Юний сміх і тихий стогін
В струнах вітів забряжчали.
Ой заплутались дороги
В синьо-сніжному кришталі.
Поле під заметом білим
Стогне, крекче: "Де ти, весно,
Де зелені трави-хвилі,
Чом проміння не воскресне".
Я вслухаюсь в гомін сосен,
В опечалене гудіння.
Діямантовії сльози
Заплелись в сосновій піні.
Серед стомленого гаю
Вже гучніш срібляста ліра
Спів про радість виграває,
Вітер в такт їй: вірю, вірю.