Трохимович. Дозвольте мені слово, бо я... Я не можу на таку річ собі промовчати. Мило справді, товариші, було, раз не стало. То ми подумали: чи спочатку білі руки, чи чорний метал? Подумали міцно й ухвалили: буде метал, буде й мило, буде чорний, буде з чого й вимиватися, не буде — не буде й свого мила. І про чоботи невдоволення у нас було. То ми теж зважили — чоботи ва-жуща річ, але в одних чоботах до соціалізму не дійдеш Потрібні машини, трактори. То скоро в нас, товариші, буде більше тракторів, ніж у вашої буржуазії чобіт, я думаю. Далі про смерть Івановича. Нам партія наказала під час бою з коней не злазити, бо справді, коли злізеш,— то вже трудно буде вилізти. А що про женське питання, то я вже не можу равнодушно про це говорити. Немає змін! Та в мене он цілий бабський цех працює, а мене старим султаном дражнять! Я на партію, товариші, гримав за молочний ряд і тощо. (До перекладачів) Тільки ви про молочний якось м'якіше товаришам перекладіть, хоч додайте — він у нас не такий вже й м'який. Я гримав, це була моя помилка, бо вийшла, перекладіть...
Та що там перекладати! Вийшло ось що, подивіться, ге-носи і камради! (Виймає з бокової кишені якусь металічну річ. Подає гостям на розгляд).
Г о с т і. О! Das ist ein Detail!
Трохимович. Так! Але скажіть, яка деталь?
Гості. Prachtvoll gemachtes Detail!
Трохимович. Вже чую — не те кажете!
Гості. О, ja! Prima Ausführung! De premiere gnabite!
Трохимович. Не вгадаєте. Женська деталь!
Гості. Comment!
Трохимович. Женська. Сам не вірив, що зробить Нилка. А вийшло, хоч зараз у Нью-Йорк на виставку. Як дитя, котре акуратне, так?! І сама добилась. Без мене вже, себто без жодної інструкції. Но за тебе (до Ромена) соромно й боляче... Де б допомагати, а ти скиглиш — піраміди. І хоч говориш ти з таким виглядом, ніби у тебе справді є щось вище за наше, якась ідея, якийсь мисленний секрет, насправді там горбата могила. Отож і по нашій дорозі горби та могили, цілі єгипетські піраміди з шкідливих слів навертаєш. Пішов би ти од нас краще геть! Не заважав би!
Майка. Ну, а про наші хиби та помилки я вже на заводі.
Ромен виходить, за ним Байдух.
Гість-Робітник. О, ми тепер ще раз чуємо і бачимо, як старий робітник у вас високо стоїть. Дуже високо. Але ми теж хочемо його підняти. Геносе! Камраде! Піднімайт Трохимовиття! Носіть його!
Гості підносять Трохимовича на руках, а потім підкидають його.
Трохимович (раптом на руках). Ой! (Хапається рукою за груди). Ой, стривайте! Не треба! Серце!
Його обережно становлять на землю.
Гайка. Товариші! Ми забули, що Трохимович у нас в літах. І можна так напоротися..
Трохимович. Нічого, нічого... вже мені краще. Ведіть товаришів, мені вже краще.
Гайка, показавши Майці, щоб та вела делегацію, зостається коло Трохимовича. Самі.
Гайка. Може, лікаря, Трохимовичу, га?
Трохимович. Ху-х! (Виймає з пазухи пляшку горілки). Будь ти тричі проклята. По дорозі купив до обіду й забув, а як підкинули — чую — от-от випаде. Мировий же скандал, думаю. Осоромлю завод на весь світ... Так я на серце... Ху-х. Оце був би напоровся на весь світ. А все через деталь оту. Парадно, думалось, пообідати, з жінкою. Де б її тепер (на пляшку) подіти?
Гайка. В кишеню.
Трохимович. Ні!
Гайка. Пообідати ж парадно треба?
Трохимович. Другу куплю, а цю... К лихій годині. (Йде викидати пляшку).
КАРТИНА ОДИНАДЦЯТА
Ромен і Байдух ідуть. Видно кордон.
Б а й д у х. От і кордон. Ромен. Тихо! Невже це справді? Байдух. Справді. Ромен. Фізично?
Байдух. Фізично чи духовно — мала різниця. Ромен. Так скоро?
Байдух. Після промови на зустрічі, я думаю, сам кордон побіг до нас.
Ромен. Невже ми дійшли його?
Байдух. Факт. Досягли. Маємо, так би мовити, перше фактичне досягнення. От тільки погано, що мене на кашель бере, мабуть, продуло в хатинці, де ми ночували.
Ромен. Прекрасна хатинка була.
Байдух. Уже й прекрасна!
Ромен. Остання ж хатинка. І чудесна господиня!
Байдух. П'ятдесят чотири ж роки!
Р о м е н. А яка енергія! В личаках, в червоній хустці — членка сільсовету. Шістнадцяти років вийшла заміж. Чоловік пив і бив. Конем волочили жінок — таке було право. А тепер світу побачила. За цю власть душу свою віддам, як нам дали рівних прав — чув?
Б а й д у х. Це ж до чого ти?
Р о м е н. А до того, що чому я не такий? Чому я почуваю себе зараз таким нікчемним і старим? Байдух. Себто?
Ромен. Ще й тридцяти п'яти нема. Я кудись іду. Куди? Мені чомусь бринить старовинний вальсик. .Чого?
Згадується повітовий нардом, куди я юнаком ще бігав на шкільні танцвечірки. Нардом і годинник на стіні. З якої речі? Правда, я танцював там з дівчатами до зорі, правда, дівчатка завжди на годинник поглядали, а ми гукали — ще рано! Та що з цього? Що ми вже своє одтанцювали? Так? Дак чого ця жінка ще танцює, а я ні? Чого вона бринить сміхом, а я ні? Якийсь присмерк в очах. Фанера у вікнах. Десь човгає старий сторож-час. Годинник показує за чверть дванадцятої ночі. Мені сумно.
Байдух. Який сумний вічний бунт!
Ромен. Скажи, Байдуше, ми зараз переходимо кордон. Чи відходимо взагалі за кордон життя?
Б а й д у х. Я бачу, що твій бунт уже мертвіший за мій скепсис.
Ромен. Ми відходимо за кордон історії.
Байдух. Допіру тільки вплутались в цю історію.
Ромен. Ми відходимо. Але я ще крикну. (Сливе пошепки). Я ще крикну Майкам та Гайкам з кордону, що... Що може мій сумнів що-небудь та важить же у великому русі, га? Я крикну.
Байдух чхає. Ромен здригається,
Б а й д у х. Ні! Ти вже, бачу, не крикнеш.
Ромен. Так, Байдуше. Я вже не крикну. Я вже не можу крикнути.
Байдух. І не треба. Хто б не переходив, будь з якої сторони кордон завжди переходять тихо. Ходімо!
Ромен. Куди?
Б а й д у х. От тобі й маєш. Та куди ж? За кордон!
Пауза.
Ну?
Ромен. Перейти. Переступити. Утекти туди, щоб завтра тікати назад—чи варто?
Байдух. Сказано непогано. Але я вже не знаю, хто з нас романтик, а хто скептик.
Р о м е н. Ні! Я не перейду!..
Байдух. Вас іст дас? Перелам?
Ромен. Так!
Б а й д у х. Так скоро?
Ромен. Після промови на зустрічі, з'яви собі, сюди довела мене інерція вперта.
Байдух. Значить, зараз ще має бути сцена каяття? Ну пожалій хоч майбутню публіку.
454
Ромен. Годі нам мучити сучасну. Чи ти хочеш далі грати ролю опозиційного скептика? Ясно всім, що ми вже банкроти.
Байдух. Виходить, що мене до цієї межі приводить наш романтизм? ,
Р о м е н. Не всякий. До цієї межі привів мене мій дрібнобуржуазний романтизм.
Байдух. Пам'ятаєш свою першу промову на сходах? І мої репліки? Ти перший почав цю, як ти її називав тоді,— драматичну поему. Але треба, я думаю, зараз назвати її більш точно. Трагедія чи комедія це — визнач!
Ромен. Це просто діалоги про крах ідей, кажу, ж, дрібнобуржуазного бунтарика.
Байдух. Почав перший свою ролю, довів майже до межі, і на тобі — не хочеш кінчати.
Р о м е н. Я її кінчаю, слухай. Я не хочу далі грати ролю гучномовця од закутних, ворожих революції, сил. Я не хочу посилювати їхній шепіт і сичання. Я не хочу бути дисонансом, дудкою в індустріальній симфонії молодого класу. Я хочу повернутися до моєї першої й останньої партії.
Байдух. Не затягуй каяття! Тобі справді, може, лишилося п'ятнадцять хвилин, старий ти нікчемнику!
Ромен. Я хочу повернутися до партії, яка ще довго буде молодою, дужою, бойовою!
Байдух. Але вічно такою не буде!
Р о м е н. А як стане старою, то нехай цілує її майбутнє щасливе людство в сиве почесне волосся, знаю — косметики на її обличчі не буде!
Байдух. Амінь!
Ромен. Я скінчив.
Б а й д у х. Ти повернувся, а не скінчив. Доведеться, ма" буть, мені ці діалоги скінчати. (Виходить за кордон).
Лівий Вартовий. Хто йде?
Байдух. Свій!
Правий Вартовий. Хто йде?
Байдух (завагався). Невже ж і цьому треба сказати, що свій? (Одна мить, іде далі. Але не через кордон, а між вартовими. Не просто, а зигзагами).
Вистріл з лівого — трах! Вистріл з правого — тах! Луна з лівого — ах! Луна з правого — ах! Байдух падає мертвий. Ромен біжить назад.
КАРТИНА ДВАНАДЦЯТА
Біля заводської брами. Воротар. Підходить Ромен:
— Я вернувся, Тарасовичу! Здрастуйте! Воротар. А хто ж ви такий, що вернувся? Ромен. Я?.. Хіба ви вже мене забули? Я той, що бунтувався тут у вас, знімав вічний бунт. Але я вернувся. Воротар. Що ж ви тепер робитимете у нас?
Ромен. Буду за робітника.
Воротар. А це ж у вас вийде?
Ромен. А що?
В о р отар. Інтелігенція з нашого брата-пролетаріата виходить, а от чи вийде пролетаріат з інтелігенції, от що? Перепустку маєте?
Ромен. Ні. Подзвоніть і скажіть, що я вернувся.
Воротар (у телефон). Тут прийшов до воріт... (До Ромена). Як вас на прізвище?
Ромен. Ромен.
Воротар. Прийшов до воріт Ромен, каже, що він вернувся. Просить пропустити. Яка буде директива? Значить, впустити чи ні? Я питаюсь, пропустити чи ні?
Ширма