Убийте зневіру: встає над проваллям оплотом
Стіна порятунку, означена сяйвом шести
Новітніх подвижників вашої ж крові і плоті!
[...А сьомий у зону ("Володю, куди?!")
Летить. Кінокамера плівку жене.
Він хоче те сяйво спинить назавжди
І сам через мить спалахне.
І в титрах за шостим на всі небеса височенно
Огненним клинописом сьомий світає:
"Шевченко"].
А світло струмує живим джерелом по віках —
З глибин ханаанських по нинішній день
І годину.
І ти осягаєш до зашпорів у п'ястуках,
Як дорого сплачено право назватись —
Людина;
Як ратно стояв за ім'я своє
предківське рус,
З кострів самозречення сам воскресаючи Руссю.
Як віщо горів і горить, не згоряючи Гус,
В стражданнях людських допиваючи чашу Ісуса.
Та лінія свіла тече з Берестечка у Брест,
Бо всі, хто на Волзі й під Жовтими Водами впали,
Хоч скільки б віків поміж ними кордон мурували, —
Єдині в часах, бо єдиний несли вони хрест,
Де кров'ю впеклася присяга: "Вітчизна і честь!"
І твердості їхнього духу немає рівні!
Та все ж я стою за останню годину і подих:
Є вища звитяга, ніж в полі оружному подвиг, —
Їх віра, в якій не хитнулися навіть у дні,
Коли її чоботом стоптував сам напівбог,
З чиїм вони іменем йшли на багнет, як на палю,
На кого в глухих таборах Колими уповали
По свій (в два аршини) останній промерзлий чертог?!
Вже тим вони справдились світу вікам і добі,
Що, вирвавши ідола з кров'ю рукою своєю,
Самі ж і очистились змученою душею
Від того,
кому, може, вірили більш, як собі!
Чи знайдеться міра на білому світі всьому,
Яка б осягнула страждання народу і силу
Що навіть, зірвавши з корогви
несправджений символ,
Не втратив дитинної віри в корогву саму?!
Вклонись йому, світе! Можливо, своїми
грудьми.
Коли уже ядерний шнур засичав під тобою,
Він ще раз тебе після круппівського
градобою —
Від смерті вберіг непоправною смертю семи.
Коли він таких
колисає для людства синів
Йому не було і не буде вовік недороду!
Вклонітъся, великі народи,
моєму народу:
Він навіть у пеклі душею до вас ясенів!
Він ще назове, не минаючи, всіх імена,
Хто зманював хитро його
в алкогольні затони,
І вирубав лаври у головах Бородіна,
І славу козацьку обпльовував жовчю багна,
і шабаш чинив
над останками Багратіона!
Він все перебуде, бо вже на гірких сухарях
Усе перебув — і не вигаснув у милосерді.
Він сиріт дрібних (о ганьба! при живих
матерях!)
Отецькою ласкою вигріє в лагіднім серці.
7
Та тільки не вчіть його жити з чужих букварів.
І, квіти з могил його вкравши, не спродуйте ницо
Сп'янілим з любові. При світлі своїх прапорів
Він бачить усе. І тяжка його в карі десниця.
А він не забуде ніколи людського добра
і в пам'ять запише усіх, не питаючи націй,
Від юних солдатів до вчених найвищих
інстанцій,
Хто нас в Страхоліссі закрив од чуми радіацій,
і горе навпіл розділив, і омився з Дніпра.
Прийдіте до нього усі, в кого віра живе
На жито грядуще, на щедру годину і долю!
О матір Терезо, — стеблинка індійського поля,
Ти вища, ніж мати, вознесена іменем "Божа",
О, як ти на матір мою милосердієм схожа!
Прийди і врачуй матерів із гірких полинів,
Що в тузі сирітській уже не чекають синів.
Прийдіте під шати калини — слов'янського мирту
Усі, хто не молить приречено долю сумирну,
А в поті солонім із петри довічної віри
Возводить нащадкам собор всепланетного миру!
Чи знаєш ти, світе, як сиво ридає полин,
Як тяжко, як тужно моєму народу болить!?
…А світло сузір'я семи лебедить,
І ворон, осліпілий від нього,
безкрило кона
В траві...
Шовковою зеленою
Тичина пішов.
Озирнувшись на мить,
Ворону кинув:
— Каїне.
Минуле, як рана, болить,
Але тобі не покаюся,
Бо все це — моє:
Ні продать, ні купить.
і мені, а не третьому,
Нещадно його судить.
І самому собі не прощатися.
— очищатися.
…Болить.
1989