— Практика масового втягування робсількорів до "Гарту" і "Плугу" псувала і псує піонерів культурної революції, збивала і збиває багатьох із них із пантелику, відхиляла й відхиляє їх од справжнього розуміння робсількорівських завдань.
Словом, однині наше одне із чергових гасел не "дайош кількість — хто більш", а "дайош якість". Треба відтворити знищений художній критерій.
Таким чином, ви бачите, що перед нами стоять такі завдання, які ані "Гарт", ані "Плуг" в умовах нашої дійсності й у старих організаційних формах не можуть на себе взяти. Виконавши свою історично позитивну роль, вони з колишньою своєю установкою стали негативним явищем. Отже, їм залишається тільки одне:
— оголосити себе спілками гуртків мистецької самоосвіти. Це єдиний для них вихід, коли вони хочуть жити. Тільки в цьому разі їхня дорожка може зійтися з новим організаційним шляхом.
Такі наші основні думки. Нова організація і буде базуватись на них. В це нове революційне угруповання мусять увійти письменники як "Плугу", так і "Гарту". Ми пролетарську літературу в вузькому розумінні цього слова (цебто ту літературу, яка свідомо бере в основу свого змісту постулати Компартії) розуміємо як ідеологічно-художній авангард літератури переходової доби. Отже, ми не мислимо, щоб у нашій організації не було письменників із незаможницько-середняцьких кіл, тих, що приймають пролетарську ідеологію, але "використовують селянські образи". Таким чином, ми й на цьому ставимо крапку: ми не хворіємо на "лівизну".
Але що ж знаменує собою цей новий організаційний шлях?
Не що інше, як перенесення нашої мистецької роботи в інший план. Цього вимагає життя, цього вимагає маса, — саме той клас, якому ми хочемо служити. Життя нас не чекає, і, головне, не чекає нас та ідеологія, яка зі столипінських "отрубів". Отже, поспішаймо до інституту марксизму. Покиньмо безграмотно "критикувати" Зерова. Навчимось серйозно підходити до явищ нашої складної дійсності.
Кінчаючи свою статтю, ми не можемо ще раз не попрохати пробачення в тих товаришів і друзів, себелюбство яких ми зачепили в своїх розділах. Цим ми не збираємось одхиляти удару супротивника: ми з радістю зустрінемо його. Ми хочемо сказати тільки, що в наше завдання входило потривожити те мертве болото, куди встряли й "добрі, хороші" люди. (Висушувати ж це багно доведеться багато й багато років). Наші прекрасні супротивники, не взявши на облік складної ситуації, полізли в мистецтво з великими претензіями, але зі слабеньким мистецько-марксистським багажем. Отже, в їхніх інтересах:
— Раніш, ніж відповідати нам, хай вони трохи ознайомляться як з українським, так і зі світовим культурним надбанням: єсть дуже багато гарних джерел. Коли треба буде, справку ми можемо дати.
Але чи значить це, що ми дійсно "зариваємось", що страждаємо на манію величія? — "Боже упаси": всі ми вважаємо себе за середніх осіб (в тому числі і Хвильовий! Чуєте? Навіть цей невизнаний "геній" Хвильовий!). Але що ж поробиш, коли нам доводиться стикатись із такою азіатчиною.
Отже, ми тоді покинемо бити в тривогу, коли побачимо, що на зміну нам прийшли вдумливі люди.
Отже… в основному ми, напевне, не помиляємось. Що ж до деталів, то… той не помиляється, хто нічого не робить. Припустім навіть, що ми й в основному помиляємось, але ми все-таки тішимо себе такою надією:
— Нашу роботу "візьмуть нарешті в роботу" не безграмотні демагоги, а ті товариші, які кожним своїм словом, з одного боку, будуть коригувати нас, а з другого, підтримувати наші переконання, що молодий клас ставить у мистецтві перед собою більш ширші завдання, ніж ті, що їх тримаються ідеологи масовізму. Тільки з цими товаришами ми підемо поруч, бо тільки з ними ми переможемо ту ірраціональність, яка лягла на нашому історичному шляху.
Додаток
"Ахтанабіль" сучасності,
або Валер’ян Поліщук
у ролі лектора
комуністичного університету
Жук, хоч і сидить він на троянді, —
все одно жук.
Сааді
ЛІРИЧНИЙ ВСТУП
"…І от Жовтень ударив по всіх їх. Як було приємно тоді жити! Колони революційного війська тягнуться повз моєї посади. Чиновня розбіглася, а революційну армію треба кормити. І от нас кілька чоловіка […] взяли на себе всі склади "Сельдяного Буяна" (…"Петроградское Особое Присутствие по продовольствию"). Нам прислали охорону солдат до 20-и, і ми день і ніч суток зо п’ять провели там, видаючи по ордерах, вже не пам’ятаю якої революційної організації, їжу, рибу й м’ясо. […] Правда, нас за це підтримали матеріально, видавши поверхурочні гроші за 90 з лишкою годин. […] Пам’ятаю, як уночі, розставивши зміну варти, ми з рештою солдатів готували з тріски крупник і читали запальні відозви Петросовєта, обмірковуючи становище".
Як вам подобається цей революційніший уривок із автобіографії Валер’яна Поліщука? Нам він страшенно сподобався, бо ми відчули в нім таку милу безпосередність, таку щирість і одвертість, якій ніяк не можна не позаздрити. Шкода тільки, що автор цього веселого фрагменту, відрекомендувавши себе в "L’Нumаnіté" (звичайно, через перекладача) "гарячим (чи то палким) воїном, який брав активну участь у революційних битвах Октября" (дослівно так було надруковано: "Міlitant аrdеnt, il (цебто Поліщук) рrend une раrt асtіvе аux batailles révolutionnaires d’octobre", не догадався під рубрикою "в чому проявлено вашу активність" додати:
— Був главкомом на складі "Сельдяного Буяна", де командував проти контрреволюційної "їжі, риби та м’яса", за що й одержав "поверхурочного" ордена… чи то пак ордера "за 90 з лишкою годин".
Але з того "сельдяного" часу багато води втекло. Наш главком (ми в свій час, через свою малописьменність і зовсім не з "яхидства", називали їх каптьорами), — наш главком став динамічним верлібристом. І от якого він вірша "ушкварив" на день восьмої річниці Жовтня:
— "Я не знаю, якого б прокляття кинути вам, остеклілі пани. Щоб розверзлася земля під вами, щоб облила пекельно вогнева лава ваші черепи і очі закриті. […] Усі неможливі муки наше сумління готово відверто на вас кинути в розпалі бою. […] Ми презирством згадаємо вас, блювотна мерзота вселюдства, паразитарне панство, і слина огиди плювком полетить із язика й рота".
Підкреслення наше… Але як вам подобається цей уривок? Верлібрист, як бачите, згадав, що він був колись главкомом і рветься "в розпалі бою" на панство. Його, здається, ще ніхто й не заспокоював, але він уже, так би мовити, авансом кричить: "Та де там, — коли, пече", дайош мені "фундаторів кабали вікової" — і нікоторих гвоздьов! Нерви мені заплутались у голові! Держіть мене, а то — побий мене Бог — вирвусь… Ви киваєте на "неп"? Тєто єрунда? Хіба ви способні почувати щось? Ну кажіть, способні?. Ага! А я от чую, як "колони революційного війська" повз "Петроградского Особого Присутствия по продовольствию" не йдуть, а прямо тобі рєжуть!. Але й тєто не хвакт. Ви думаєте, що я під Косинчину "Анкету" підробляюсь? Нічого подібного! То вже кличуть мене до продовольствія… Я зараз!. Зараз… (тільки, будь ласка, не забудьте про ордена… чи то пак про "поверхурочного ордера")… Я зараз! Мене трясьот у лихоманці… і… і… вже потекла слина… Ах, "сельдяной буян"! Ну коли ж, нарешті, я доконаю цей дорош-єфремовський… чи то пак зеро-хвильовський… "крупник з тріскою"!
Так голосить і галасує (і цілком справедливо) наш колишній "оплічник", "теперішній кращий приятель С. Пилипенка" (див. в славетну автобіографію, а також у туманну історію "видавництва автора"). Такі "твори" "випущаєть" "тєтой" симпатичний мальчонка.
Але робили ми цей ліричний вступ тільки для того, щоб наші читачі не сумнівались:
— "Гомер революції" і сьогодні не покинув слинити і плюватись. Отже, коли ми назвемо його слинявим каптьором (ти не ображайся, Валер’яне, "ми тебе не хочемо підозрівати в цьому"), то не вбачайте, будь ласка, в такій фамільярності вульгаризму й бажання нашого зробити неприємність своєму "оплічникові". Особливо просимо не звертати уваги на те, що наша характеристика цього милого, хоч і малописьменного (про малописьменність буде далі) "гомера" зійдеться з відповідною характеристикою якогось жовто-блакитного емігранта. Справа тут, бачите, занадто простенька: Поліщукова слина однаково неприємна для всіх. Це просто фізіологічне почуття.
I
Отже, в боротьбу двох сил улетів динамічний верлібрист, автор скандальної автобіографії ("фе") і не менш нудної губанівської "Європи на вулкані", "ахтанабіль" сучасності, як сам він себе рекомендує.
Словом, В. Поліщук випустив ще одну брошуру й чекає на неї рецензії.
(Продовження на наступній сторінці)