— Дивно, одначе. Він так щиро працював сьогодні. Мені допомагав...
— Вся різниця між ним і нами, що йому платять за щирість, а нам ні. Коли ми повернемось звідси, він втратить до нас будь-який інтерес, навіть перестане вітатись. В них професійна алергія на людей, про. яких вони знають все.
Вони ходили далеко в степ, якщо цю виснажену бозна-якими катаклізмами рівнину можна було назвати степом. Отак після сніданку й пішли без нічого, взявши лише капелюхи від сонця. З будинку здавалось, що рівнина гладенька, як стіл, але то був оптичний обман. Безліч улоговин, пагорбів — озирнешся і не побачиш станції.
— Казна-що, — зітхнув Анастас. — Ні флори, ні фауни. Теж мені вибрали місце. Геодезисту буде вдосталь роботи... Що ти там надумав, Саво?
— Нічого. Мені це не здасться таким уже мертвим. Скоро прийдуть ласки і в нас буде робота.
— Ти їх чекаєш, наче дощу.
— Для дощу досить наготувати посудину, а для ласків цього мало.
— Ми їх принаймні напоїмо. Є ж колодязь...
Їм одразу ж згадалася вчорашня розповідь Неоптолема. Анастас нахилився за камінцем і, покрутивши його в руках, шпурнув подалі.
— Хоч якийсь звук...
Не встиг він цього сказати, як виразно почулося лопотіння, наче вони сполохали невидимого птаха. Потім знову залягла тиша.
— А може, тут є і фауна, і флора, тільки невидимі для людського ока? — пожартував Сава.
— Твоя гіпотеза може зацікавити лише Свейна. Шепнем йому на вухо, бо Неоптолем знову заведеться про галюцинації.
— Більше не кидай нічого, добре? — раптом попросив Сава.
— Як хочеш! Все одно ми зараз топчемо невидимі квіти й бджоли, які не кусаються лише тому, що не хочуть, щоб хтось знав про їхнє існування.
— На нашій планеті все інакше, — зауважив Сава. — Вона більше схожа на Землю...
— Яку ніхто не бачив і не побачить.
— Чому ти так думаєш? Можна ж її колись відвідати. Я читав: раніше літали туди.
— Іди від мене...
— Я думав, ти знаєш... Це всі знають.
— Іди...
Сава сів просто на землю, яка ставала потроху гарячою. Сонце, одне на дві планети, було для Селії нещадне.
"Який я дурний, — подумав Сава. — Чого я сюди приперся? Мені треба тихої, спокійної місцини, де все росте й цвіте. Я ж уже не повернуся таким, як був. Звідси не вертаються".
— Анастасе! — крикнув він. — Анастасе!
— Ого-го-го! — відізвався той.
— Ого-го-го!
Сава біг, доки весь одяг не став на ньому мокрий.
Коли Анастаса не стало, Саві все одно вчувався його голос, сміх і він думав про нього, наче той ось-ось мав повернутись.
Селія кишіла привидами. Поки вони чекали ласків, приймаючи радіограми з трьох станцій, Сава спробував висіяти трохи насіння. Це не було експериментом, оскільки в принципі земля вважалась придатною для обробітку, але користі з землеробства практично не було ніякої, тим більше, що ніхто на Селії не збирався залишатись.
Серед багажу було кілька мішків з насінням. Неоптолем про це сказав якось мимохідь наче їх прихопили випадково. Власне, він, Анастас і Сава були єдиними спеціалістами в цій галузі.
Свейн погано переносив спеку, був огрядний і не вельми цікавився тим, що робиться надворі. Він або спав, або впорядковував аптеку. А ввечері примушував усіх роздягатися до пояса і ретельно обстежував. Це була неприємна процедура, бо в разі захворювання члена експедиції негайно відправляли на Брідан. Свейн в душі тішився такого необмеженою владою. Сава і Анастас тихцем лаялись, але мусили зносити дріб’язковість Свейна, котрий був милим і цікавим співрозмовником у неробочий час і знав безліч дивовижних історій зі своєї лікарської практики.
Кожного дня Свейн урочисто проводив обряд кровопускання, тобто брав аналізи. При цьому поводився дуже нахабно. Анастас називав його вампіром і ревниво стежив, щоб Свейн, боронь боже, не взяв зайвої краплини крові.
А ласків усе не було...
Перед тим, як посіяти зерно, Сава ще раз ретельно простудіював усі підручники з агротехніки, довідався, як вирощувати орхідеї і кактуси, хоч йшлося лише про злаки і кормові трави. Місце для ділянки він вибрав неподалік колодязя. Спочатку позбирав каміння, але земля не стала м’якша — з лопати сипались іскри. Про плуг ніхто не подбав. Сава пригадав, як колись він працював помічник ком садівника, і йому стало смішно. Він не міг тут уявити ні саду, ні лісу, ні городу; Саме тому всі його спроби були приречені на невдачу. Вони щедро полили землю водою. Сава й Анастас сподівались, що вона розм’якне, й під вечір, коли спека почала спадати, висіяли трохи насіння невибагливої трави.
Неоптолем, котрий усе це бачив, не сказав ні слова.
Свейн зміряв температуру увечері. Це було кумедне видовище: чотири дорослих чоловіки сидять з термометрами під пахвою. У Сави виявилось +38, в Анастаса +38,3°.
— Завтра носа не висувати з хати! — наказав Свейн. — Марш в ізолятор!
— Ще чого! — аж підстрибнув Анастас— Нам ніколи стриміти в ізоляторі!
— Анумо, хлопці, підсобіть! — сказав лікар.
Неоптолем незворушно записував щось у журналі. З Анастасом легше було справитись. Свейн і Пітер, схопивши його під руки, затягли в ізолятор, замкнувши за ним двері. Сава мовчки опирався, але під кінець ошалів, коли Свейн дав йому під зад. Він стояв посеред кімнати. Свейн лежав на підлозі, а Пітер сидів, прихилившись до стіни, й очманіло кліпав очима. Він боляче вдарив голову.
— Я здоровий, — буркнув Сава.
— Ну і ну... — сказав Свейн. — Твою б силу та в мирне русло.
Він, крекчучи, підвівся.
— Може, ти й здоровий, хлопче, але з нервами в тебе не гаразд. Лови!.. — Свейн кинув Саві таблетку, яку вишпортав з бездонних кишень. — Якщо температура не спаде, підеш в ізолятор. Нам не треба тут зарази. Завтра я зроблю бактеріологічний аналіз ґрунту.
Свейн поплескав Пітера по щоці.
— Всього-на-всього ґуля.
— Рентген... — простогнав той. — Мені дуже кепсько...
— Будь мужчиною! Йди полеж!
Він допоміг йому підвестися. Сава провів рукою по лобі. Відчув у всьому тілі втому і змушений був сісти в крісло. У кімнаті нікого не було. Неоптолем кудись зник.
"Напевно, в радіорубку, — подумав Сава. — Нас виженуть звідси. Нехай..."
Але куди він піде після повернення на Ерідан і до кого...
Очі самі собою злипались. Треба поміряти температуру. Сава відчув на плечі важку руку Свейна.
— Може, підемо спати? — запропонував той.
В ізоляторі їх протримали три дні. Там все було м’яке, наче створене для буйних хворощів. І жодного вікна, один безшумний вентилятор. Налютувавшись, хлопці лягли на свої ліжка й втупились у стелю. Приходив Свейн. приносив їм їсти, питав, як здоров’ячко. Анастас тягнувся рукою до книжки, але лікар спритно ухилявся. Так само спритно він ухилявся від бесіди про те, що відбувається назовні.
— Він мститься за ту бійку, — казав Анастас, — Він не має права так поводитися з хворими. Це все так нагадує сімейні сцени, аж недобре робиться. Моя мати, коли сердиться, звісно, виконує всі материнські обов’язки, готує їсти, пере, але на мене не звертає уваги, наче я недоумкуватий. Але ж вона жінка, а жінки незрозумілі. Скільки разів я казав їй; "Якого біса ти зі мною панькаєшся, я ж не маленький?" Ти мене чуєш, Саво?
— Чую. Твоя мати — чудова жінка.
— Мені знаєш що здається, Саво? Нас будуть тут терпіти, що б ми не робили. І знаєш чому?
— Чому?
— Тому, що ми тут зв’язані усі один з одним. Це просто таке місце, така планета. Одна людина тут пропаде, не виживе. Коли нас кілька, ми вже сила. Не сума сил, а сила. Ти мене розумієш?
— Ти хотів сказати "один організм"?
— Щось таке. У всякому разі, не стадо, як на нашій рідній планеті, де виживає сильніший. Ми повинні або всі вижити, або всі загинути.
— А Мейсі, Арвід?
— Тут не обійшлося без нечистої сили. Я ж казав, їх хтось покликав. Це трапилося б і з іншими, але вони вчасно втекли з Селії.
Сава промовчав. Слова Анастаса не зовсім його переконали.
— Мене хвилює тільки одна річ, — сказав Сава. — Чи вдасться нам щось зробити, чи ми тільки будемо вдавати, що займаємось серйозними справами.
— Ти маєш рацію, Саво. Весь суспільний устрій проти нас. Ми тут для декорації. Інші експедиції, які тут працюють, в тисячу разів краще обладнані, бо вони не цікавляться ласками й черв’яками. Ось побачиш, що вони тут набудують пізніше! Ми тут тимчасові охоронці флори і фауни.
— Які з нас охоронці! — буркнув Сава. — Охороняємо каміння й глину. Просто дивом буде, якщо на цій планеті лишився хоч один живий ласк.
— Треба було з собою привезти! — розсердився Анастас, але Сава уже не чув цього. Йому солодко защеміло в грудях. А що, коли їх завтра випустять з ізолятора і вони побіжать до колодязя і побачать перші паростки зелені.
Взагалі, це була дурна затія — експедиція біологів, на? Селію. Їм заборонялось покидати станцію в радіусі більш як п’ятдесят кілометрів. Ще в університеті Сава наївно вірив, ніби ласків на Селії доглядають спеціалісти, котрі дбають за них. Мільйони людей теж вірили в це.
(Продовження на наступній сторінці)