Ледве пробилися обидва воїни до шатра Евмахоса. Воно було більше та вище за інші, а біля нього стояло ще кілька. Назустріч володареві вибігло з десяток дівчат з балабонами, сопілками та сістрами. Вони приспівували та вигиналися всім тілом у ритм сірійського танцю, яким дотепер вдавалося їм розвеселяти володаря. Одначе цього разу Евмахос замахав тільки руками, а коли невільниці замовкли, дав наказ усім готуватися до виїзду, збирати одяг, поживу, скарби та вантажити на ослів і мулів. З острахом глянули на нього хетійки. їх чорні брови ламались гнівно, повні уста кривилися від прихованого незадоволення, тим більше, що праця мала відбуватися серед полудневої спеки. Але не сміли не слухатися наказу, бо в одну мить Лазій копняком розбудив сплячого візника, звелів покликати йому на допомогу двадцятьох з дружини Евмахоса, а сам почав особисто підганяти невільниць до праці. З-за пояса витягнув нагайку і нею вказував на речі, які перш за все треба було забрати. По хвилині прибігла ще й його власна служба й одержала такий самий наказ. Табір заметушився в одну мить.
Тим часом Евмахос пішов до шатра, де панував приємний холодок. Там стояло кілька великих неполив'яних глиняних глеків з водою, яка, всякаючи в глину і випаровуючись, прохолоджувала повітря та й сама зберігала свіжість, таку життєдайну після безсонної ночі. Евмахос напився води і вклався на похідну лежанку, покриту кінською шкурою. Двічі заглядали крізь завіси голівки дівчат, наче спитати бажали володаря, яка-то хмара заслонила його зір перед принадою тугих, повних, наче зі сггіжу вилитих тіл. Чи не чує він, як сонце та кров нагріли їх бажанням? Чи не бачить їхньої чудової золотаво-темної барви?
Одначе володар і вусом не повів на них, ні одним поглядом не сказав їм: "Залиштесь! Ваш милий, чарівний вигляд радує моє серце!"
На стомлені очі Евмахоса почала спускатися солодка дрімота, сестриця сну. Переживання останніх годин вичерпали його сили. Хвилинами здавалося йому, що казкова поява Герзет — се справді тільки сонна мара, звідний привид, який наслали на нього неприязні духи пітьми. А тоді він насилу відпихав від себе нічні картини святих садів Гатори, і повіки склеплювалися до сну. Але ось востаннє на квітастому тлі появилася дівчина і її захоплююча краса. Вона так різниться від усіх тих, що дотикалися його руки, бачили очі й якими впивалися уста! І вмить ся поява проганяла сон, і він відлітав знову далеко, наче від поклику журавля тікає пугач... На Афродиту! У руці бога, який вливає людині у кров нестримне бажання любові, блищить жорстокий, немилосердний спіж!
Я до твоїх послуг, пане, — почувся раптом біля завіси шатра голос Лазія, і Ксант одразу здогадався, що його помічник говорить з якимсь достойником.
І справді, двоє нубійських невільників відхилило завісу, а Досередини ввійшов у чорно-жовтому одязі з широким кармазиновим коміром повірник фараона Горсутен. З-під його високої перуки струменями спливав піт на штучну козячу борідку, яка звисала з-під нижньої губи, та змивав з гладкого лиця білу фарбу і сурму, якою повірник фараона попідчорнював собі очі та брови. Та, проте, з усієї його постаті так і била погорда високого урядовця та любимця його святості, коли відповідав на військове привітання пеласгійця.
— Хоробрий чужинче! Ласка його святості, володаря обох світів, спливає на нас, наче благодатні хвилі Нілу на ялові піски пустині, а як родючий намул наповнює країну багатством, так щедра його рука обсипає нас дарами.
І з обережністю вийняв з-за свого одягу і подав Ксантові дорогоцінний, фінікійської роботи, кубок, наповнений по вінця зернятами золота завбільшки з ячмінь.
Уперше після великої перемоги на Оронті зраділо серце Евмахоса.
— Чого бажає від мене володар обох світів, коби жив і панував вічно? — спитав.
— А чи завіси твого намету щільні?
— Сядь біля мене, достойнику, що стаєш по правому боці короля, а твої слова зостануться, як ті зернята у золотому глечикові.
Ксант відхилив завісу і виглянув надвір, поки Горсутен примощувався на його лежанці.
Лазій устиг уже відправити до пристані невільниць, позбувшись зайвого крику і плачу, а сам вів переговори якраз з дружинниками Евмахоса. Вони розмахували руками та викрикували хрипкими голосами. Прокляття та імена богів сірійських, єгипетських та пеласгійських летіли градом, наче зерно з віялки працюючого хлібороба, а шість нубійських носіїв, які принесли носилки Горсутена, приглядалися байдуже до незрозумілих їм дій.
Побачивши те все, Евмахос звелів двом рабам принести вина й води, і швидко підкріпив повірник короля свої підупаді сили.
— Тепер говори! — сказав Евмахос, коли раби віддалилися, щоб позбирати залишки його майна.
— Ти знаєш, що його святість обіцяв вам як нагороду за хоробрість та вірність солодку розкіш у садах богині Пі-басту. Ось чому привів вас сюди замість вислати до Танісу або залишити в Арабії.
— Знаю, — відповів полковник поважно та холодно, — але ні я, ні мої воїни не скористалися дозволом, бо, бач, досить поки що у нас своїх дівчат...
Повірник засміявся сухо.
— Стриманість — се велика чеснотаї — сказав. — Великою є ласка фараона, але більшою ще буває неласка богів, тому благо тому, хто вчасно уміє послухатися голосу останніх!.. Щоправда, — додав по хвилині, — вони кому-небудь і не об'являють своєї волі, хіба обраним...
— Такі — відповів спокійно Ксант. — Вибранцям або чужинцям, які не знають поведінки і не обізнані з минулим та не уявляють майбутнього.
Він налив у кубки вина, випив сам і попрохав гостя випити.
Горсутен покректував від задоволення, але весь час приглядався до тугих шкіряних постолів, які зробила для полковника невільниця.
— Хай озолотить Тот, батько премудрості, твої уста, Ксанте, — продовжував, — бо ти всупереч волі його святості сам пізнав, у чому незгідна ся воля з волею жер... тобто богів.
З острахом глянув Евмахос на королівського посланця. Невже він приніс йому неласку або й кару?.. Але в сю мить подумав собі також, що се було б йому якраз на руку, тому заспокоївся й усміхнувся злегка.
— Я вже змалку радо прислухався до розмов старих моряків та купців, які привозили з вашого краю золото, срібло, мідь, тканини та широкобедрих жінок, і не раз чув, як вони повчали новаків: "Кожне слово — як стріла з-поза заборола: або даремно вилітає, або ранить; але кожна може вбити, і тому краще, не лінуючись, заслонити себе щитом і від одних, і від других. Недарма поклали боги перед одним язиком подвійну чергу зубів і дали людині два уха..."
— На Того! Не тільки у наших храмах є мудреції — закликав єгиптянин. — Є їх, видно, досить й у пеласгійців.
— Звісної Вони привезли свої мудрощі звідсіляї — відповів чемно Ксант.
Настала хвилинна мовчанка. Евмахос перебирав зернята в кубку і мовчав; гість сопів та раз у раз брав у руки амулет з малахіту, який висів на золотому ланцюзі на його шиї. Вкінці обтер спітніле чоло. Захована в амулеті таємна сила вселилася в нього, і він заговорив знову:
— Його святість, володар обох світів, не подумав як слід про те, що чужинець не може даром користуватися Добром богині... і дав дозвіл...
— Що ж, ніхто з сього дозволу не скористався, — повторив нетерпляче уже стомлений балаканиною Евмахос.
— Хвилину терпцю, хоробрий полковнику! Якби ви скуштували заборонених солодощів, вони б перетворилися у ваших устах у полин або й в отруту... За стриманість не мине вас нагорода від людей, а ласка від богів, але за дозвіл відповідає сам фараон, незважаючи на наслідки...
Наче від укусу скорпіона схопився Евмахос з місця.
— Ах! То великий Рамессу боїться!.. — крикнув і вмить зрозумів, за чим Горсутен прибув до нього в обідню спеку...
Але каправі очі єгиптянина, які досі блукали по наметі, вп'ялись в лице пеласгійця допитливим поглядом, наче намагались до дна просвердлити дуту героя.
— Хто наказує левам пустині, у кого Амон справа і зліва, той не боїться нічого! — скартав повірник полковника. — І ніхто, ніхто, кажу, не сміє в тому сумніватися.
— Не я сумніваюся, але всі ті, що, перемігши лева або леопарда, ховаються у сітку з волосіні від москітів.
Відверто засміявся Горсутен і добряче поплескав по плечу Ксанта.
— На Тота! — повторив. — Не тільки у нас бувають мудреці. Бачиш, якраз таких-то москітів остерігається начальник королівського дому жінок. Сьогодні його святість ночуватиме у храмі Гатори, яка за щедрі жертви дарує йому гарну танечницю! На ній буде самоцвітів та жемчугів на двадцять талантів золота. Одначе жертва жертвою, а гріх гріхом. І одно, й друге... Ти розумієш мене, достойний та хоробрий герою!
— На Геракла! Розуміти розумію, але хай лопну, як жаба під ногою водоноса, коли знаю, чого від мене хоче його святість?
— Хоче, а швидше хоче цього начальник пагімту, щоб ти був з фараоном цієї ночі, щоб твій дотеп і твій меч стали між ним і невидимим ворогом. Ти будеш сторожем найвищого добра Кему.
Наче Зевсова блискавка майнула в очах Евмахоса. Він сам не знав, що й відповів Горсутенові, але, видно, щось до речі, бо королівський повірник, вельми втішений, всідався на носилки.
Як тільки затихли кроки носіїв, зірвався Евмахос з місця, на якому сидів, і раптом почав виконувати в наметі якийсь дикий танець, наче ошалів від радощів. Його лице аж скривилося від реготу, а з уст виривалися дикі вигуки. Але ось поза завісою почулися знову спішні кроки, і Евмахос вмить заспокоївся. При вході до намету помітив налякане лице Лазія.
(Продовження на наступній сторінці)