Розділ I
Перша поява Ципи. Випадок з капітаном Пилипеєм. Пошуки починаються.
Почалася ця дивовижна історія з випадку настільки ж несподіваного, наскільки й комічного.
П'ятикласники Женя Кисіль і Вітасик Дорошенко, ховаючись за парапетом набережної, спостерігали за кормою трипалубного красеня-теплохода "Квітка-Основ'яненко". Там стояв капітан Семен Іванович Пилипей і про щось розмовляв з матросом Платошею. Капітан був високий, стрункий, статурний, у сліпучому кремовому кітелі і неймовірно прекрасному кашкеті з таким самим кремовим верхом, чорним околишем, золотим крабом і золотими позументами на чорному лакованому козирку.
Матрос Платоша у засмальцьованій тільняшці і лиснючих кльошах виглядав поряд з капітаном, наче гидке каченя поряд з білим лебедем. Хлопці боляче це переживали, бо матрос Платоша був, можна сказати, їхнім другом — вони упродовж трьох останніх днів ловили разом рибу з десятого причалу, де майже ніколи не швартувалися кораблі. Сьогодні Платоша обіцяв пустити їх на свій теплохід, поки до посадки ще було кілька годин і обстановка дозволяла. Тому хлопці з нетерпінням чекали, коли ж капітал, нарешті, добалакає й піде.
Капітан добалакав, але не пішов. Навпаки, пішов Платоша. Певне, капітан кудись його послав. А сам капітан витяг люльку, натовк її тютюном і запалив. Звідти війнув вітерець, і до хлопців долинули пряно-медові солодкі пахощі. Хлопці перезирнулися й заздро зітхнули.
Та й хіба можна було не зітхнути заздро, дивлячись на втілення мрій усього хлоп'ячого народу земної кулі.
І тут на кормі за спиною отого втілення раптом з'явився хлопчик. Женя й Вітасик з таким захопленням дивилися на капітана, що навіть не встежили, як і звідки хлопчик з'явився. Побачили його вже тоді, коли він підходив до капітана ззаду. Хлопчик був такого ж віку, як і вони, мабуть, теж п'ятикласник. Худий, гостроносий, капловухий, з рудим настовбурченим чубчиком. Він обійшов капітана, глянув на нього ззаду і сказав:
— Пилипей? Здоров! Привіт тобі від Вороного!
Женя й Вітасик почули слово в слово те, що він сказав. Хоча, коли капітан говорив з Платошею, не чули анічогісінько. Теж річ дивна…
Але те, що відбулося потім, було просто фантастично.
Капітан вирячився на хлопчика з таким жахом, який буває тільки в кіно. Щелепа його одвисла, очі мало не вилізли на лоб.
— Ципа? — прохрипів капітан. Женя й Вітасик теж це почули дуже чітко.
— Я! — весело сказав хлопчик.
— Ні! Ні! Ні! — Капітан у паніці швидко позадкував, перечепився об фальшборт, який був йому трохи вище колін, і, змахнувши руками… шубовснув у воду.
Женя й Вітасик тільки побачили, як неймовірно прекрасний капітанський кашкет, наче чайка, злетів з його голови, плавно опустився на воду і загойдався на хвилях.
— Людина за бортом! — дзвінко закричав Ципа, схопив рятівний круг і кинув у воду.
І майже тієї ж миті згори, з верхньої палуби кинувся у воду матрос у кльошах і в тільняшці. Ще коли він летів у повітрі, хлопці зрозуміли, що то був Платоша.
На набережній уже юрмилися цікаві і, перехилившись через парапет, збуджено вигукували:
— Га?
— Де?
— Хто?
— Потонув!
— Скинули!
— Та ні! Щось украв і тікає!
— Держи!
— Лови!
— Хапай!
— Он-он! Виринув!
І звідки вони тільки беруться, ті цікаві?
Щойно нікого не було — мить! — і вже цілий натовп.
Капітан, мокрий як хлющ, одфоркуючись, вилазив на гранітні сходи.
За ним, переможно тримаючи в руках капітанський кашкет, вигулькнув з води Платоша.
— Семене Івановичу! Що таке? Як же це ви? — Платоша намагався говорити співчутливо, але губи мимохіть розтягалися у посмішку.
— Та хай йому біс! Перечепився… ненароком… Тьху! — ніяково одмахувався капітан і нервово крутив головою. Хлопці теж роззирнулися. Та ні на кормі, ні серед людей на набережній Ципи не було. Ципа зник.
Платоша, закинувши назад голову, замахав нагору до цікавих, що позвішувалися з парапету:
— Ну чого? Чого? Розходьтеся! Видовище влаштували! Цирк вам, чи що? Чуєте — перечепився капітан ненароком. Виробнича травма. Розходьтеся! Ну! От безсовісні! Ідіть-ідіть!
Та натовп розходитися не поспішав.
— Ха-ха! Капітан!
— Шубовснув! Ха-ха-ха!
— Оце капітан!
— З власного корабля падає!
— Ха-ха-ха!
Безжальний народ цікаві. Особливо у натовпі, в гурті. Батька рідного не пожаліють — засміють.
І тільки тоді, як Платоша з капітаном сховалися на кораблі, люди почали розходитися. Та й то неквапом, жваво обговорюючи кумедну подію.
Чи їм робити нічого? Чи вони ніде не працюють? Наче немає в них ні обов'язків, ні інтересів ніяких. Тільки й блукають по місту, чекаючи, поки щось десь станеться, щоб одразу збігтися і загаласувати збуджено…
Набережна вже порожніла, а Женя й Вітасик все ще не йшли, сподіваючись, що Платоша вийде до них, як обіцяв.
І таки дочекалися.
Платоша збіг по трапу сухий, чистенький, молодецький — у новій тільняшці і напрасованих, видно, святкових кльошах.
Підбіг до хлопців:
— Братва! Вибачайте, сьогодні нічого не вийде… Ви ж, мабуть, бачили… — і усміхнувся багатозначно.
— Бачили, — одночасно сказали обидва.
І тут же розказали все, що бачили й чули.
— Ципа? Гм… Інтересно! — Платоша підняв брови і схилив голову набік. — Мені теж здалося, наче на корму шмигнув якийсь хлопець, як я вийшов. А капітан запевняє, що на кормі нікого не було, що він просто прикурюючи, позадкував, перечепився об фальшборт і… Інтересно!
— А що за людина ваш капітан? — спитав Женя Кисіль.
— Питаєте! Молоток! — Платоша підніс догори великий палець. — Вища кляса!
— Не боягуз? — спитав Вітасик Дорошенко.
— Та ви що?! Як то кажуть, пройшов вогонь, воду й мідні труби. І пожежі на кораблі гасив, і тонув, і виринав, і з піратами бився… Всього було! Дай боже вам бути такими боягузами, як він.
— А чого ж він так злякався? — здвигнув плечима Женя.
— То вам здалося. Не злякався, а просто… хто його зна…
— Обом одразу здалося? Так не буває, — сказав Вітасик.
— Ну… не знаю, — розгублено розвів руками Платоша. Потім подумав і сказав:
— Хлопці! Треба було б того Ципу відшукати. Я б і сам цим зайнявся, але сьогодні ж увечері відпливаємо… Ви ж розумієте…
— А де його шукати? — непевно сказав Женя і перезирнувся з Вітасиком. Вітасик мовчки знизав плечима.
— Ну, ви артисти! — пхикнув Платоша. — Щоб не знайти Ципу? Це ж не якийсь Андрійко, чи Антоша, чи Павлуша, чи Вадик? Ципа! Не так багато Цип на світі. Референдум! Знаєте, що це таке? Питайте і допитаєтесь.
— Ну… ми спробуємо… — Женя знову перезирнувся з Вітасиком.
— Спробуємо, — кивнув Вітасик.
Розділ II
До справи підключається капітан міліції Попенко, а згодом дружина капітана міліції Горбатюка.
Капітан міліції Анатолій Петрович Попенко був завзятим рибалкою. За будь-якої вільної хвилини та слушної нагоди хапав вудочки й гнав на Дніпро.
Сьогодні в нього саме почалася відпустка, а дружина "відпускалася" лише через тиждень, і тільки тоді вони мали їхати у село до його батьків, де вже два місяці гостював їхній п'ятирічний Андрійко. І тому не дивно, що Анатолій Петрович схилявся з вудочками над водою на десятому причалі, коли сталася ота пригода з капітаном Пилипеєм. Вудочок у Анатолія Петровича було три, і, захоплений поплавцями, він не встеріг самої пригоди, що сталася біля третього причалу, де швартувався "Квітка-Основ'яненко", бачив лише натовп цікавих.
І, вгледівши знайомих хлопців Женю Кисіля та Вітасика Дорошенка, що заклопотані йшли звідти набережною, звичайно, не втримався і спитав:
— Привіт, хлопці! Що там таке сталося?
Хлопці наче зраділи, побачивши капітана Попенка, і, перебиваючи один одного, почали розказувати. Під кінець Женя Кисіль сказав:
— По-моєму, це варте уваги слідчих органів.
— Так-так, — мотнув головою Вітасик Дорошенко. Після тієї дивовижної історії з таємничим голосом за спиною вони виявляли особливу пильність і всюди шукали кримінальної таємниці.
Попенко поблажливо усміхнувся:
— Ну, хлопці, не поспішайте. Так усіх на світі, без винятку, запідозрити можна. Тим більше ви кажете, що коли капітан говорив з матросом Платошею, ви нічого не чули. А як говорив той Ципа — то слово в слово. Не виключено, що вам щось учулося.
— Обом одне й те саме? — недовірливо скривився Женя.
— Не виключено. Вірні добрі друзі і думають і почувають однаково… Раптова поява на кормі якогось хлопчика просто могла здивувати капітана, він позадкував, від несподіванки перечепився й шубовснув.
— А чого ж капітан запевняв Платошу, що ніякого хлопчика взагалі не було? — спитав Вітасик.
— Ну, як ви не розумієте! Незручно було йому, що він, капітан, начебто злякався якогось пацана і впав у воду. Реноме своє захищав.
— Що?
— Ну, честь мундира капітанського.
(Продовження на наступній сторінці)