Сосновський. А!.. Тези?.. Резолюції?.. Пропозиції?.. Зразу відчуваєш, що заходиш у казанок, де все кипить, шумить, гримить... Куємо, товаришу?.. Виливаємо?.. Сідайте, товариші!.. (До редактора). Товаришу редакторе!.. Прошу!..
Божий. Так собі, товаришу Сосновський, потихеньку... От у вас, мабуть, у Кремлі?..
Каландаришвілі. У них у Кремлі, у вас на степах, у нас на горах ади-наково: тези... резолюції... пропозиції...
Секретар показує знак; друкарка і він навшпиньках виходять. Далі, під час розмови, секретар вертається і тихенько тягне остовпілого діловода.
Сосновський. Приємно!.. Я з великим задоволенням дивився, як працює ваш фінвідділ... (До Каландаришвілі). Знаєш... Богдасар'янсе!.. У вас на Кавказі не так налагоджено податкового преса!.. Тут, розумієш, немов машина!.. Молотить!.. Пресує!.. Ідеально!..
Каландаришвілі. Адинаково, Сосновський, молотить!.. А ти напиши! Похвали, хоч раз, а то заліз у Кремль і лаєш нашого брата...
Сосновський (вписує щось собі у нотатку). Так!.. Треба записати!.. (До Божого). Ви голова?
Божий. Заступник голови, товаришу Сосновський...
Сосновський. Ах, так?.. Пора!.. Пора... Видвигати вас!.. З робітників?
Божий. Ні... із селян-незаможників... Тутешній...
Каландаришвілі. Пиши, Сосновський... за незаможників...
Сосновський пише.
Божий (до редактора нишком). Ну, як? Редактор. Похвалив за газету!.. Я просив субсидії... Божий. Субсидії?
Редактор. Сказав, що ми українізувалися, що газета без грошей... Божий. Ну?..
Редактор. Вишлють!.. Узяв гроші, сімдесят карбованців, що зібрали на самольот імені "Правди"... Сам одвезе до Москви!
Каландаришвілі (жартівливо). Не треба секретів!.. Не треба шипом говорити!..
Сосновський (до Божого). Як вас на прізвище, товаришу?
Божий. Товариш Божий!
Сосновський. Як?..
Божий. Хома Божий!..
Сосновський. Ну й прізвища у вас на Вкраїні!.. (Пише).
Каландаришвілі (до Божого). А ти зміни!.. Я тобі раджу!..: Хома — це добре!.. І в нас на Кавказі є Хоми... Божий — погано... Краще, душа моя, назовися — Хома Радянський... Ну, Хома, Український...
Сосновський. До речі... як у вас... українізація?
Божий. Було поганенько, та ми обговорили на президії й постановили собі зап'яту, аби знищити і поліпшити становище...
Сосновський (встає). А голова на пленумі? . Божий. Так!.. І секретар парткому теж... Зостались одні заступники...
Сосновський. Слухай, Каландаришвілі! Може, встигнемо?
Каландаришвілі. Куди?
Сосновський. У Харків на пленум!.. Я оце згадав... Мене Петровський просив особисто і Каганович... (Дивиться на годинника). Скільки верстов до станції?
Божий. Сімнадцять і три чверті...
Сосновський. Поїзд о другій... Навряд... От що, товаришу Божий!.. Можна вашим автомобілем?
Божий. Будь ласка!.. Автомобіль у нас тільки для державних потреб! (До редактора). Біжи скажи!
Редактор іде.
Сосновський. Товаришу Богдасар... чи той... Каландаришвілі!.. їдьмо!..
Каландаришвілі. Як на пленум, то мерщій...
Божий. Побудьте в нас, товаришу Сосновський!.. Знаєте, рідко коли перепаде робітник із центру... Чи так ми тут працюємо, чи ні?..
Сосновський. Не можна!.. Я згадав... Петровський, знаєте... Як не як, а голова, староста український...
Каландаришвілі. Треба, Сосновський, треба!.. Нехороше так, щоб поминути і не заїхати... Нечемно!.. Все ж таки Україна...
Сосновський (тисне руку Божому). Спасибі!.. Прекрасно!.. Ідеально!..
Божий ДЗВОНИТЬ.
12
Вбігає Секретар. Божий. Автомобіль? Секретар. Ждуть!..
13
Входить П т а ш и х а:
— Товариші члени із центру!.. Будьте ласкаві!.. За що моя Пріся, доченька?.. Комендант театру завів у свою ложу і тамечки зламав честь...
Сосновський. Яку честь?.. За що?
Каландаришвілі. Який комендант?
П т а ш и х а. Комендант... комсомол... за контрамарку... Вона як рибка на ту контрамарку й попалась...
Каландаришвілі. Невже в театрі?
П т а ш и х а. Саме представляли, і ніч на стенах була, ї музика грала, і не чути було... А він ще надів їй шапку на ногу...
Каландаришвілі. Шапку на ногу? Як це? Не розумію...
П т а ш и х а. Висунув ногу з ложі і надів, буцім-то він сидить...
Сосновський (дивиться на годинника). Добре!.. Гаразд! Ми його!.,
Пташиха. Нічого не робіть, хай тільки жениться...
Сосновський. Ми зараз повернемось і заставимо... Пождіть!..
Секретар витискує Пташиху.
Божий. Ідеологія нашого театру взагалі і в цій справі зокрема... Жодної честі, товаришу Сосновський... Дівка — аж вітер гуде!.. Двадцять сім років!..
Сосновський (сміється). Ага!.. Зрозумів!..
Божий. Фальшиві претензії... Хоча ми боремось... Не так давно один розвівся, то я його викликав і по-більшовицькому: зійдись, кажу, не доводь до гріха виконком!..
Сосновський. Ну?
Божий. Зійшлися й живуть... На чай до себе кликали.
Сосновський. Геніально! Оригінально!.. (До Каландаришвілі). Чуєш?
Каландаришвілі. Напиши, Сосновський!..
Сосновський. Люблю вашу більшовицьку натуру!.. Ну!.. (Тисне Божому руку). Ага!.. Трохи не забув... Кажуть, у вас тут поховано Хуліо Хуреніто?
Божий. Це... це... хто?..
Сосновський. Хіба не знаєте? Еренбургів герой!.. Учитель!,.
Божий. Ага!.. Так!.. Здається, поховано... Так... так... Ми ще на президії це питання обговорювали, гадали пам'ятника невеличкого поставити...
Каландаришвілі, закрившись хусткою, одвернувся і трясеться.
Сосновський. Не плач, Каландаришвілі!.. Оце неприємно, що не поставили!..
Божий. Загальне обов'язкове навчання, товаришу Сосновський!.. Напруженість бюджету!
Сосновський. Ну, що там!.. Знайти могилу, уквітчати квіточками, піском посипати... Це ж полушка грошей!..
Каландаришвілі стогне й вибігає, закрившись хусткою.
Сосновський. Погано!.. Все ж таки герой і... таке інше... (Хутко йде. Пауза).
Божий (витирає піт з лоба). Все йшло благополучно і... зачепилося... Тепер напише... (Підходить до телефону і дзвонить). Комгосп!.. Ямка, ти? Слухай... Де у нас поховано... (Кричить). Де могила Ху... (Пригадує, до секретаря). Як учителя на прізвище? Ху?.. (У телефон). Підожди!..
Секретар напружено пригадує.
Божий. Ну? Який же з тебе технічний секретар?..
Секретар. Хулій... Ху... Хурина!..
Божий (у телефон). Де у вас поховано вчителя Хулія Хурину? Як не знаєш? Ти ж комгосп! У Тебе кладовища!.. І тебе і весь комгосп твій в оту моґилу... Оперетку і всякі забубони субсидуєте, на квітники і всякі вензеля гроші сиплете, а як... Слухай!.. (Нервово). А як екстрений пожар — трансбої ламаються!.. А як єрунду таку, щоб знати могилу Хулія Хурини, що, мабуть, у вас під носом лежить — не знаєте? Мовчи!.. Що скажуть за нас у центрі? Хулія Хурини не знаємо?
14
Вбігає міліціонер Серьожка:
— Товаришу заступнику!.. Мене од начальника послано... Приїхав товариш Сосновський і товариш Карандашов... із центру!..
Божий. Як?.. Вони повернулися?
Міліціонер. А... хіба вони... вже поїхали?
Божий. Перекажи начальникові, що товариш Сосновський уже поїхав... Нарочито не попереджав! Думав— чи не гавкне хоч міліція... А якби не Сосновський, а який-небудь провокатор, шахрай, нальотчик?.. Товариші!.. Так не можна працювати... (На весь голос). Запрягти коней!. Зараз!..
Переляк і рух.
Ширма
ДІЯ ДРУГА
Одслоняється ширма. Позад трибуни стінка з двома вікнами. Дзиґарі. Вгорі напис: "КОМГОСП". На трибуні комісія. Л е п і два члени. Збоку, зарившись у книгах, сидить архівник. Третій член ходить поперед трибуни. Він у глибокій задумі, спиняється і знов ходить.
І
Леп. Товариші!.. Вже на другу годину... Скоро вийде строк... (До другого члена). Ваше слово!..
Перший член. У нас на підприємстві такі справи за хвилину розв'язували... От як помер був мірошник...
Другий член (поважно). Товаришу!.. Ситуація, що склалася була у вас після смерті мірошника, і ситуація, що впала на голову Комгоспу, себто могила Хулія Хурини, форми й методи вшанування його пам'яті в загальноміському масштабі...
Третій член (хутко сходить на трибуну). Пригадав!.. Це, мабуть, той учитель, що був на слобідці... Апулій Хохуля...
Леп. Він вмер?
Третій член. Дозвольте... (Пригадує). Здається, ні... Але його скоротили...
Леп. Могилу треба!.. Могилу!.. Йосипе Івановичу!.. Ради бога... Ви ж наш тубілець... Могилу вчителя Хулія Хурини!..
Третій член іде з трибуни і знов ходить.
Другий член. Так я кажу — не плутайте, будь ласка, двох ситуацій...
Перший член. А я думаю, що однаково... Могила вчителева і могила мірошника...
Другий член. Трошки не однакові... Могила Хулія Хурини принципово відрізняється од могили, припустімо... ну, хоча б вашого виробництва, млина, чи той... мірошника... Тут і підхід мусить бути другий, більшого масштабу... Крім того, ми не так собі комісія, де тільки вчаться обговорювати справи, ми планова підкомісія Комгоспу, і всяка наша постанова мусить бути... мусить бути... як це слово по-українському... соізмерима... співсоізміряна з городським бюджетом — це раз, і конкретно відбити пам'ятку Хулія Хурини на терені міського життя... "
Леп (роздратовано). Чому тільки міського, а за село ви забуваєте?..
Другий член. За яке село?.. Вибачте!..
(Продовження на наступній сторінці)