Галактичну Монаду.
То, по-вашому, Бог —
"Чорна дірка"?!.
Добродії-фізики, ні!
"Чорна дірка" — для вас,
Бо над нею ви втратили владу.
Але ж є ці "дірки"
В Сонці, Місяці —
В кожнім зерні.
Окрім "чорних дірок",
Виявляється, в світі немає
Порошинки найменшої.
Всюди вони — ці "дірки"...
Це — Субстанція, Дух.
Це — та Сила, що Всесвіт тримає.
Це ж Монада!
Малі та великі Монади —
Не вгаслі зірки!
Ієрогліф Природи
Невірно прочитаний вами,
Та ви правильно кажете:
Ось та остання межа,
Де ще фізика здатна
Числом і скупими словами
Повести нашу думку —
Неначе по лезу ножа.
А в глибинах Монади
Кінчається фізика — годі!
Там царює Душа Світова.
І ніякий Ейнштейн
З полум'яних глибин,
Що живуть в герметичній Природі,
Про ту Плазму, що Мислить,
Для нас не добуде вістей.
Там — Субстанція.
Там
Ті духовні підмурки живого,
Що зсередини Всесвіт будують —
Від точки, від Я.
Ані краю-кінця
В чорно-гаспидного,
Світового,
Бездуховного хаосу...
То не жива течія.
Справжній Всесвіт —
Лиш те,
Що обжито зсередини Духом.
Він — конечний...
Він — сфера у сфері...
Він — Бог...
...А тим часом
Життя на планеті
Безжалісним рухом
Мене крутить отам,
Де не ждати мені перемог.
Я простягую руки туди,
Де живе Галактична Монада.
Це — Столиця
Держави Христової,
Це —
Велетенська фортеця,
У котру Іудина зрада
Не вповзла, щоб і там
Потьмарити Христове лице.
Ген комети летять —
А мені видається:
То коні,
На яких виїжджають звитяжці
Із кованих брам.
Зорі в їхніх шоломах,
Свобода у їхнім Законі.
Всесвіт — поле для вільної праці,
Домівка і храм.
Поспішайте, звитяжці Монади,
Бо в Темряви є свої слуги.
Світла повні шоломи
Пролийте у наші краї.
Розпадуться колючі дроти,
На кордонах зростуть лісосмуги.
Солов'ї прикордонникам
Прийдуть на зміну —
Мої солов'ї.
28 травня — 4 червня 1978, Мордовія