— Ай! Облиште! Який я хижак! — червонів Вова, чухаючи задньою лапою за вухом. — Народився у зоопарку. І одразу мене забрала на виховання Олімпіада. Годувала з соски молочком. І найбільша моя хижацька здобич — то ліверна ковбаса, яку я вкрав у буфеті і за яку Олімпіада так натовкла мені носа, що й досі боляче згадувати.
— А ти, Льово! Ти ж лев. Цар звірів! Перед тобою ж геть усі-всі труситися мусять.
— Ай! Не кажіть! — безнадійно махав Льова хвостом з майбутньою китицею. — Який я там цар! Я теж зоопарковий. Із соски годований. А в зоопарку ніяких царів. Суцільна демократія. На звірячому дитячому майданчику мене найостанніший шакал за хвоста кусав.
Отакі-то хижаки були вовченя Вова і левеня Льова.
Правда, у тринадцятій квартирі ще жила велика біла папуга мадам Какаду з таким здоровенницьким міцним носом, що ним можна було перекусювати гвіздки. Але мадам Какаду була іноземка (її привезли з-за океану з Австралії), ні бельмеса не тямила по-тутешньому і порозумітися з нею не було ніякої змоги.
Отже, кіт Мордан почував себе абсолютно безкарним.
— А де він зараз? — спитав журавлик.
— Пішов здавати пляшки з-під валер'янки. Не хвилюйся, скоро прийде, — Чик Чирикчинський зітхнув. — Сам побачиш.
Довго чекати не довелося.
Несподівано з горища почулася гучна й немелодійна пісня:
Я — кіт Мордан!
Я — кіт Мордан!
П'яниця я і хуліган.
І всі мене бояться,
Бо я велика цяця!..
В дворі з усіх
Здеру сім шкур.
Няв-няв! Няв-няв!
Мур-мур! Мур-мур!..
— О! Уже навалер'янився! — сказав Чик Чирикчинський. — Зараз почне хуліганити. Дивись, оно він.
Журавлик глянув.
Обхопивши однією лапою телевізійну антену, похитуючись, стояв на даху здоровенний мордатий рудий котяра.
— Гей, ви! — хрипло закричав він. — Хлопчики-горобчики! Синички-сестрички! Де ви там?! Поховалися? Гей! Виходьте на гульню! Бу-га-га! Га-бу-бу! Я вас миттю обскубу!.. Здеру сім шкур! Няв-няв! Мур-мур!..
— Летімо звідси! Ну його! — тихо сказав Чик Чирикчинський.
— Стривай! У мене майнула одна думка! — сказав журавлик.
— Ой, бережися! З ним жарти погані! — чирикнув горобець.
— Ти ховайся за ринву і мовчи, а я зараз, — сказав журавлик і почеберяв до телевізійної антени.
— Курли! Курли! Здоровенькі були! — чемно вклонився він, наблизившись до Мордана.
Мордан здивовано вирячився на нього:
— О! А це що за хвігура? Вперше бачу таке опудало. Ти хто?
— Інструктор! Прилетів до вас із спеціальним завданням. Від професора Кваквакума.
— Що?! Від якого професора? Яке завдання? — нічого не розуміючи, трусонув п'яною головою Мордан.
— Професор Кваквакум вичитав у Книзі Джерел, що ви будете першим у світі летючим котом. Будете ловити летючих мишей. І станете володарем не тільки на землі, але й у повітрі. Так записано у Книзі Джерел.
— Тю! — знову трусонув головою Мордан. — Щось ти говориш таке, що я не втямлю. Чи то я валер'янки сьогодні зайве лизнув, чи…
Мордан недовірливо глянув на журавлика. З одного боку, це б, звичайно, було здорово — стати летючим котом… Ловити летючих мишей, а також пташок. І — взагалі. Летючий кіт! Перший у світі! Не-по-га-но!
Мордан на мить уявив собі, як він літає по небу, хапаючи на льоту горобців, синичок та інше птаство — тільки пір'я летить на голови перехожих. І аж замуркотів від задоволення.
З іншого боку…
— А чим ти доведеш, що не брешеш, не обманюєш мене? — примружив він свої жовті очі.
— А ви бачили коли-небудь таких, як я? Є у вас тут такі?
— Мурр… — пильно оглянув Мордан журавлика з ніг до голови. — Не бачив… Справді, немає у нас таких…
— То ж бо й воно! Бо я інструктор професора Кваквакума по підготовці летючих котів. Один у світі.
— Гм, — підозріло хмикнув Мордан. — Все-таки щось ти мені не той…
— Ну, якщо ви не хочете, я доповім професору Кваквакуму, і ми будемо готувати до польоту собаку, — журавлик рішуче зробив крок назад. — А від летючої собаки і на дереві не сховаєшся.
— Стривай! Який скорий!.. Повинен же я був перевірити. А… А як ти мене готуватимеш, інструктор?
— Дуже просто. Спершу прочитаю теоретичний курс, а потім будуть практичні заняття… Значить так, почнемо з теоретичного курсу. Що таке політ летючого кота? Політ летючого кота — це коли кіт летить у політ. Чим досягається політ? Політ досягається активним маханням усіх кінцівок. Дивись. Отак! — журавлик змахнув крилами, злетів у повітря, потім опустився на дах. — Причому я махаю лише двома, а ви махатимете чотирма. Приступаємо до практичних занять. Ну! Пригнулися! Підстрибнули! Змахнули!
Кіт пригнувся, підстрибнув і, дригнувши ногами, опустився на дах.
— Не досить активно махаємо! Ще раз!
Мордан знову пригнувся, знову підстрибнув і задригав ногами.
— О! Тепер краще! Вже трохи літаємо! Молодець! Ще раз!
І коли Мордан втретє підстрибнув і задригав ногами, йому справді здалося, що він злетів. Як тобі кажуть, що ти літаєш, а ти сам хочеш у це повірити — то неважко й повірити.
— Ну, а тепер можна спробувати й самому! Он літають пташки. Будь ласка!
Очі в Мордана загорілися.
— Мурр-няв! Ну зараз я вас! — кіт розігнався, стрибнув, відчайдушно задригав ногами і… полетів з даху на землю.
Гепнувся на всі чотири і заскиглив-занявчав:
Ой, нявв! Нявв!
Ой, я впав!
Ой, забився,
Ледь не вбився!
Хоча коти, як відомо, можуть падати з великої висоти і нічого, Мордан після валер'янки, видно, втратив спортивну форму і боляче забився мордою об землю. А головне, морально постраждав. Всі пташки, скільки їх було у дворі — горобці, синички, голуби, ластівки — зняли регіт і почали співати пісеньку, яку тут же склали про нього:
Кіт Мордан —
Летючий кіт.
Славний він
Здійснив політ
За пташками
З даху —
Мордою
З розмаху
Впав на землю
З неба.
Так йому
І треба!..
Мордан мусив підібгати хвоста і чкурнути у темний підвал зализувати свій сором.
Чик Чирикчинеький був у захопленні:
— Ну й молодець ти, журавлику! Ну й придумав! Так йому й треба, хулігану рудому! Щоб знав, як з інших знущатися! Буде йому наука!
РОЗДІЛ VI
Пошуки починаються. Дощ. Їжачок Колько Колючка.
"Ой, Галочко! До тебе гість". Зустріч з Аликом Бараболею.
— А тепер у мене буде до тебе прохання, — сказав журавлик Чику Чирикчинському.
— Кажи! Все зроблю, що тільки зможу.
— Розумієш, я приїхав до Києва не гуляти, а друга з біди визволяти. Один нехороший двієчник-третьокласник впіймав мого друга чижика Ціві-Тівіка і посадив у клітку. Я мушу знайти його і випустити на волю. Але я не знаю, де його шукати. Київ великий, мені, нетутешньому, важко тут орієнтуватися. А ти киянин, ти можеш мені допомогти. Ти всюди літаєш і, певне, знаєш, де є клітки з пташками.
— Знаю! Звичайно, знаю!.. Ну, по-перше, у нашому будинку… Мадам Какаду… Це, звичайно, не чижик. Це — папуга. Кенар Канарейченко з дев'ятнадцятої квартири теж, звичайно, ні… А от у сорок сьомій на дев'ятому поверсі, здається, якась клітка є, про яку я нічого певного сказати не можу. Летімо.
І Чик Чирикчинський першим пурхнув на дев'ятий поверх. Журавлик — слідом за ним.
Вікна сорок сьомої були щільно зачинені. На підвіконнях на скляних банках з водою стояли вазони. З дірочок на дні вазонів опускалися у воду ганчір'яні гнотики. Все свідчило про те, що хазяї десь на курорті.
— Полетіли хазяї у теплі краї,— сказав Чик Чирикчинський. — Але все одно нам тут робити нічого. Оно, бачиш, стоїть на шафі клітка, порожня! Отже, наш будинок виключається. Полетіли у сусідній.
У сусідній будинок треба було летіти через вулицю.
І тут сталося непередбачене.
Тільки вони вилетіли з-за рогу, як хтось унизу загукав:
— Ой! Дивіться! Журавель!
— Де? Де? — почулося у відповідь.
— Он! Он! Летить! Он! Дивіться!
Вмить зібрався натовп. Завищали гальма, зупинився на вулиці рух.
— Диви, який ти популярний! Як кіноактор! — сказав Чик Чирикчинський. — На нас, горобців, ніхто в місті й уваги не звертає. А на тебе збіглися дивитися, як на пожежу.
— Летімо назад! — збентежено сказав журавлик. — Не звик я до такого галасу.
І вони повернулися на свій дах.
— Мабуть, зараз, удень, з наших пошуків нічого не вийде. Доведеться вже, як смеркне, — сказав Чик Чирикчинський.
— Мабуть, — погодився журавлик.
Раптом все небо зятягло хмарами і сипонув дощ
— Ой! Вибач, я мушу ховатися, — вигукнув Чик Чирикчинський. — Ми, горобці, у дощ не літаємо. Я б запросив тебе до себе, але я живу у вентиляційному душникові, ти туди не влізеш, надто великий ти. Переховайся поки що у під'їзді під сходами, а після дощу зустрінемося на даху.
І горобець зник.
(Продовження на наступній сторінці)