— А я ловила. І бичка піймала. Отакого.
— Мій татко теж колись ловив. І щуку піймав. Отаку.
— Так то ж тато!
— Тато, — задумливо підтвердив Павлик, — звичайно.
Вони спускались крутою стежкою до моря.
Леся одразу побачила дівчат і замахала їм рукою. Дівчата хлюпались у воді біля великою піщаної коси. Але вони помітили Лесю лише тоді, коли вона вже вибігла на косу. Павлик набагато відстав від неї.
— Лесько-о! Лесько-о! Гайда у воду! Ух, гарно! — загаласували дівчатка.
Леся зупинилася. Обернулась. Павлик смішно чимчикував, широко розставляючи ноги й грузнучи в піску.
"Справжнісіньке ведмежа!" — Лесі раптом стало соромно за нього перед дівчатами, які вибігли з води і з цікавістю дивилися.
— Хто це — твій братик, може? — спитала Свєта, смаглява, цибата, з коротким хлоп'ячим чубчиком.
— Та що ти! — пхикнула Леся. — Просто так. Приїжджий. Доглянути попросили.
Павлик спинився за кілька кроків і поглядав спідлоба.
— Сердитий який! — надула щоки сміхотлива руденька Клава. Свєта зареготала.
Леся знітилася і, щоб якось виправдатися, сказала:
— У нього ведмежа є. От гарне. Покажи.
Павлик недовірливо поглядав на дівчаток.
— Ну покажи. Що вони — з'їдять, чи що? Теж мені, — роздратовано сказала Леся.
Павлик мовчки витяг з-за пазухи синього Гришку.
— Ой, яке чудове! — перша схопила ведмежа Свєта.
— Ану, покажи, покажи! — кинулася до неї Клава.
— Та не лізь ти мокрими руками!
— А в тебе теж мокрі!
— Ой, яке гарне!
— А мордочка яка, а оченята!
— А м'якеньке яке!
— Дай мені!
— Я ще сама не подивилась!
Дівчата штовхалися і видирали ведмежа одна в одної з рук. Леся ревниво поглядала на них.
Павлик насупився, закопилив губи, в очах — тривога. Нарешті Леся не витримала:
— Досить, віддайте, дівчата, віддайте! Як маленькі!
— Добре, віддай, Клаво, а то він справді ще зарюмсає!
Гришка постраждав здорово — на боках мокрі вм'ятини, жовтий шнурок потемнішав. Але Павлик нічого не сказав, мовчки послинив долоню і приліпив Гришку — сушитися.
Леся поклала плаття на пісок і сказала суворо:
— Сиди тут і нікуди не рипайся. А то втопишся, а я відповідатиму. Чуєш?
5. Підводне царство
Сьогодні Свєта принесла на лиман те, що вона давно обіцяла. Брат її — аквалангіст, займається підводним плаванням. Свєта випросила в нього на один день маску, трубку і ласти.
Леся з цікавістю дивиться на чудернацьке причандалля.
Оскільки Свєта і Клава вже пробували, вони благородно запропонували Лесі поплавати.
Ласти одяглися легко — ноги зразу стали схожі на велетенські качині лапи. А от з маскою довелося пововтузитися — треба було підігнати її так, щоб не проходила вода. Нарешті Леся затиснула в зубах трубку й пірнула.
Це було так здорово, що Лесі захотілося скрикнути від захоплення, і вона мало не захлинулася.
У зеленкувато-блакитному світлі, серед переливчатих трепетних сонячних плям коливалися дивовижні волохаті водорості — казковий тропічний ліс. У заростях цього лісу мелькали жваві птахориби. Торпедою промайнула морська голка. На камені спроквола поводить клешнями чудовисько-краб. І раптом — раз! — і нема його. Невже він може так швидко плавати?
На жовтій піщаній полянці застиг великий тупорилий вусатий бичок — немов заснув, нерухомо повиснувши у воді. Леся обережно, простягла руку — от-от схопить. Але — куди там! — лише невелика каламутна хмарка піску знялася з дна на тому місці" де був бичок.
Ой! А це що?! Прямо перед Лесиним носом — дракон!
Та це ж морський коник!
А от повільно пропливла мутно-голуба медуза. До цієї можна доторкнутися і навіть перевернути. Ця не втече.
А водорості, водорості які! Колишуться, звиваються, як живі, як щупальця якоїсь страховидної підводної істоти.
І тому, що можна було вільно дихати через трубку, і тому, що очі не застила каламутна пелена, як це бувало, коли пірнеш з розплющеними очима, Лесі здавалося, ніби не у воді вона зовсім, а в якомусь дивовижному чарівному світі.
Підводне царство — інакше й не скажеш!
"Як у кіно! Зовсім як у кіно!"
Раптом з-за вкритого мідіями каменя з'явилися людські руки, потім голова — очі заплющені, волосся хвилясто колишеться, точнісінько, як водорості, і з рота перлистою цівочкою бульки. Дивно як! Це Свєта пірнула. "Невже й я така, як пірнаю?!"
А ось з водоростей ноги стоять. Це — Клава. Треба вилазити.
Шкода!
— Ой дівчатка, ой, як цікаво! Казка!
— Знімай, знімай, безсовісна! Ми так довго не плавали. Будеш тепер чекати.
Як не хочеться, як важко в таких випадках чекати! Спершу була Светина черга, потім Клавина. Леся в цей час хлюпалася, плавала, пірнала (звичайно ж, з розплющеними очима), але все це було не те.
Нарешті, знову Лесина черга.
— Дівчата, давайте підем за он ту скелю! Там каменів багато і печерка є. От де цікаво, мабуть.
Дівчата погодились.
Біля самої скелі справді було дуже цікаво. Порослі водоростями камені утворювали плутані підводні коридори. А вузька розколина у скелі під водою розширювалася і вела в невелику печеру. В печері було темно й моторошно. Проте Леся наважилася все-таки проникнути туди.
Вузький сонячний промінь лише в одному місці, у самісінькій глибині, прожектором пронизував печеру. І на тлі цього променя темні рухливі водорості здавалися ще таємничішими й химернішими. А маленькі рибки, потрапляючи в промінь, ставали золотаво-прозорими і мелькали, як іскри…
Клава і Свєта сиділи біля входу в печеру на великому плескатому камені, вкритому суцільним шаром коротеньких ворсистих водоростей. Було дуже м'яко, і здавалося, що сидиш на плюшевому дивані.
Леся виринула й сказала:
— Знаєте що — давайте гратися. Ніби я людина-амфібія, а ви мене ловите. Як у кіно.
Дівчата покрутили носами — ич яка! — кожному хочеться бути людиною-амфібією!
— Будемо мінятися, подумаєш!
Через хвилину вода біля скелі вже вирувала, ніби у лимані з'явилася зграя дельфінів.
Дівчата так захопились, що забули про все на світі.
І лише коли сонце зайшло за скелю і в печері погас сонячний промінь, дівчата вирішили йти на берег.
Вони вибралися з-за скелі і, ледве тягнучи ноги, стомлено шльопали по воді.
— А здорово все-таки з маскою!
— Тільки вода іноді заходить.
— А в мене ні. Це в тебе, тому що лице вузьке. Погано прилягає.
— Ой! — Леся раптом зупинилася, розгублено озираючись. — А де ж Павлик?
Берег був порожній. На піску лежали плаття, сандалії. Павлика не було.
— Ой дівчата, де ж він? — уже зовсім злякано вигукнула Леся.
Здіймаючи фонтани бризок, усі троє побігли на берег.
6. Павлику, де ти?
— Павли-ик-у-у!..
— Па-а-а-вли-и…
— Де-е ти?
Пісок розжарився, на нього просто неможливо було ступити.
Дівчата бігали по косі, смішно підстрибуючи й відсмикуючи ноги.
Вони бігали, заглядали за камені й кричали — гукали на всі голоси.
У Лесі на очах були сльози, а зуби від хвилювання цокотіли, незважаючи на спеку.
"Що я наробила, що я наробила? З ним щось трапилося! З ним обов'язково щось трапилося! Що тепер буде?!". Леся заплакала.
— Чого ти? — підбігли дівчата.
— Він утопи-и-и-и-вся!
— Не кажи дурниць!
— Як же він міг утопитися, якщо його речей немає? Не міг же він одягнений утопитися.
— А де ж він тоді?
— Мабуть, пішов кудись у тінь. Бачиш, яка спека. Леся перестала плакати.
"Я собі купалась, а він, біднесенький, сидів тут, як на гарячій плиті. Яка я погана, нехороша!"
— Павли-и-ику-у!
— Павли-ку-у-у!
— Па-а-вли-и-и…
Дівчата зовсім захекались. Вони оббігали весь берег, і все марно.
Невже він пішов у містечко?!
Ось тут. уже починаються рибальські хатини, а там вулиця — і все.
І враз із бур'янів, що густо росли попід парканом однієї з крайніх хатинок, долинув ледь чутний голос:
— Ого-го-го!
Леся перша кинулась туди. Дряпаючії ноги, влетіла в самісіньку гущину й зупинилась розгублено.
— Я тут! — голос чувся десь зовсім поряд, та Леся нічого не бачила.
— Тут я!
— Де? — Леся схилилася і одразу ж одсахнулася. Біля її ніг між двох запорошених лопухів просто з-під землі стирчала Павликова голова. Це було так неправдоподібно й несподівано, що Леся заціпеніла й не могла ворухнутися. Нарешті опам'яталася і розсунула бур'яни. Павлик по шию стояв у ямі.
— Як ти сюди попав?
Павлик насупив брови й нічого не відповів. Леся подала йому руку, але сама не змогла його витягти. І тільки коли прибігли дівчата, всі разом вони визволили Павлика з ями.
І хоча Леся була дуже рада, що Павлик знайшовся, при дівчатах зразу накинулась на нього:
(Продовження на наступній сторінці)