«Старосвітські батюшки та матушки» Іван Нечуй-Левицький — сторінка 47

Читати онлайн повість-хроніку Івана Нечуя-Левицького «Старосвітські батюшки та матушки»

A

    Отець Харитін приїхав додому, мов прибитий громом.

    — Буде нам біда! Благочинний нахваляється, а столоначальник духовного правленія встрів мене на місті та казав, що приїде до нас в гості, — сказав отець Харитін до Онисі, котра аж тепер схаменулась, що накоїла своїм язиком цілий ківш лиха.

    — Знаємо, які то гості: тепер одчиняй комору й скриню, ріж гуси й качки для столоначальника! — сказала Онися. — І поніс мене нечистий до тієї Олесі. Ну, та й вшелепалась я оце в біду по самі вуха.

    — Тепер розшморгуйте капшуки та готуйте карбованці Онисіє Степанівно! Коли б ще часом діло не дійшло до консисторії, бо тоді доведеться продати й воли й коники, — сказав отець Харитін.

    Восени, тільки що зібрали все з поля, приїхав в Вільшаницю новий протоєрей оглядати церкву. Він був сердитий, до всього чіплявся, примітив порох в олтарі й на сосудах, примітив старі порвані ризи, навіть старе обстрьопане кропило, навіть церковні деркачі. За все досталось отцю Харитонові, й немало карбованців титар, по давньому звичаю, за огляд церкви висипав в протопопську кишеню. Онися вже й не виходила до протопопа. Вітав його о. Харитін. Тільки що протопоп виїхав з двору, у двір уїхав столоначальник повітового духовного правлєнія Крискент Харлампійович Млинковський. Дві наточанки стрілись в самих воротях. Млинковського коні трохи не набігли на протопопського воза. Балабушин погонич звернув у колючки, на горб і трохи не перекинув Балабухи просто в віз Млинковського. З Млинковським сиділи чотири панни, його дочки, й підняли гвалт.

    Отець Харитін стояв без шапки на ганку і, вглядівши повну наточанку непроханих гостей, перелякався навіки. Він знав, що столоначальник щороку об'їжджав повіт — просто-таки неначе льнувати по батюшках, як старі матушки об'їжджали з льнуванням хати парафіян. За наточанкою Млинковського в'їжджав у двір простий здоровий віз, навантажений мішками з верхом.

    "Приїхав старий крючок за хабарями! Так воно і є! Ну, цей мене дощенту й об'їсть, і обіп'є, ще й обдере", — подумав отець Харитін, кланяючись з ганку Млинковському.

    — Добридень, отче Харитоне! — гукнув з воза веселий Млинковський таким здоровим та хрипким басом, як з порожньої бочки, неначе в його в горлі струни порвались.

    — Доброго здоров'я, Крискент Харлампійович! Просимо до господи, — обізвався прибитим голосом отець Харитін.

    Млинковський скочив з воза, скинув з себе суконну синю шинелю, струсив її, обтрусив чорні густі бурці й почав міцно та щільно цілуватись з господарем. 3а ним на всі боки плигнули з воза панни, неначе кози або кури з сідала, й почали обтрушуватись.

    — Випряжи, хлопче, коні та дай їм сіна, засип оброку та напій, а потім рушай на ніч додому. А ти, старосто, познось мішки в оту комору й їдь собі додому. Отець Харитін! Одчиніть старості комору — нехай позносить мішки, а ви вже, будьте ласкаві, одвезете мішки в Богуслав до моєї господи своїми волами.

    — Добре, добре! — обізвався отець Харитін і побіг у хату за ключами од комори.

    Млинковський порядкував в чужій господі, ніби в себе вдома. Він приїхав не своїми кіньми, а чужими, попівськими. Млинковський мав жалування на рік всього сто карбованців, а в хаті в його було сім дочок та два сини. Щоб не поморити голодом сім'ї, Млинковський пускавсь на хитрощі; виїжджав найнятими кіньми з дому до першого села, просив у батюшки усякої харчі, потім батюшка одвозив його й харч далі, до сусіднього батюшки, а той передавав його й харч ще далі. Як вози були вже повні мішків, батюшки по черзі повинні були приставляти ту хуру просто до його дому в Богуслав. Тепер у Млинковського вже повиростали дочки. Дома була велика з'їжа, й він задумав порозвозити їх на зиму по батюшках, нібито з тієї причини, щоб їм було веселіше, щоб не нудились дома, — а найбільше по старих, у котрих були дорослі дочки, а книги були не дуже справні. Млинковський знав, що Онися роздратувала протопопшу, й задумав накинути їй на закуцію у хату дві дочки, а як знайдеться місце, то й три або й усі чотири.

    Поки панни обтрушувались, отець Харитін одімкнув комору й видав парубкові вівса, а титар позносив в комору мішки з борошном, з крупами, з просом та квасолею. Млинковський ускочив в комору й полічив мішки.

    — Тепер хоч і до господи, та'й по чарці, — сказав Млинковський.

    Отець Харитін попросив гостей в світлицю. Млинковський скинув картуза й, вступивши в світлицю, вдруге поздоровкався й поцілувався з отцем Харитоном. Широка лисина на його голові залисніла, як повний місяць. Кругом лисини на потилицю спускались густі сиві пасма волосся. В густих чорних бурцях тільки подекуди блищала сивина срібними нитками. Темне лице, темне обголене підборіддя й горлянка — все лисніло, неначе намазане оливою. Товстий кирпатий ніс червонів, неначе червона бульба, вмочена в масло. Сухе лице, жилава шия, сухі руки, оброслі густим волоссям — все показувало, що Млинковський багато перетерпів нужди, й голоду, й холоду; виявляло й те, що він за все життя вихилив не одну бочку горілки.

    Чотири дочки Млинковського, чорняві й гарні з лиця, посідали рядком на стільцях. Млинковський ще раз поцілувався з отцем Харитоном, неначе дуже близький приятель або родич.

    — А де ж ваші дочки? Нехай лишень виходять до моїх паннів. Та чи не можна, панотче, по чарці. В городі в цей час вже п'ють чай. Чи в вас пак є самовар, чи ще й досі не спромоглись на його? — закидав словами старий крючок.

    — Є й самовар, і по чарці зараз буде, — белькотав отець Харитін, не встигаючи дати одповідь на всі питання столоначальника.

    — А поки по чарці, — звеліть, панотче, запрягти воли та одвезти завидна мої мішки з пашнею до Богуслава, — сказав Млинковський.

    — Добре, добре! Зараз! — сказав старенький отець Харитін і не знав, куди бігти: чи до волів, чи до своїх дочок.

    Тим часом Надезя й Палазя повбирались і повиходили в світлицю. Вони поцілувались з паннами, посідали рядочком з ними, позгортали руки й мовчали, скоса поглядаючи на городянських паннів. За ними незабаром вийшла Онися Степанівна й привіталась до гостей. За Онисею вийшла наймичка з графином горілки та чаркою.

    — Ой отче Харитоне! — зашипів і захрипів Млинковський, зирнувши скоса на графин. — Коли б ви знали, що доктор оце послав мене на села не дурнички, а на свіже повітря — лічитись, і заборонив мені пити горілку…

    — Може, наливочки, вишнівочки або тернівочки, — промовила Онисія Степанівна солодким голосом, хоч в думці проклинала старого крючка.

    — Не можна, паніматко, ні вишнівки, ні тернівки. Доктор казав, що слив'янка помічна для грудей, і звелів мені лічити груди слив'янкою. У вас у садку слив, як хмелю; певно, є й слив'янка. Чи не можна б пляшку-другу слив'янки? — говорив Млинковський, порядкуючи неначе в трактирі.

    "І як він в гаспида знає, що в мене в льоху стоїть барило слив'янки! Неначе вже туди лазив", — думала Онися. — Добре! Добре; є й слив'янка. Біжи, Надезю, та наточи.

    — Та беріть здорову яндолу або макітру; коли вже лічитись, то лічитись, а не паскудитись, — гукнув Млинковський.

    — А самовар буде швидко? Скажіть, паніматко, щоб дівка поставила самовар! Ми звикли в городах в цей час пити чай.

    — Добре, добре! Зараз і самовар буде. Біжи, Палазю, та скажи наймичці, щоб наставила самовар, — сказала Онися.

    — У вас на селах самовар наставляють тільки для гостей, а у нас в городі чай п'ють рано й вечір, — говорив Млинковський цивілізаторським тоном.

    — Встанемо вранці, продеремо очі, та зараз за самовар. Завтра раненько, паніматко, попоштуйте мене й моїх дочок чайком.

    — Добре, наставимо самовар і завтра вранці, — сказала Онися.

    Одіславши віз, навантажений з горою мішками, отець Харитін вернувсь у хату. Погонич, попасши коні, рушив з двору. Онися вгляділа в вікно, що коні рушили з двору, й трохи не зомліла; вона догадалась, що Млинковський привіз до неї дочок на прохарчування, певно, на довгий час.

    — А що, панотче, час по чарці, але тільки по одній, — сказав Млинковський.

    — А чом не по дві або й по три? — сказав отець Харитін.

    — Лічусь, панотче: більше чарки не можна, — груди болять чогось.

    — Чим же ви лічитесь? — спитав отець Харитін.

    — Слив'янкою ж, панотче, як я вам казав. Ото добре, що у вас є слив'янка. Оце їжджу по батюшках та лічусь, знаю, що в матушок стоять барила з слив'янкою в льохах, — давай, думаю, поїду та повидираю мед з бджіл, — зашипів Млинковський.

    Панни подали чай. Млинковський не втерпів: налив і випив чарку, заткнув графин затичкою й попросив винести цю спокусу з хати. Подали бутель слив'янки. Млинковський налив здоровий стакан і вихилив до дна, потім налив другий стакан і поставив перед собою.

    — Чи це в вас, панотче, тільки дві хатини, як дві клітки? — спитав Млинковський й заглянув в кімнату.

    — Є ще й третя, — недавно перегородив здорові старинні сіни стіною й зробив кімнату для дочок, — сказав отець Харитін.

    Млинковський пішов оглядати кімнату й ліжка. Він розміркував, скільки дочок накинути батюшці на прохарчування. Вийшло, що можна накинуть тільки дві, бо двом останнім не було де спати.

    — Та й добра ж у вас слив'янка! Така смачна, що я, мабуть, не швидко оце вирвусь з вашої хати, — сказав Млинковський, хилячи наливку та прицмакуючи.

    (Продовження на наступній сторінці)

    Інші твори автора