— В дорогу! — рішуче сказав Чарівник-Будівник. — Давай сюди, Ходило, летючого корабля швиденько.
— Правильно, — сказав Чарівник-Садівник.
— Абсолютно, — сказав Чарівник-Годівник.
І всі інші брати сказали: "Абсолютно правильно".
Ляснув тричі у долоні Літун-Плавець-Ходило. З'явився летючий корабель. Полізли на корабель брати. Посідали. Став Літун-Плавець-Ходило біля керма. Завів казково-реактивного двигуна. Бадьорим голосом чарівне заклинання виголосив:
Тири-дири-нашатири!
Двадцять дев'ять на чотири,
Дев'яносто п'ять на три.
Корабель, розгін бери!
І злітай у синє небо,
І лети, куди нам треба!
Гурр!
Загудів реактивний двигун.
Затремтіла-застогнала земля навкруги.
Хиляться до землі дерева. Падають з них золоті яблука. Вихорем закручується в небо пил-порохнява.
А корабель не злітає. Не може одірватися від землі.
— Що сталося? Чому не летимо?! — перекрикуючи ревіння двигуна, загукали брати.
Вимкнув Літун-Плавець-Ходило мотор, зітхнув:
— Корабель перевантажений… Не розрахований на таку кількість пасажирів. Або хай хтось злізе, або…
Виявляється, навіть казковий транспорт іноді підводить.
Спохмурніли брати. Мовчки спідлоба дивляться. Ніхто не хоче вилазити. Ніхто не хоче залишатися вдома. Всі хочуть їхати до Чарівника-Жартівника Нежурися.
— Хлопці! — вигукнув раптом Майстер-Видумляйстер. — Раз не може летіти, хай хоч по морю пливе!
— Правильно! — сказав Чарівник-Садівник.
— Абсолютно! — сказав Чарівник-Годівник.
І всі інші брати сказали: "Абсолютно правильно".
Повеселішав Літун-Плавець-Ходило:
— Це зовсім інша справа! Це будь ласка! Ану, братця, спустимо його на воду!
Злізли брати-чарівники з корабля. Взялися — троє з одного боку, троє з другого, Літун-Плавець-Ходило іззаду.
— Рраз-два! Нумо! Раз-два! Нумо! — Попхнули летючого корабля до моря. Спустили на воду. Знову полізли на корабель. Повсідалися.
Став Літун-Плавець-Ходило до керма. Завів реактивного двигуна. Дзвінким голосом виголосив чарівне заклинання:
Тири-дири-нашатири!
Вісімнадцять на чотири.
Дев'яносто сім на три.
Корабель, розгін бери,
Не лети вже в синє небо,
А пливи, куди нам треба!
Фіть!
Забулькало під кормою.
Посунув корабель.
— Поїхали! — загукали брати.
І попливли вони Синім морем.
День пливуть…
Два пливуть…
Три пливуть…
Перепливли Синє море.
Попливли Зеленим морем.
День пливуть…
Два пливуть…
Три пливуть…
Перепливли Зелене море.
Попливли Червоним морем.
День пливуть…
Два пливуть…
На третій день припливли до берега.
Бачать — стоїть на березі на горбку чудернацька хатка, на людську голову схожа: круглими віконцями на світ дивиться, дверима всміхається. Жовта стріха — як волосся руде. Над дверима козирок-піддашок — наче ніс кумедний. А в'юнкий плющ під тим носом, ніби вуса, кучерявиться і вниз по горбку зеленою бородою спадає.
Вийшов з хатки дідусь. Обличчям на хатку точнісінько схожий. Усміхається весело і привітно.
Здогадалися брати, що це й є Чарівник-Жартівник Нежурись. Привіталися чемненько і розказали, чого приїхали. Вислухав Чарівник-Жартівник Нежурись уважно і каже:
— Помогти вам може тільки чарівна Жарт-Птиця. Більше ніхто. Тільки Жарт-Птиця може знову навчити вас сміятися, повернути вам радість життя. От!
— А де ж, де ця чарівна Жарт-Птиця? Як її упіймати? — скрикнули в один голос брати.
— Упіймати її дуже важко.
— А як хоч побачити її?
— Побачити — не знаю… А от спробувати поговорити з дівчатами, які охороняють її, можна. Неподалік у лісі є сунична галявина. Щодня опівночі Жарт-Птиця прилітає туди пастися. Суниці — найулюбленіша їжа Жарт-Птиці. Недарма в народі кажуть, що ця ягола чудодійна і що вона повертає здоров'я і силу… От! Щоб ніхто випадком не скривдив Жарт-Птицю, на суничну галявину приходять її стерегти сестриці-сміяниці. Старша Веселиця Прекрасна і шестеро її сестер. Кожна стереже раз на тиждень. Гуртом, звичайно, туди не йдіть, бо тільки сполохаєте Жарт-Птицю і вона одразу відлетить. А по одному спробувати можна.
Ледве дочекалися брати вечора.
Першим пішов на суничну галявину найстарший брат — Чарівник-Будівник…
Сів за кущем ожини, став чекати.
Рівно опівночі почувся помах крил і освітилася галявина рожевим сяйвом. Дивиться-вдивляється Чарівник-Будівник — не бачить Жарт-Птиці. Тільки рожеве сяйво у траві перекочується.
Аж тут зашелестіли кущі, і вийшла на галявину дівчина. Висока, струнка, як тополя, ставна, чорнобрива. Гарна — очей не відвести. Сіла на галявині, вінок із чорнобривців плете, всміхається. Чарівник-Будівник слова не міг вимовити. Мовчав зачарований. Нарешті зашепотів стиха:
— Дівчино-сміянице! Дуже потрібна мені Жарт-Птиця! Дозволь упіймати.
Обернулася Веселиця Прекрасна:
— А ти хто такий? — питає. — Що вмієш?
Розказав Чарівник-Будівник про себе.
— Ну що ж — покажи своє уміння.
Звівся Чарівник-Будівник на рівні ноги. Чарівне заклинання проказав:
Майна — віра!
Віра — майна!
Хай палац
Зросте негайно!
Рукою махнув — і з'явився на галявині казковий палац.
Глянула на нього Веселиця Прекрасна, похитала головою, зітхнула:
— Ні! Не подобається мені!
— Чому? — здивувався Чарівник-Будівник. — Такий же палац чудовий.
— Без любові, без радості зроблено, — сказала Веселиця Прекрасна. — Прощай!
І не встиг Чарівник-Будівник слова вимовити — зникла. І казковий палац зник. Знову стало темно на суничній галявині.
До самісінького ранку ждав Чарівник-Будівник. Але Веселиця Прекрасна і Жарт-Птиця так і не з'явилися більше.
А як сонечко зійшло, побачив Чарівник-Будівник там, де сиділа дівчина, вінок з чорнобривців. Взяв Чарівник-Будівник той вінок і сховав на грудях. А тоді повернувся до братів і розказав, яка його невдача спіткала.
Другої ночі пішов на суничну галявину Чарівник-Садівник. Сів за кущем ожини, став чекати.
Рівно опівночі почувся помах крил і освітилася галявина рожевим сяйвом. Дивиться-вдивляється Чарівник-Садівник — не бачить Жарт-Птиці. Тільки рожеве сяйво у траві перекочується.
Зашелестіли кущі, і вийшла на галявину дівчина. Сірі очі добротою світяться, ніжні уста як червоний мак горять. Сіла на галявині, вінок із червоних маків плете, всміхається.
Чарівник-Садівник мовчить зачарований. Нарешті зашепотів:
— Дівчино-сміянице! Дуже потрібна мені Жарт-Птиця. Дозволь упіймати.
Обернулася дівчина: — А ти хто такий? — питає. — Що вмієш?
Розказав Чарівник-Садівник про себе.
— Ну що ж — покажи своє уміння.
Звівся Чарівник-Садівник на рівні ноги. Чарівне заклинання проказав:
Не проста — золота
Хай тут яблуня зроста!
Повів бровою, і виросла на галявині золота яблуня, рясно обліплена золотими яблуками.
Глянула на неї дівчина, похитала головою, зітхнула:
— Ні! Не подобається мені!
— Чому? — здивувався Чарівник-Садівник. — Така ж яблуня гарна.
— Без любові, без радості зроблено, — сказала дівчина. — Прощай!
І не встиг Чарівник-Садівник слово вимовити — зникла дівчина, і золота яблуня зникла.
До самісінького ранку ждав Чарівник-Садівник. Але дівчина-сміяниця і Жарт-Птиця так і не з'явилися більше.
А як сонечко зійшло, побачив Чарівник-Садівник: де сиділа дівчина, вінок із червоних маків лежить. Взяв Чарівник-Садівник той вінок і сховав на грудях. Повернувся до братів і розказав, яка і його невдача спіткала.
Третьої ночі пішов на суничну галявину Чарівник-Годівник. Сів за кущем ожини, став чекати.
Рівно опівночі почувся помах крил і освітилася галявина рожевим сяйвом.
І вийшла на галявину дівчина. Карі очі золотисто проміняться, щоки рум'яні — наче мальви лісові. Сіла на галявині, вінок із лісових мальв плете, всміхається.
Чарівник-Годівник занімів зачарований. А як опанував себе, зашепотів стиха:
— Дівчино-сміянице! Дозволь мені упіймати Жарт-Птицю. Дуже треба.
Обернулася дівчина:
— А ти хто такий? — питає. — Що вмієш?
Розказав Чарівник-Годівник про себе.
— Ану, покажи своє уміння.
Розстелив Чарівник-Годівник скатерть-самобранку, проказав:
Еники-беники
З сиром вареники.
Беники-еники
З маком крученики.
Печене-варене
Хай буде все
У мене!
І вмить на скатертині-самобранці запарувало-запахло і печене, і варене, і холодне, і гаряче, і солодке, і гірке… Глянула дівчина, скуштувала трішки, похитала головою, скривилася.
— Не подобається!
— Чому? — здивувався Чарівник-Годівник. — Така ж смакота!
— Без любові, без радості зроблено, — сказала дівчина. — Прощай.
(Продовження на наступній сторінці)