Не пощастило Ігоревим кораблям, багато їх найшло могилу на дні моря!
— Ніч — мати наша, — сказав тисяцький Івор. — Нічка заслонить нас, і ми вихопимось із рук грекам.
Тихо-тихесенько плили судна русичів, що ледве плюскіт було чути...
Як схід неба зарум’янила рожева зірниця, були Ігореві суда вже далеко поза грецькими кораблями. Стали полководці Ігореві раду радити.
— Додому вертаймось! — кажуть одні, — дуже вже наші сили змаліли:
— Без добичі не вернемось додому, — каже Стемид, — ходімо перше
[57] Тракійське побережжя — це північне побережжя Егейського моря, від півострова Халькідіки аж до Босфору.
на Тракійське побережжя.57
Перемогла Стемидова думка.
— Та греки скоро спостерегли, що Ігор вирвався їм з рук, і зараз пустилися за ним у погоню.
Але дігнали тільки задню частину суден. Іздалеку вже стали кидати "ясним вогнем".58
[58] Ясний, грецький вогонь — греки тоді мали тоді якийсь вогонь, що не гас на воді. Його кидали на ворожі кораблі, щоб їх спалити. Що це був за вогонь, напевно не знати. Одні вчені кажуть, що це була нафта, а інші, що греки знали вже стрільний порох.
Кораблі запалювалися. Серед залоги настав переполох. Деякі так боялися цього "несамовитого" вогню, що кидалися в море й тонули. Кораблі з тієї частини, що залишилась ціла, греки оточили й усю залогу забрали в полон.
Ігор із останками суден утік, кинувшися в Озівську протоку.
— Туди безпечніше, — сказав Ігор, — бо на Дніпрі може ждати нас засідка.
Степами щасливо добилися до Києва.
Гордо та пишно виїздили Ігореві вої з Києва, та непишні верталися.
І не всі повернулися. Ой, багато, багато русичів і словен найшло могилу на дні синього моря, рибам на жир пішло. Не пишатиметься на їх могилах калина червона, не справлятимуть над ними тризни діти їхні. Плач, зойк і нарікання неслися Києвом, коли Ігор вернувся.
А тут і злидні стали розпаношуватися по хатах. По багатьох хатах не стало робітних рук. Одні погинули, а другі каліками поверталися. А й ті, що здорові вернулися, витратилися були на судно, зброю та припаси в похід, а вернулися з голими руками, виснажені, обдерті.
І тоді там, де злидні найбільше розпаношилися, являлася, як добрий дух, княгиня Ольга. Як тільки довідалася, що якась удовиця чи сирота з голоду та нужди пропадають, являлася в убогій хатині й потіху несла.
Ніколи з порожніми руками. Повні коші несли за нею слуги її. І як не любили тепер кияни князя Ігоря, так до доброї княгині Ольги всім серцем прилягли.
— Вона мов мати наша! — говорили.
Поволі рани, завдані невдачним походом, гоїлися. Київ приходив до себе, і знову стали воєводи намовляти Ігоря до нового походу. За їх намовою почав Ігор знову збирати припаси, потрібні до нового походу.
Напирали й купці київські, щоб вимусити походом корисніший торговельний договір.
Не знав Ігор, що діяти. Помагати торгівлі треба, бо вбожіють київські купці через те, що нема торгів із Царгородом, а за купцями вбожіє й увесь Київ. Тут княгиня Ольга раду дає:
— Ти, Ігоре, роби приготування до походу, збирай засоби та зброю, а заразом пусти в Грецію вістку про свої приготування, нехай твої люди сіють там страх перед твоїм походом. Будь певний, що грецькі царі ще до походу проситимуть миру!
— Мудра твоя рада, Ольго, — відповів князь Ігор. — Я зроблю це все, однак і в похід рушу, щоб ще більшого страху нагнати. Та йтиму помалу, не поспішатиму.
От і зібрав Ігор велетенське військо, варягів, русичів, полян, словен, кривичів, тиверців, ще й печенігів найняв. А щоб печеніги не зрадили його, взяв у них закладників.
І в р. 6452 від сотворення світу, а 944 по Хр. рушив Ігор в похід на Грецію вдруге. А рівночасно своїх людей розіслав, щоб про його похід вісті в Греції ширили. І пішли вісті по Греції, сили Ігореві вдесятеро збільшуючи. І післали корсунці до грецького царя Романа вістку:
— Це йде Русь, вкрили море кораблі!
Також і болгари післали вістку:
— Ідуть русичі й найняли собі печенігів.
Стривожився цар Роман. І покликав синів своїх, Степана й Костянтина, які правили вже державою разом із батьком, на раду, що тут діяти? І радить Степан:
— Пішлім до Ігоря послів, то може й угоду кориснішу матимемо й наші землі від руїни збережемо.
— Степан добре радить, — згодився й Костянтин.
— Зробимо так, — рішив цар Рома.
І післав послів до Ігоря з — листом:
— Не йди війною, а візьми данину, яку мав Олег, ще й додам до тієї данини.
І взявши в греків данину й паволоки на все військо, повернувся Ігор у Київ.
А нарік прислали Роман, Костянтин і Степан послів у Київ до Ігоря, щоб замиритися раз назавжди. Ігор радився з княгинею Ольгою та з воєводою Свенельдом, під чиїм проводом вислати посольство в Царгород, щоб там скласти та підписати мир.
— Найкращий буде Івор — сказала княгиня Ольга, — бо він нераз бував у Царгороді та знає добре грецьку мову.
І Свенельд стояв за те, щоб вислати Івора:
— Це буде для нього й нагорода за те, що ти, княже, відкликав його з походу на уличів.
— Добре, — згодився князь Ігор, — нехай Івор буде провідником посольства.
І виїхало у Царгород п’ятдесят п’ять щонайвизначніших бояр і купців. А були між ними вже й християни.
Посли пішли перше з поклоном до царів. Царі прийняли їх у великій залі Магнаври. Тих, що вперше були тут, просто приголомшили величаві прикраси залі й престолу. Царський логофет (міністер закордонних справ) спитав у послів про дорогу, здоров’я тощо, як велів звичай, а Івор відповідав. Потім посли віддали поклін царям і піднесли їм дарунки від князя Ігоря. Царі обдарували послів грішми, і на тому послухання скінчилося. Тепер почалися переговори. Цілих два тижні тривали вони. І вкінці списали договір.
Списали все, що врадили, в двох примірниках, один задержала канцелярія грецьких царів, а другий узяли Ігореві посли. А потім присягали грецькі царі й достойники в церкві св. Софії.
Вернулися посли, вислані князем Ігорем, із грецькими послами й переповіли князеві Ігореві все, що говорив цар Роман. Тоді Ігор покликав до себе грецьких послів і сказав:
— Говоріть, що вам казав цар?
А провідник грецьких послів:
— Це післав нас цар, що рад замиритися з князем руським і жити в любові. Наші царі складали присягу при твоїх послах і нас прислали взяти присягу від тебе, княже, та від твоїх мужів.
— Добре, — каже їм Ігор, — завтра складемо присягу.
Спершу князь Ігор був невдоволений, що не такий корисний, як був договір греків із Олегом.
Та княгиня Ольга заспокоїла його:
— Краще менш корисна угода, а без проливу крови. Уже досить у нас вдовиць і сиріт та калік немічних із попереднього походу.
На другий день покликав князь Ігор послів і прийшов на горб, де стояв Перун. Тут поклали свою зброю, щити й золото. Ігор і всі, що були поганської віри, склали тут присягу. Християни, здебільша варяги, складали присягу в церкві св. Іллі.
І від'їхали грецькі посли, щедро обдаровані князем Ігорем.
І думав князь Ігор тепер зажити в спокою, віддатися своїм улюбленим ловам.
Та княжа дружина почала знову нарікати:
— Свенельдові отроки мають і зброю добру й одяги, а ми трохи не голі.
— Бачу я це, — каже Ігор, — так що ж вдіємо! На греків не підемо, бо мир з ними держимо, — боронився Ігор.
— Ми й не хочемо на греків. Свенельд не на греках багатіє. Він бере з древи свою дань, а ти збери, княже на себе й на дружину свою.
Сподобалася Ігореві така злорада думка.
— Це легка добич, — подумав, а голосно сказав:
— Гаразд, нехай буде по-вашому. Ідемо на древу збирати
[59] Полюддя — податок на князя від кожного підданого, поголовний податок.
полюддя.59
Гей, як же зраділа Ігорева дружина! Не довго гаявся Ігор і вибрався з великою дружиною на своїх власних підданих, на деревлян.
І не сподівалися спокійні деревляни, яке лихо, яке горе їх жде.
Гордо та пишно входив Ігор із дружиною в старий город древи, в Іскоростень. Гостинно приймав князя Ігоря, як свого зверхника, деревлянський князь Мал, та коли князь Ігор виявив йому мету свого приходу, сказав:
— Княже, твій воєвода Свенельд стягнув уже всю данину.
— Це була данина на воєводу та його дружину, а тепер даси на мене, князя твого, і на мою дружину. А не даси, так силою візьмемо.
І скликав деревлянський князь віче. І рішило віче дати Ігореві дань. — "Бо мала сила в нас, щоб опертися йому", — сказали.
І пішла Ігорева дружина по землі древи полюддя стягати. Стягнули, скільки можна було з нещасних деревлян.
Та замало було цього Ігореві... І замало, і жаль було ділитися даниною з усією дружиною.
І сказав Ігор найближчим своїм:
— Відправлю дружину, і менше нас буде до поділу.
А Стемид:
— Княже, небезпечно! Коли побачать, що нас мало, повстануть проти нас, а ми будемо безсильні.
Та Ігор:
— Древа — спокійний народ і добрий.
— Княже, — знов Стемид, — коли хтось добирається до сьомої шкіри, то й найлагідніше створіння в вовка перемінюється.
(Продовження на наступній сторінці)