Ромен. Дівчинка заплакала і стала просити боженьку стулити їй кухлик.
Дівчина (струсила сльози). Ні! Побігла до матері й каже: Мамо! Дай міцніший кухлик, бо цей розбився... (Струснула головою і пішла).
Ромен. І дівчина з околиці пішла,— писатиме далі майбутній. Кинула квіти, струсила сльози, тріпонула головою й пішла далі непереможно молода. Хороша дівчина!— бунтарику! Може, справді — не грай більше, бунтарику, на дуду, зійди з кону! Не впирайся! Не спинайся! Не бунтуй!.. Ні тріпону й я ще головою! Не здамся! Доведу, хто правий з нас! Доведу, хоч доведеться, може, довестися й кордону... Перейти кордон, подумай, брр... Бо хто ти справді? Хто? Початок бунту, чи кінець? Великий промежінь між двома днями, чи тарганова щілина між двома епохами? Хуте-нуте, як пишно я висловлююсь! Ніби й справді я герой Шекспірів, а не якогось там з наших, наприклад, Кулішів. І все ж таки: йти далі назад, стати, чи повернути вперед?.. Ось іде Байдух! В уяві йде чи ні, не знаю. Але куди мені йти, я в нього не спитаю. Здоров, скептику!
Б а й д у х. Здоров, романтику! Ромен. Куди це ти йдеш? Б а й д у х. А ти куди?
Ромен. А, бач, ішов і став. Скажи, Байдуше, коли піду далі, отак просто, буду йти без краю, то, як ти думаєш, куди я прийду?
Б а й д у х. Туди, звідки прийшов. Світ, як тобі відомо з географії, круглий, як дурень. І навіть той, хто його обходить кругом, не завжди стає розумнішим.
Ромен. Уявляю становище того, хто сидить на одному місці.
Байдух. Уяви собі — таких нема. Бо всі ми рухаємось. Навіть ідійоти, і ті вміють продвігатися. Один, кажуть, Діоген, довго сидів у бочці, проте й він "є був ідійотом.
Р о м е н. За твоєю круглою теорією виходить, що коли я вийшов із партії, то й повернуся в партію?
Байдух. Коли обійдеш світ кругом, то напевно, тільки з другого боку.
Р о м е н. А скажи, Байдуше, чого ти з такими думками сидиш в партії?
Б а й д у х. А того й сиджу, що знаю, що кращої не знайду, хоч і весь світ обійду, а в гіршу переходити не хочу.
Р о м е н. Ти ж скептик! Ти ж не віриш в наше будівництво, в соціалізм. У роботі стоїш осторонь. Ти ж просто відсиджуєшся чи то пак — одстоюєшся.
Байдух. Нічого подібного! Я, наприклад, вірю, що ми соціалізм збудуємо, А що він вийде ;не такий, як думали і про який мріяли, то в діалектику я теж вірю. І що, який не вийде, однаково — колись його послідками буде світ палити свої печі так, як ми зараз палимо свої послідами кам'яного віку — і в це я вірю. Отже, як бачиш, я тричі в соціалізм вірю.
Ромен. Ну, з такою вірою, я думаю, ти теж уже вийшов за межі партквитка.
Байдух. Але ще партквиток не вийшов за межі моєї кишені.
Ромен. Навіть я б тебе вигнав за це зараз з партії. Негайно!
Байдух. Ну що ж — і в це я вірю. Навіть більше — вірю, що мене й вигонять скоро. Обов'язково!
Ромен. Мені допіру сказали, що хто вийшов за межі партквитка, той обов'язково перейде, переступить і радянський кордон!
Б а й д у х. Коли він не спиниться за партквитком, коли піде далі, то це буде так.
Р о м е н. Ти думаєш піти далі?
Б а й д у х. Не думаю. А ти?
Ромен. Я піду далі, мій скептику.
Байдух. Піти далі, романтику, це значить піти вже проти всього класу.
Ромен. Савонаролу спалив його клас.
Б а й д у х. Але Савонаролу за його ідеї зараз спалили б і ми!
Ромен. Дуже жаль, що за всю історію не спалено жодного скептика. Але од наших огнищ колись запалиться, загориться і скепсис. Хай живе вічний бунт! (Пішов).
Б а йду х. Трім-тірі-рі-льом... Я в цей бунт не вірю. Але піду й собі. Просто цікаво, що з нього вийде.
КАРТИНА ДЕСЯТА
У клубі.
Плакати німецькою, англійською французькою мовами: "Привіт дорогим гостям!" тощо. Збираються робітники. Вони допіру з роботи. Поспішають: "Хто приїхав? Кого тут зустрічати?"
Голос. Заходьте, заходьте, товариші!
Молодий робітник. Чужоземну робітничу делегацію зустріти треба. Німецьких, англійських, французьких товаришів. Читали про це в сьогоднішній газеті, Тарасовичу? Про склад делегації?
Тарасович. Ще як пив чай, то прочитав.
Молодий. А про наш цех прочитали?
Тарасович. Про ваш бабський цех мало інтересуюся.
Молодий. Дарма, сьогодні наш цех виконав програму на всі 100 процентів.
Тарасович. На діти, чи на трактори?
Молодий. На трактори, браку менш за норму. Та й на діти не буде. Хіба що ви там щось стулите. (Побіг).
Тарасович (зачеплений). Хм-хм-хм!... Побачим, що далі у нас вийде...
Молодий (на ходу). 200 процентів! Тарасович. І побачим, що ви стулите. У мене таких, як ви, аж п'ятеро. Побачимо, що в тебе буде... Молодий (віддалік, вже не чуючи). 200 процентів!
2
Входить Трохимович. Тарасович (до Трохимовича). Невже цьому правда, що твої амазонки на 100 процентів сьогодні вигнались?
Трохимович (мовчки переждавши кількох дівчат). Факт!
Тарасович. А браку скільки?
Трохимович (одводить набік Тарасовича, виймає з бокової кишені пальта якусь річ, показує). Бачив коли?
Тарасович. Хм...
Трохимович. Можна на виставку?
Тарасович (роздивився). Хм — так.
Трохимович. Сама добилась. Без мене вже — себто без жодної інструкції... (Ховає деталь у бокову кишеню в пальті).
Тарасович. Чого ж ти такий після цього, ніби двойственний?
Трохимович. Недавно ж я на них гримав. І на партію — за молочний ряд тощо. Думав, що закопають. Та Гайка сказав: не закопають, аж поки не навчиш. А як вивчаться,— закопають. З плачем і квітами* а закопають. Дак я оце вийшов із заводу та й подумав: чи повернути зараз на кладовище, чи зайти в кооператив, купити ще одну деталь та з радості добре пообідати?
3
Біжить Гайка:
— Товариші! Приїхали! Ідуть сюди! Німецькі, англійські, французькі товариші! Троє з Рура, двоє з Гамбурга, один з Парижа і женщина з Манчестера, не забувай!
Тарасович. Гут-таг, геносе! Знаємо вже!
Гайка. Щоб не напоролися. А ви б ближче до трибуни, Трохимовичу, привіт гостям дати од старої робітничої гвардії.
Трохимович. Нехай вже молодші вітають. Та й утомився я... Г а й к а. На хвилиночку! Тарасовичу! Ближче!
4
Майка з делегацією. Майка (з трибуни). Є пропозиція.
Гостям перекладають кожному його мовою.
На президію обрати всіх наших гостей, од робітників нашого заводу — товаришів Гайку, Трохимовича, Тарасовича.
Оплески.
До президії підштовхують Тарасовича.
Товариші! Я думаю, порядок у нас буде такий: спочатку ми коротеньку складемо гостям рапортівку про наші труди й боротьбу, про наші хиби й досягнення, і зараз у завод, щоб товариші Е-се це реально відчули й побачили. Нема заперечень? Так ось — наш завод, товариші, вже старенький. Ще в старого хазяїна кашляв. Під час громадянської війни од бурі й вітрів, без їжі й пиття був зовсім заслаб. Але ми його підвели. Стогнав він, кахикав, що ми йому реконструкцію трошки натемпили — і пішов. Тепер про наші труднощі кілька слів...
Ромен (десь ззаду. Голосно). А можна мені кілька слів гостям сказати? (Виходить наперед).
Майка. Про що?
Р о м е н. Ну що за цензорський перепит! Просто хочеться на цій міжнародній зустрічі про дещо сказати. Можна?
Майка. Про дещо не варто. Ти конкретніше — ти краще про труднощі та про хиби наші скажи — з твоєї спеціальності. Увага, товариші! Товариш Ромен скаже про наші труднощі й хиби.
Ромен. Товариші гості! У нас на зустрічах звикли такі промови казати, що за ними часто, як за лісом, ви нічого не побачите. Отож дозвольте прорубати мені перед вами дві-три просіки. Ви приїхали подивитися на наш будований соціалізм. Віддалеки це така прекрасна би річ і все ніби робиться рівно, але зблизу ви, придивившись, побачите жахливі нерівності.
Гості (закивали головами). О, ми бачимо. І це дуже добре. У вас робітник. О! І хто працює — стоїть високо, хто не працює — низько. Це дуже хороша нерівність. У нас навпаки — робітник стоїть дуже низько, і це нехороша нерівність. У вас учора 40 процентів, сьогодні сто процентів — це хороша нерівність, у нас навпаки — нехороша. О, ми дуже бачимо. Хороші нерівності.
М а й к а. Та погано, бачте, що дехто в нас на них спотикається.
Ромен (істерично). Аби ж дехто! Ціла країна! Спотикається. Учора було мило — сьогодня не стало. Мила нема! Без мила будуємо соціалізм. Доля жінки, правда, змінилась — то була прикута до печі, тепер до черги в це-ер-ках.
Гість. Was ist das — tsche-ret?
Ромен. Черги!
Другий. Que се que sest tze-er-ca?
Ромен. Це-ер-ка. Бракує всього! Мало! Тісно! Дорого! Все у нас дороге, крім людського життя. Атрофуються вищі почуття: згорів робітник — цех працював, привезли махорку — збігся весь цех. Далі кілька слів про наші досягнення. Коротко. Вони у нас великі й високі, але їх, по суті, нема. Це парадокс, але це так. Наші досягнення — це великі споруди, вони — як єгипетські піраміди, але користі з них, як з єгипетських пірамід. Я скінчив.
Майка. Він скінчив. Більшого за свої єгипетські піраміди, я думаю, він уже не скаже. Він своє скінчив. Ну, а ми своє продовжимо.
(Продовження на наступній сторінці)