З нашого найдавнішого літопису "Повісті временних літ", уривок з якого наведено на початку цієї книжки, ми дізнаємося, що Кий був полянським князем і з братами "зрубав" град, названий його ім'ям.
Довгий час вважалося, що запис літописця Нестора про Кия — це вигадка, легенда, як, до речі, і розповідь славнозвісного співця Гомера про Трою та біблейна легенда про всесвітній потоп. Однак історична наука, зокрема археологія, накопичує все нові й нові факти, які дозволяють по-новому глянути на ці проблеми.
Зусиллям багатьох учених було достовірно установлено, що ці легенди (та й багато інших) мають під собою реальний грунт. Так, наприклад талановитий археолог-аматор Генріх Шліман в 70-х роках XIX століття знайшов і розкопав стародавню Трою і цим підтвердив історичність фактів, покладених в основу гомерівських поем "Іліада" та "Одісея".
А ось англійський учений Леонард Вуллі в 20-х роках XX століття розкопав шумерійське місто Ур в Месопотамії, на березі Євфрату і довів, що в доісторичні часи катастрофічна повінь затопила всю ту країну довжиною в п'ятсот і шириною в сто п'ятдесят кілометрів. Більшість населення загинула. Цю повінь шумери назвали всесвітнім потопом, і під такою назвою трансформована, перетворена в легенду розповідь про нього значно пізніше ввійшла в біблію.
Чи не так було з Києм та Києвом?
Розкопки на Старокиївськії горі, в районі Історичного музею, проведені в 50–60 рр. радянськими вченими, показали, що в VI–VII ст. тут уже існувала слов'янська фортеця. Закласти її міг лише князь, який мав значні матеріальні ресурси та людей для такого великого будівництва. І, нарешті, знайдено городище Кия.
З усього цього можна зробити цілком певний висновок: повідомлення Нестора в "Повісті временних літ" про те, що князь Кий "зрубав" город і що город цей названо його ім'ям, грунтується на вірогічних історичних фактах.
Однак уже в часи Нестора дехто сумнівався в реальності князя Кия. Такі скептики казали, що Кий справді колись жив, але був не князем, а перевізником через Дніпро. Іменем цього перевізника місто, мовляв, і названо Києвом.
Щоб спростувати такі "не історичні" твердження, літописець доповнює своє повідомлення дуже цікавими і важливими фактами з біографії полянського князя. "Коли б Кий був перевізником, — твердить літописець, — то не ходив би до Царграда. Цей же Кий князював у роді своєму і ходив до царя і, як розповідають, велику шану прийняв від царя, при якому він ходив. Коли ж повертався назад, то прийшов він на Дунай, облюбував місце і зрубав городок невеликий. І хотів сісти в ньому з родом своїм. Та не дозволили йому зробити це ті, що жили довкола. Так і нині прозивають дунайці те городище — Києвець. Кий же, повернувшись у своє місто Київ, тут і життя своє скінчив, і брати його Щек та Хорив і сестра їхня Либідь тут померли. І по цих братах почав їхній рід держати князювання в полянах".
Як бачимо, це доповнення Нестора дуже суттєве. Кий, видно, був видатною історичною особою. Недарма за півтисячоліття, що минуло від Кия до Нестора, народ в пам'яті, в усних переказах ("розповідають") зберіг найважливіші факти його політичної біографії — збудував столицю на Дніпрі, ходив до Константинополя, поставив городок на Дунаї і хотів перевести туди своє плем'я, але, зустрівши опір місцевих племен, повернувся до Києва, де й "життя своє скінчив". Зовсім не мало! Про багатьох князів X–XIII ст. ми іноді знаємо набагато менше.
Отже, ми з повним правом можемо зараз стверджувати, що Кий був реальною історичною особою, видатним полянським князем, засновником Києва.
Автор не ставив собі за мету написати про Кия роман-хроніку, де б можна було використати матеріал з "Повісті временних літ". Задум його був значно скромніший — в сюжетній формі реконструювати лише невеликий відтинок Києвого життя, але відтинок важливий. Тут — напад однієї з гуннських орд, що після розпаду держави Аттіли кочувала в причорноморських степах, зміна династії в полянському союзі племен, заснування Києва. І, звичайно, політичний устрій, побут, військова організація східних слов'ян того часу, про що чимало матеріалу дають хроніки Прокопія, Менандра, Псевдо-Маврикія, Йордана та інших середньовічних хроністів, а також численні публікації радянських учених.
Цього року ми відзначаємо 1500-річчя Києва, найстарішого східно-слов'янського міста, що відіграло визначну роль в історії трьох братніх народів — російського, українського та білоруського.
Князь Кий не залишив нам каменя з точною датою заснування своєї столиці. Ця дата встановлена вченими довільно на основі вивчення археологічних матеріалів. Більш-менш точно ми можемо говорити лише про період заснування Києва, і 482 рік — це, мабуть, найнижчий рубіж того періоду, а верхній губиться десь у VI столітті.
Та цілком усвідомлюючи умовність цієї дати, ми з радістю і гордістю відзначаємо цей славний ювілей і передусім звертаємо свої погляди в сиву давнину, до наших далеких предків, до князя Кия, його братів та сподвижників, які заклали підмурівок східно-слов'янської державності, "зрубали" це сонячне місто над Дніпром і в братерській єдності відстоювали його від численних завойовників.
Велика історія Києва. Зростав він, будувався, був одним із кращих міст середньовічної Європи, не раз зазнавав ворожих навал, руйнувань і знову відроджувався. Та ніколи не був він таким юним красенем, як нині, коли відзначає свій півторатисячолітній ювілей.
Примітки
1
Хоре, Хорос, Дажбог, Даждьбог, Світовит, Світовид — так стародавні слов'яни називали сонце, якому поклонялися, як богові. Від Хороса походить прикметник хороший, тобто сонячний, тарний, погідний.
2
Праворуч.
3
Старовинна ручна зброя, що має форму молота, насадженого на довгий держак (ред.)
4
Дядько по батькові, батьків брат.
5
Вуй, вуйко — дядько по матері, материн брат
6
Досі не з'ясовано походження племінної назви уличів. Є відомості, що колись жили вони між Дунаєм і Дністром — у місцевості, яка з давніх-давен прозивалася Углом (Кутом). Значно пізніше тюрки назвали її Буджаком, що теж означає — кут, угол. То, може, звідси й походить етнонім "уличі", утворений з первісного "угличі"?
7
Боротьба, бій, борня.
8
Ранкова зоря.
9
Походження і значення слова "анти" до цього часу не з'ясоване. Антами називали східних слов'ян греки, які, можливо, так вимовляли їхню племінну назву — венети (венти, венди). Є й інша думка: погуннськи "анда" — союзник, побратим. Тож підкорених гуннами східних слов'ян греки могли прозвати антами.
10
Стародавні звичаї і порядки.
11
Гунни вийшли з Північного Китаю (ІІІ— І ст. ст. до н. е.), пізніше вони підкорили Казахстан, Середню Азію, а звідти рушили на захід і осіли на Дунаї, на території сучасної Угорщини, роблячи спустошливі походи на сусідні країни.
12
Рекс, рикс — король.
13
Римська провінція між нижньою течією Дунаю і Балканськими горами.
14
Корзно — верхній одяг, схожий на плащ.
15
Ліворуч.
16
Римська імперія поділялася на Східну зі столицею в Константинополі і Західну зі столицею в Римі.
17
Сучасна Франція.
18
Сьогодні.
19
Жердина.
20
Корзно — верхній одяг, схожий на плащ.
21
Полк — народ, плем'я, ополчення.
22
В давнину Почайна впадала в Дніпро приблизно там, де зараз міст ім. Патона. Дніпро ж протікав ближче до лівого берега і лише в XVII ст., під час великої повені, прорвався в гирло Почайни і проклав собі русло, що існує донині.