Жебрак. Будь ласка, переконайтесь. Ось цю дудку я зробив з польської калини і граю по містах у кожному дворі. Під акомпанемент піаніно. І виходить, що я граю, а мені акомпанує мало не вся Польща. Це вже я, гадаю, мистецтво. Ось, наприклад, зараз у сусідньому дворі хтось грає на піаніно знамениті "Deux polonaises " божественного Шопена. Чуєте? Бурхливий вступ: тру-ру-ру-рум! У старій Польщі шумить кривавий банкет. Кров, звичайно, — як вино, а вино — як кров. Очі чарівних дам, — як ранкове світання, а ранкове світання — як дамські очі. Сталевими полисками виблискують польські шаблі et cetera vivate: Річ Посполита на перших хвилях історичного піднесення. Ще вище, ще вище, і ось polonaises — здавалось, непоганий, урочистий і непереможний хід на світовий Вавель. (Грає на дудці полонез).
Зарембський. А непогано! Навіть браво! Браво! Старий і славний рід Зарембських у цьому полонезі йшов попереду. Старий Заремба. При Казимирі починав.
Жебрак. А ми, очевидячки, завершимо цей історичний хід мільйонним всепольським полонезом жебраків. (Грає полонез у мінорному тоні). На Вавель, через усю Польщу. І буде вся Польща кладовищем, а Вавель… надгробним їй пам'ятником… Кінець! Кінцем навіть пахне й в повітрі. Зима.
Зарембський (захвилювався). Кому зима і смерть, а ми лише беремося до зимового спорту. Ми, Зарембські! Нам тісно танцювати! Земля старої Польщі ввігнулася під нами, як старий селянський тік. Ми тупцюємо в долині. Нам потрібні нові шляхи від моря до моря. Нам потрібно якнайшвидше вийти на обшири степового океану, за сталевий Дніпро і туди, де оспіваний поетом…
Жебрак знову перевів на мінор, пританцьовуючи під дисонанс.
…Маяк під Акерманом. Ще далі! Ще далі на південь, де щогла Кримських гір — високий Чатир-Даг стоїть1. Київ — наш ключ до Сходу. Данціг — на Захід. Ми поведемо далі й далі наш переможний полонез. Хай нам копає хоч яку яму (понюхав з маленького флакончика) комунізм і кружляє, мов чорт перед похороном маклера, — ми поведемо!.. Так!.. Так!.. (Вигукує). Досить! Ось вам за музику. (Кидає жебракові золотий. До Анелі). Вам відповідь батькові: перекажіть, що я зрозумів його запрошення. Але певен, що він не Бог і через три дні не встане, не воскресне! Ніколи не воскресне! Це йому настав кінець! Йому! (Вибігає).
III
Повернувся додому Граса.
Маклена (тихо). Ну, як?
Граса. Фабрику таки закрито, Маклено. І нас всіх звільнили. Як і пророкував пан Зброжек, щоб у нього язик відсох. Закрито й запечатано. Запечатано й пропечатано: фабрика продається з торгів. Товариші понесли вже речі продавати. Е-ех! Що вийшло з нашого страйку? Цілий аукціон…
Маклена. А що каже комітет?
Граса. От і його б тепер з торгів продати, та ніхто не купить.
Маклена. А товариш Окрай?
Граса. Не прийшов твій Окрай. Запалив наші думки, а сам, бач, зник. Довів до аукціону. Обдурив. Комуніст!
Маклена. Він не такий. Він не може обдурити.
Граса. Чому не може?
Маклена. Не може! В нього очі не такі!
Граса. Правда, що не такі. І не показав. Треба було слухатися пепеесівців. Ті хоч і заведуть, та зате не кинуть. І очей не ховають. У них гарні очі…
Маклена. Гарні очі?
Граса. Гарні очі. А цей, бач, і не показав.
Маклена. А може, він хворий?
Граса. І звістки не подав. Доагітував. (З сумним гумором). Капіталізму настає край. Його закопає пролетаріат. Пролетаріат — могильник капіталізму. Могильник і гробар. Так і сталося. Їй-богу, так. Застрайкували і зробили з фабрики Зерембського труну. Стоїть як труна. Тільки що ж далі має робити пролетаріат? Собі труну?… Ні! Треба слухатися пепеесівців… Наших давніх пепеесівців. Ті хоч очей не ховають. У них такі гарні очі. (Побачивши, що Маклена мало не плаче через Окрая, що їй боляче). Такі хороші очі, що будь-який сором переморгають. А цей, бач, ще молодий. Конфузиться. Чудій! Сором, кажуть, не дим — очей не повиїдає…
IV
Повернувся додому й Зброжек. Невидющими очима дивиться на жінку:
— А-а… Це ти?… Значить, я вже прийшов. Еге ж. А де Анелька?
Жінка Зброжека. Вона хвора. Лежить.
Зброжек. Хвора? Тож і на побачення не ходила?
Жінка Зброжека. Була.
Зброжек. Ага. Після побачення захворіла. Виходить, і зять вже не зять. Пронюхав? Знає?
Жінка Зброжека. Ох, Юзю! Пан Владек дуже образився, що ти хочеш купити його фабрику. Дуже образився! Дуже! Я просила тебе, Юзю, — не треба. А тепер дівчина хвора!
Зброжек. Пан Владек образився, що я хотів купити фабрику. Він дуже образився за це. То що ж мені тепер робити, коли я фабрики вже не куплю? Ніколи не куплю! І вона для мене розвалилась! І балкон! Все! Банк, де я тримав свої гроші, крахнув. Все, що двадцять три роки збирав по камінцеві, розвалилося. Долари покотились і закотилися за обрій. Навік, чорт… Чорт — Бог! Чорт — Бог!
Жінка Зброжека. Юзю!
Зброжек. Чорт — Бог! Чорт — Бог!
Жінка Зброжека. Тобі не можна хвилюватися!
Зброжек. А що мені тепер можна? Що?
Жінка Зброжека. У тебе ж астма, Юзю!
Зброжек. У мене астма. Ввесь світ захворів на астму! Астма душить увесь світ! Він харчить і давиться. Його серце — банк, всесвітній банк — ось-ось лусне. Чуєш, як б'ється? Де наш домашній лікарський порадник? Що там радять у разі припадку? (Розгорнув порадник). Морфій! Морфій під шкіру! (Читає). "Іноді допомагає, коли пустити кров". (Кричить). Мерщій пустити світові кров! Мерщій кров!
Жінка Зброжека. Я зараз побіжу по лікаря. Я зараз, Юзю! Ой Матінко Божа, Матінко Божа! (Біжить і промовляє сама до себе). Все тепер на світі таке несподіване, раптове! Все як з-за рогу на тебе, ось так… Я вже боюся ходити… (Вибігла).
Зброжек. Не треба мені лікаря! Грошей нема! Покотилися! Чорт — Бог! Чорт — Бог! Мені треба за щось зачепитися, а то я теж покочуся. Ух, який вітер! Який страшний вітер! За якусь думку, за одну крапочку зачепитися б! Гроші круглі, земля кругла, все крутиться, все котиться, і голова котиться. Вона теж кругла. За що? Може, за гак? Ну що ж, коли більше немає за що, доведеться за цей гак. (Показує на гак в стелі). Якщо вже в маклера закрутилась голова, то маклерові залишилося одне — гак. Атож! Він збирав двадцять три роки, коли не було кризи, скільки ж, питається в задачі, треба збирати тепер, при кризах? Я вже не розв'яжу цієї задачі. (Замикає двері). Гак — і кінець! Смерть! Здається, я застрахував себе від смерті. Го-го! За самогубство премії не дадуть. Доведеться навіть без премії, без будь-якого зиску померти. І це маклерові, га? А втім, стривай. Стій! (Залазить на стілець). Хіба не можна заробити на власній смерті? Подумай, маклере? Думай, маклере! Думай! Го-го! Стривай! Здається, зачепився!.. (Злазить із стільця).
В двері стукають.
Можна.
Завіса
ДІЯ ДРУГА
I
1
У підвалі у Грасів.
Граса (хворий, у забутті). Христинко, держи ноги! Мої ноги втекли. Заверни. (Отямившись). Ху-у. І приверзеться ж. Христинко! Ти б засвітила нічник, а то щось надто вже темно. Здається, ввесь світ без вогника. Дощ. Чуєш, Христинко? Га, Христинко! (Прислухавшися, підводиться і на превелику силу йде до печі).
2
Увійшла Маклена. За нею — вітер і шум дощу.
— Ой! Ви знову встали?
Граса. Нічник засвітити хотів…
Маклена. А Христинка?
Граса. Спить, чи що… Будив, не озивається.
Маклена. Ну хіба так можна? Хіба так одужаєте?
Граса. Де ти діла кресало й губку?
Маклена. Ось. Я завжди кладу отут, біля печі.
Граса. Біля мене клади. Давай я роздмухаю! (Креше). Погано без руху… (Роздмухує вогонь).
Маклена (засвітила нічник). Знову ноги наллються і понабрякають!
Граса (заспокоївшись при світлі, тре ноги). От приверзлося, що мовби повтікали від мене. Взули валянки й пішли до дверей… (Переводячи це на жарт). То я за ними навздогін… А глянь-но, як там спить Христинка?
Маклена. Спить. (До Христинки). Христинко, вставай!..
Граса. Не буди, якщо спить. Хай собі спить. Хай спить… А як там надворі? Дощ?
Маклена. Із снігом іде.
Граса. Ну що ж. На те й дощ із снігом. Хай собі йде. Як тобі ходилося? Змерзла, мабуть?
Маклена. Стоїть і та фабрика.
Граса. Стоїть? Ну що ж… Хай собі стоїть.
Маклена. Сама фірма застрайкувала. А та, що ви говорили, кустарна, — закрилась. Хазяїн утік. Не заплатив робітникам за цілий місяць. За матеріали теж, і втік…
Граса (який усе ж сподівався на кращі наслідки розвідки). Ну що ж, хай… Хай… (По паузі, намагаючись не занепадати духом). Ну, а наш іще не втік?
Маклена. Ні. Сторожів звільнив. Сам фабрику обходить. Хоче Кунда на фабрику забрати. Нашого Кунда! Не вони ж його годували! Про це мені сказала служниця Зброжеків. Скаржилась: не платить Зброжек їй ні копійки. Ще й вигнати загрожує. Кажу — піди в спілку, до судді. Не хоче. Боїться, щоб на гірше не вийшло…
Граса. І має рацію. Краще хай терпить.
Маклена. Терпить? А я пішла б! Обов'язково! Не треба терпіти. "Терпіння, — говорить товариш Окрай, — це найкраще сідло для пана, а нам воно лише перетре хребет та…"
Граса. Ну, й дався тобі той Окрай!
Маклена. Сьогодні я його бачила, як його вели в тюрму. Ще тоді заарештували. В дефензиві сидів. А ви казали — зник. А коли б ви бачили, як він ішов! Під шаблями наголо, а сам посміхається…
(Продовження на наступній сторінці)