Заможне хутірське життя в родині, звичаї дрібного дворянства накладали свою печать і на Васю. Йому заборонялося розважатися з селянськими дітьми. Він виростав відлюднено, не зазнав дитячої пустотливості й жвавості. Ним оволодівала млявість, флегматичність. Передчасно в очах з'являлися задумливість і смуток. Григорій Савич швидко зрозумів психічний стан свого вихованця, зважив риси його характеру. Хлопчик здавався йому приглушеною навколишніми бур'янами рослиною, якій не вистачає простору і сонця. Сковорода розумів заскнілість у вихованні тієї верстви, що не знайшла свого місця в суспільстві. Це верства, що забувала козацькі волелюбні, побратимські традиції, приставши до дворянства.
Які педагогічні принципи застосувати у вихованні Ва-сі? Основною для Сковороди була вимога природовідповідного виховання, яку згодом розвине його сучасник Жан-Жак Руссо в романі "Еміль, або Про виховання".
Думкою ширяв далеко поза ковраївськими нивами і садками та байраками. Недовгочасний досвід педагогічної праці в Переяславі давав свої плоди. Навчаючи сина Томари, перевіряв свої знання та судження про школу й освіту. Дещо знав з історії педагогіки. Пригадувалось все прочитане та почуте про мудрого слов'янина Яна Комен-ського. Мають чим гордитися чехи, шануючи його ім'я, що увійшло в історію поруч з іншими іменами національної культури народу, який віками відстоював свої права. У визвольній боротьбі визрівали передові педагогічні погляди.
Проголошені чеським патріотом педагогічні ідеї були співзвучні діячам Київської Академії. Адже її просвітителі йшли в єдиному строю педагогів-гуманістів. Поклали ж свою лепту на вівтар світової педагогіки і ті, хто в братських школах України виховував протестантів проти догматизму та єзуїтської підступності, душогубної схоластики. Кожен народ, історія якого позначена визвольними змаганнями, залишав свої виховні здобутки. Хто розповість про тих діячів освіти, імена яких не залишились вибитими на постаментах, а їхній досвід став надбанням передової думки?
Не на пустирищі ширив свої педагогічні ідеї Григорій Савич, а на історичному грунті, на традиціях безіменних попередників. Складалися в цілу систему його погляди на виховання людини та її освіту. Знайшли вони відображення і в поетичній творчості, в притчах та байках, і в філософських трактатах. Це принципи самопізнання, усвідомлення свого стану, піднесення гідності людини, принципи "сродності", як їх називав Сковорода, доводячи, що кожна особа має свої нахили, свою індивідуальність. Таку "сродность" треба розвивати, не заглушаючи чимось неприродним, примусовим для даної натури.
Ведучи заняття, Григорій Савич не вдавався до примусу, а викликав інтерес до науки. Іноді він запрошував свого учня на прогулянку і на лоні природи вів бесіду, намагаючись давати знання та викликаючи роздуми учня, спостережливість і вразливість. Не поспішав учитель нав'язувати хлопцю настанови, вимоги. Навчаючи його, він сам багато чого вивчав. Яка ж бо складна рослина, що зветься людиною!
На лоні природи найкраще сприймалися уроки вихователя, який знав назви трав, степових квітів, міг розповісти про них легенди. Навчателя й учня, коли вони мандрували в поле та діброву, супроводжував великий сірий пес. Лягав він поруч Григорія Савича і наче сприймав усе говорене. А коли учитель зривав якусь билину і розповідав про її якості, то пес приносив у зубах ще таку ж рослину, лащився, ніби з гордощів за свої послуги. Це особливо захоплювало Васю, викликало у нього жвавість та жартівливість.
Навчатель намагався викликати інтерес учня до літератури. 3 цією метою він читав йому зразки античної поезії. Користуючись пагодою, написав для нього вірш: "In natalem Basilii Tomarae, риеrі 12 annorum" ("На день народження Василя Томари — хлопчика 12 років"). У вірші поет відзначає день народження, закликає бути чесною людиною, а в житті зазнати і турбот, і тяжко! праці.
Час від часу відбувалися і зустрічі з селянськими дітьми, що пасли худобу на вигоні. Сковорода зводив Васю з пастухами і почав їх теж навчати грамоти. Справді, вони виявляли кмітливість і дотепність. Спочатку Вася недовірливо й обережно ставився до селянських дітей — так привчали його в родині Томари. Але поступово ламались невидимі перепони. Григорій Савич організував навіть квартет награвачів на сопілці. Це сподобалось Васі, й він охоче брав участь у квартеті.
Так на лоні природи виникла дивна сільська школа. Десятки дітей навчилися грамоти. У вихованні Сковорода застосовував свої педагогічні принципи. Це був справжній народний учитель за покликанням, переконаний у тому, що причиною тяжкого становища, багатьох бід є недостатня освіта та незначний інтелектуальний розвиток людей. Ретельний просвітитель ставив собі за мету вчити людей на лоні природи, в сільських хатах, по шляхах і на роздоріжжях, під час святкових гулянок, на жнивах і сінокосах, серед пастухів і бурлаків. "Кожен повинен знати свій народ і в народі себе",— цей принцип ніколи не забував Сковорода. Освіта мусить бути не привілеєм окремих людей, а всенародним здобутком. Він виступав проти "жреців науки, які жруть і пересичуються". Освіта має бути поширена на всіх тих, хто може сказати: "Я — людина".
Вимоги демократизації науки й освіти крили в собі протест передового педагога проти всього того, що спричинило різке скорочення шкіл і занепад грамотності на Україні в часи, коли народ потрапляв у жорстокі умови соціального і національного гноблення. Початки кріпосництва були пов'язані з духовним уярмленням народу. Занепадали і руйнували навіть ті школи, що їх за традицією завжди відкривали при церкві. Учителями там наставляли обраних громадою дяків, яких називали бакалярами. Сковорода бачив цей занепад, спричинений посиленням гноблення народу, відчував соціальну несправедливість, хоч все це по-своєму витлумачував, вважаючи, що народ освітою добуде собі права. Такі просвітительські ідеї визначили всю його педагогічну діяльність. В умовах того часу він виступив носієм найпередовіших педагогічних поглядів і практично ширив їх.
"Не будь ні вельможею, ні лихварем, ні Алкідом, ні пігмеєм. Будь тільки людиною. Чуєш? Людиною, і знайдеш благо". Цей ідеал людяності здійснював педагог-гуманіст, ставши на шлях боротьби за свободу людської особистості, за перемогу розуму.
Тому, здавалось би, незначна діяльність Сковороди — навчання Василя Томари — набула важливого значення. Але такі методи навчання не задовольняли Василеву матір, яка прагнула підготувати сина до великосвітського товариства. Будучи сама неписьменною, пані уявляла навчання, як щось подібне до церковної служби. Вона посилала прислужників послухати, про що учитель розмовляє з учнем, скаржилась чоловікові, що з її сина учитель готує не аристократа, а не знать що. Весь метод навчання пані вважала негідним, образливим для дворянина. А сама тільки й мріяла про дворянське товариство, нехтувала старосвітськими звичаями.
Становище в сім'ї Томари ставало нестерпним для волелюбного учителя. Знаходив він відраду лише в колі селян, де завжди був бажаним гостем. Ожив і двір Томари. Тепер сюди частіше топтали стежки бандуристи та лірники, бажаючи зустрітись з мудрою людиною. Повертаючись, вони несли з собою нові мотиви пісень, запозичені в Сковороди. Ділився він беззастережно і шматком хліба, і своїми мелодіями, вважаючи їх надбаннями сьоголюдства.
Часто надвечір приходив Григорій Савич до крайньої хати за селом, де збиралися поважні чоловіки й молодь. Велись балачки до пізнього вечора. Григорій Савич слухав та розповідав, пояснював, яка коли зоря на небі сходить та як вона зветься по-книжному. Але більше повідав легенди, якими народ увінчав зорі та сузір'я. Ось наче хитається по шляху Великий Віз, а назустріч простує зоряна Дівчина з відрами. Багато століть минуло, а вона несе небесним шляхом відра, наповнені чистою сльозою українських дівчат-бранок, запроданих у східні гареми. Вирвалась одна на волю, понесла в рідний край сльози своїх подруг... Далекий її шлях, але дівчина не знає втоми, бо виконує велику справу, і прийде вона до рідного краю тоді, коли правда переможе кривду, коли воля порве кайдани неволі. Тоді невільницькі сльози, що ними наповнені відра, засяють перлами-самоцвітами.
Розповідав, а думка линула до тієї козачки, що з повними відрами стояла край шляху, коли залишав рідні
Чорнухи. Може, й вона носить тепер не джерельну воду, а сльози? А далі поставала в уяві сотниківна. Здавалося, що й вона наповнює ті відра чистою дівочою сльозою.
Збирався помандрувати до Переяслава, щоб навістити старого сотника. Поглянути у вразливі очі приймачки. Але застала Григорія Савича люта зима в Ковраях. Де ж себе подіти? Бував у селянських хатах, заметених снігом, не відмовлявся, коли запрошували на вечорниці та на досвітки. Навчав Григорій Савич співати нових пісень, іноді добираючи до них власні вигадані мотиви. Навколо нього утворилась справжня сільська капела, що розучила цілий репертуар колядок та щедрівок. Таких різдвяних свят ще ніколи не знали Ковраї.
На свята до двору Томари з'їхалось чимало гостей з навколишніх переяславських і золотоноських хуторів. Владно тримала себе господиня, намагаючись удавати справжню аристократку. У дивовижному шовковому вбранні з биндами вона здавалася Григорію Савичу подібною до якоїсь міфічної загадково злої мегери. Він мовчазно зносив усі її химерні вимоги.
(Продовження на наступній сторінці)