З провансальської легенди про "святу Радіану" ("світлосяйну"), що "була в дитинстві німою муринкою" й дістала дар слова, щоб сповістити Магдалину та її співмандрівників, що не мають вони залишатись у Таррагоні, але мають плисти до Камарги (острова на півдні Франції, де річка Рона (Родан у римлян) впадає в море, бо "там жде їх їхня праця".
339
З легенд про св. Грааля і з легенди про рід Понтіїв.
340
Думка, типова для римлянина з доби розквіту Риму, не з часів цезарського Риму, доба упадку.
341
Лемуралії — день поминання мертвих у поган.
342
Гаї мертвих — цвинтарі.
343
Колумбарії — зроблені спеціально для цього заглиблення в стінах цвинтаря або в наземних гробницях, куди ставили урни з попелом спалених мертвих. Бо ані греки, ані римляни не ховали мертвих у землі, але палили мертві тіла на стосах, обсипаних кадилом та политих запашними живицями. Попіл збирали до урн, а урни ставили в колумбаріях ("голубниках"), бо дуже були подібні до приміщень, що їх роблять для голубів. (Раз у рік, у лютому, відбували "лемуралії", свята мертвих. Тоді прибирали урни вінками, квітами й палили перед ними олійні лампки (як ми — свічечки на могилах).
344
Поганські жерці та жриці носили як ознаку своєї гідності тільки біле взуття. У римо-католиків його носять єпископи.
345
У грецьких та римських храмах горіло "вічне світло" перед вівтарем, біля дверей храму була "люстральна вода", як у нас є свячена, в якій кожний, хто входив, мусів змочити кінець пальців правої руки на знак очищення.
346
З таррагонської легенди про святого Бонуса. Є в іспанському римо-католицькому календарі й такий святий, невідомий на неіспанських землях. Є інші виключно іспанські святі, наприклад маврська дівчина свята Касільда, піренейська пастушка свята Наталена… Цікаво, що до цих невідомих в інших країнах святих можна додати ще й святу Орозію, що була донькою святої Людмили чеської. Орозія, послана як наречена іспанському (наварському) королеві, була замучена маврами, бо не хотіла перейти на магометанство. Зображають цю святу Орозію (мабуть, Евфрозію, грецьке ім’я, перероблене в Іспанії на "Орозію"), як святу Варвару: з келехом у руці та, часами, з блискавкою над головою. Цікаво, що за 31 рік, відколи я живу в Чехії, стрінула я тільки двох римо-католицьких священиків-чехів, що знали про св. Орозію. Та здибала я у трьох старих і двох нових книжках згадку про те, що у св. Людмили була донька Орозія. В Мельнику, де я живу від 1929 p., в місті, де народилася й жила св. Людмила, де є замок і костел, збудований нею, ніхто не знає про св. Орозію.
347
Родан, сьогодні Рона.
348
Кантабри (борони Боже, не кентаври!) та кельт-ібери — прадавні народи, що населяли Іспанію та південну Францію (Гасконь). Кельти, прадавній нарід, що населяв у передісторичні часи майже всю середню Європу. Потім відсунувся до Галлії (Франції), Іспанії та аж до Британських островів. Ібери, найстаріший з народів Європи. Населяв Іспанію, південну Францію та частинно Італію. Всі ці народи були підвладні Риму, тому мусіли знати латинську мову та трохи грецької, яка вживалася серед римлян, а головно серед мандрівних грецьких торговців.
349
Тро-гід — друїд, перероблено римлянами з кельтського слова tro-hid.
350
Porta Veneris — сьогодні зветься Port Vendres — майже на межі Франції та Іспанії. У старі часи вислів "був у Порта Венеріс" означав "був на краю світу".
351
Толоза — сьогодні Тулуза.
352
Дехто пояснює, що друїди вірили в перевтілення. Але це заперечує їхня віра в загробне життя.
353
З рибальських легенд Камарги й побережжя південної Франції.
354
З рибальських легенд Камарги й побережжя південної Франції.
355
З рибальських легенд Камарги й побережжя південної Франції.
356
З рибальських легенд Камарги й побережжя південної Франції.
357
Массілія — сьогодні Марсель.
358
Beaumes, Бом (Бальзам) — у департаменті Воклюз у Франції. Місто існує ще й нині, але тоді, за часів Магдалини, жодного міста ні села там не було. Зате сьогодні тяжко там знайти ліси. Бо славиться ця околиця дуже добрим вином, що зветься також "Beaumes".
359
Цілком історично, перша християнська церква на півдні Франції була в нинішньому місті Марсель (Marseille), де Лазар був першим єпископом і де донині спочиває його голова. Тіло св. Лазара спочиває в місті Autun (Saone-et-Loire).
360
Уперше св. Евхаристія дістала назву "Святих Тайн" (Saint Mystere) у Массілії (Марселі).
361
Власне, вперше встановлені богослужіння. З архівів і з легенд південної Франції.
362
З дуже старої перської легенди.
363
З перських старовинних легенд.
364
З перських старовинних легенд.
365
Історично.
366
Історично.
367
В місті Saintes, що є ще там і нині, у храмі спочиває тіло св. Сари, патронки циганів, які ходять туди на прощу щороку в тиждень по Великодні.
368
З легенд про Тараску.
369
Друїди, може, єдині з жерців усіх часів, що погорджували золотом, і не тільки самі його не приймали, але й своїм вірним не дозволяли його брати.
370
З легенд тулузьких. "Чорний ставок" є недалеко від Тулузи.
371
"Habet aurum Tolosanum" — "Має тулузьке золото". Така приказка була, дійсно, у римлян.
372
За тарасконськими легендами.
373
Друїди не мали кам’яних храмів, лише вівтарі в лісі. Самі мешкали в куренях.
374
Тарасконська легенда про св. Марту й Тараску, від якої названо місто Тараскон. Згадка про Тараску ще була така жива в Тарасконі, що коли в м’ясниці ("карнавал") вулицями ходили різні процесії машкар, завжди "водили Тараску". Були навіть прислів’я: "Нема процесії без Тараски!", "А він (чи вона) вже й тут: як Тараска в процесії!"
375
З південнофранцузьких легенд про Магдалину.
376
Дуже улюблена грецькими філософами думка.
377
З міфа про Ероса і Психе.
378
Аутентичний текст із Геракліта.
379
Геракліт — грецький філософ (576–480 перед P. X.). Особливо улюблений авторкою.
380
З піренейських легенд про Магдалину.
381
Жиди називали його Мертве море, бо через велику кількість асфальту в ньому не було живих тварин.
382
Ессеяни — дуже стара (ще з доби Макавеїв) жидівська релігійна група, дуже близька своїми ідеалами до ідеалів християнських.
383
Легенда про "Чорні води" друїдів та дельфійські скарби зібрана авторкою в околиці Арієжа (Ariege). Але згадують її також латинські та грецькі автори. Тільки одні подають, що сталося це після здобуття Дельфів року 279 перед P. X. Інші відносять це до р. 70 по P. X. Тут можна прийняти, що це сталося двічі. Але мешканці Арієжа, звичайно на основі переказів, одноголосно твердять, що це сталося "ще як Христос не народився"!
384
Піренейська легенда про Білу лікорну-однорога.
385
Друїдські жриці, дійсно, носили тільки чорну одежу, дарма що у всіх французьких підручниках та на шкільних святах і під час "роздачі оцінок" (авторка-бо від 10 років життя аж по університетські дипломи студіювала у Франції) завжди друїдські жриці зображалися в довгих білих шатах, з зеленим вінком, на голові, як римські весталки! Певно, це робилося на основі записок Юлія Цезаря, який не бачив ніколи жодного друїда. Бо друїд Дівіак, єдиний, якого описує Цезар, "ніколи не розставався з своїм щитом і мечем"… що їх жоден друїд не смів носити! Бо друїди осуджували війну, їхніми присягами-шлюбами було їм заборонено носити зброю і вбивати… отже, певніш за все, той друїд Дівіак був таким самим "друїдом", як… І сам бойовий Цезар! Він лише прикидався друїдом!
386
Усі ці образи взяті не з гарячкової фантазії авторки, але це дуже слабе зображення в словах того, що вона бачила в підземних печерах Арієжа, в Ломбрів, коли вона в молодості "ганялася" за легендами про святий Грааль та Гору Спасіння, Montsegur (Монтсепор) на півдні Франції, та Monserrate (Монсеррате) в Іспанії, де, за легендами, був схований св. Грааль. Правдоподібно, обидві ці гори спаєні підземними ходами. Авторчині "приятелі", іспанські цигани-контрабандисти, не раз пропонували авторці цих рядків провести її "без віз" з Іспанії до Франції. Але тому, що це було ще до першої світової війни, в якій авторка дістала два військові "георгіївські" хрести "за храбрість", то ще не випробувана храбрість авторки, тоді лише двадцятилітньої дівчини, на таке підприємство не зважилася…
387
Все це дійсно є в печерах Ломбрів, тільки зроблене не руками людей, але самою природою. А Сіліуса Італікуса авторка читала вже далеко пізніш, ніж все те бачила власними очима.
388
Ursa Major — Велика Ведмедиця.
389
Іберійська назва того самого сузір’я.
390
Друїдські обряди.
391
Із друїдських обрядів.
392
Із друїдських обрядів.
393
Із друїдських обрядів.
394
Із друїдських обрядів.
(Продовження на наступній сторінці)