Вітя переступив поріг, ковтнув повітря й вигукнув одним подихом:
— Тато загинув!
Мама й бабуся Світлана заніміли.
Не даючи їм опам'ятатися, Вітя знову ковтнув повітря і, поспішаючи сказати до сліз, випалив:
— У школі сказали!.. Нещасний випадок… В одного хлопчика теж батько там… Була пожежа. Тато всіх рятував, а сам…
Більше говорити він уже не міг. Він обхопив однією рукою маму, другою бабусю Світлану, притулився всім тілом до них обох і плакав уголос, ридма, не стримуючись.
І вони, обнявшись і пригортаючи його до себе, гірко плакали обидві.
Так виплакують люди тільки велике непоправне горе.
Вони прощалися сьогодні з татом, веселим, добрим, мужнім, чесним, працьовитим, щирим, благородним, — втіленням майже всіх можливих людських чеснот. Прощалися назавжди…
XIX
Вітя лежав під маминим ліжком і, крекчучи від натуги, скручував дротом пружинну сітку. Дріт був сталевий, плоскогубці раз у раз спорскували, боляче прищіплювали пальці, але Вітя не відступав. Хто ж це зробить, як не він. Більше нікому. Час уже ставати господарем у хаті. Не все ж до дяді Васі й Альховки звертатися…
А з темного закутка за шафою дивилася на нього Міс Таємниця.
Відтепер це було її постійне місце.
Вона лишалася з Вітею на все життя…