Сей Томза, лізучи на господарство,
Явив себе Немродом-звіроловом: [125]
Уполював такого козарлюгу,
Якого світ не бачив од Олега.
Попавсь у наші руки славний Байда,
Герой земель і вод, князь Вишневецький,
Що так над нами високо возносив
Червоний хрест козацький, знамя зради.
Візир
Дивуюсь вельми, як се Андиберу,
Безрукому п'яному гайдабурі,
Фортуна пофортунила загнати
В тенета лева, рицаря без страху!
Сераскир [126]
Каліка сей — душа того козацтва,
Що в нього здобич — віра, честь і правда.
Прийняв їх Байда у свою дружину,
Щоб злидні їх у Яссах полатати;
Вони ж, польстившись на його скарбницю,
Давай вози походні жакувати —
Під самий час, як наші наступили
І з Томзою полки його тіснили.
Не раз уже сей Ганжа зрадив Байду,
Та в Байди розум, волею аллаха,
За зраду падишаха, помутався,
І сторожкий стратегик не дознався,
Що Андибер із Томзою з'єднався.
Візир [127]
І ти, щасливий із щасливих воїн,
Двох наших ворогів, духів Ереба,
Своїм мечем, вовік благословенним,
Побив, мов двох титанів-Зевсоборців. [128]
Сераскир
Пишаюсь боєм з українським левом:
Оборонявсь, як Бріарей [129 сторукий,
І вергав смерть, немов яка машина:
Бо в нього, кажуть, серце б'ється рівно.
А сей безрукий велетень, сей Ганжа,
Доставсь мені без крив'яної жертви:
Бо ниций Томза зрадив гайдабуру
І заплатив кайданами за службу.
Візир
Так, воїни — ігралище Фортуни!
Капудан-баша
Або людської зависті й єхидства.
Князь Байда вирвав Ганжу із неволі,
І се йому відплата за рятунок.
Візир
Предвічний таємничими путями
Веде до слави й щастя правовірних.
Се два великі воїни в джавурів,
Дві їх руки, правиця і лівиця,-
І ми обидві їх на балвохвальців
Вворужимо мечем свого пророка
Або ж обидві разом повтинаєм
І Русь, і Польшу, і Москву скараєм.
То перше, кажеш, приведуть нам Ганжу?
Капудан-баша
Він перше Байди провинив пророку:
Нехай йому і поклониться перш Байди.
Да ось уже й ведуть.
Увіходить Ганжа Андибер, у залізних кайданах.
Візир
Що, Ганжо? бачив
Гаки залізні тут, під замком?
Андибер
Бачив.
Візир
На сі гаки зопхнуть тебе з бойниці,
І, зачепившись, ти на них повиснеш.
Андибер
То що ж? Повисну.
Візир
І круки голодні
Тобі живому повиймають очі.
Андибер
Нехай.
Візир
А доїдять внизу собаки.
Андибер
Байдуже. Смерті я не звик боятись,
Від неї й на печі не заховатись.
Візир
Я був колись таким, як ти, джавуром
І так, як ти, бив на "проклятих турків",
І так, як ти, попався у неволю,
І так, як ти, готов був погибати.
Та просвітив мене пророк великий.
І занедбав я ваші мрії дикі.
Покинь олживе ідолопоклонство
Во ім'я пророка правди, Магомета,
І будеш з нами чесно панувати,
Єдиного на небі прославляти.
Андибер
Цур вашому дурному Магомету
І вашому гидкому пануванню!
Господь наш не один живе на небі,
З Отцем живе і Син єдинородний, [130]
А з Сином — Мати, Діва пресвятая
А з ними — всі святі і преподобні.
Нас, християн, вони благословляють,
А вас, невір, навіки проклинають.
Беклербек
Великий візирю! коли б тінь бога,
Наш падишах, [131] почув таке кощунство,
То повелів би тут же перед нами
Язик проклятому джавуру вирвать!
Візир
Премудрості премудрого не міряй
Своїм умом, в заклятості мізернім.
Як море-океан, вона глибока;
Як небеса надоблачні, висока.
Козурю! [132] схаменись. Нехай той Байда
Таким безумним і запеклим буде,
Щоб тьму над світ, а чесну жизнь над муки
І над гидке здиханнє прокладати...
Андибер
Як! Байда, кажеш?
Візир
Байда Вишневецький.
Андибер
Хіба ж його не страчено ще вчора?
Хіба за гак ребром не зачепився
І не висить-кричить великим гласом,
Що Магомет, пророк ваш, харцизяка,
А Сус Христос — творець землі і неба,
І ви його ще й досі не добили,
Гірких речей його не заглушили?
Візир
Жив і здоров, загоїлися й рани,
Що ними весь під Яссами окрився.
Дознавшись про його неволю, мати
Збула всі статки, все позакладала
І вчора прибула до Цариграду,
Та падишах їй відказав на викуп:
"Коли єси всі українські замки,
Поля, луги й степи позаставляла;
Коли б сріблом та золотом Стамбул мій,
Як місяцем і сонцем, осіяла:
Не випущу й тогді його на волю.
А схоче він пророку поклонитись
І з нами, правовірними, осістись,-
Зроблю його в дивані головою
І в царстві первим паном підо мною".
Андибер
А Байда що на се?
Візир
Не хоче й знати:
Йому любіше на гаках стирчати.
Андибер
То й я не хочу знати.
Візир
Ти завидник
І подражатель Байдин, Андибере.
Що він ні зробить славного й дурного,
І ти в ту ж стежку, дивлячись на нього.
Андибер
В ту стежку? Ні, своя тропа у мене.
Ось слухай, турчине. Коли ви Байду
Пхнете з бойниць на ті гаки залізні?
Візир
Сьогодні, зараз.
Андибер
І я сам побачу?
Візир
Побачиш.
Андибер
(затрусившись)
І мені дозволять Байду
Самому пхнути на гаки з бойниці?
Візир
Про се є кат у нас.
Андибер
Коли дозволять
Мені при Байді ката заступити,
Готов я з вами брат за брата жити.
Зроблюсь потурнаком і занедбаю
Всі радощі мого святого раю.
Капудан-баша
Що за ненависть люта!
Сераскир
Що за серце!
Візир
Ні, що за розум і наука віри!
О підла чернь! куди тебе провадять
Обманщики, кудлаті лицеміри? —
Геть з ним!
Андибера виводять.
Дзвенять уже кайдани
З металу благородного.
Увіходить Байда, у срібних кайданах.
Нещасний,
Великодушно необачний князю!
Ти вже покинув суєвірство кляте,
Ти мислиш тверезо про бога правди...
Один би ще ступінь, і лик пророка,
Спасенний лик, твоїй душі б одкрився!
Та ні, ти гинеш, благородна жертво
Отчаяння!
Сераскир
Що за постава пишна!
Таким він був під Яссами, як наші
Його кругом, як хмари, обступили.
Коли б тепер меча йому вернути,
Він і в кайданах здався б Іскендером. [133]
Візир
Надумавсь, князю?
Байда
Не соромте сили
Пустим ляканнєм запорожця Байди.
Візир
Ти хочеш гинути?
Байда
Не хочу, мушу.
Візир
І за що ж гинеш, рицарю великий?
Байда
За правду. Не знайшов я правди в Польщі,
Ні в вашім гарнім царстві, ні в Московськім,
А в нас вона на Русі-Україні
Сліпа й глуха, як мрець у домовині.
Родивсь я рано: ще закон і віра
І в нас одні, і в турка-безувіра,
І в москаля, що широко сягає,
І в поляка, що високо літає.
Не хочу жити. Буде з мене.
Візир
Князю!
Забудь про наше темне безувірство,
Забудь і про козацьке дике звірство,
Забудь про масу. Ми серед лукавих,
Жорстких сердець і розумів мізерних —
Оазиси, невидимі верблюдам
І вожакам їх, ницим недолюдам.
Живи, як ми живем. Признай пророка,
І буде тінь твоя у нас широка
Байда
Я житиму не тілом, а душею,
Надією великою моєю.
Настане інший вік і інші люде:
Над ними правда царювати буде.
А з вашого пророка ви зробили
Те, що [з свого лукаві християне].
Його ім'ям великим освятили
Своє хижацтво і життє погане.
Не хочу жити з вами.
Візир
Поміркуй же,
Якою смертю помирати мусиш.
Залізний звір тобі у ребра в'ється
Своїми пазурями-якорями,
І довго будеш чути, як сміється
Твій лютий ворог між потурнаками.
Бо Ганжа...
Байда
Се не ворог, дика сила,
Що з давніх-давен бідну Русь давила.
Нехай сміється... Я молитись мушу
За Україну, за народну душу.
Вона в мені, і житиме вовіки.
Як в Чорне море ллються наші ріки,
Так в сій душі живе добро злилося
І з серцем чистим, щирим понялося.
Не вмре вона: воскресне в тім народі,
Що гине ув усобиці й незгоді.
Забудеться ім'я моє, а серце
В далекому потомстві одозветься.
Візир
В потомстві... Хто твоїм потомством буде?
Які поваги, честі, вірності світила,
Які непідкупної правди люде,
Вселенної животворяща сила!..
Мовчиш?
Байда
Я все сказав.
Візир
Душе висока!
Ти був би перлом без ціни в пророка.
Пауза.
Ведіть, сповняйте падишаха волю.
Байду виводять.
А ми всі пійдем до передпокою
І світу чотирьох конців владику
На милость нахилятимем велику:
Чи не вблагаємо, щоб таки не згасла
Душа свята, велика і нещасна!
Увіходить замковий ага.
Ага
Шкода! Кайданів срібних дожидались
Сіпаки, як голодні пси м'ясива,
І дика чернь із рук у падишаха
Криваву жертву рве, як дар аллаха.
Чи чуєте? Реве Стамбул... Вже сталось.
Од велетня одно ім'я зосталось.
Пауза.
Візир
За вибухом сліпого фанатизму
Я чую спів невольницький козацький,
Знакомий голос хижого сусідства.
Що дише злом на світ магометанський.
Ага
Се бідна мати, тужачи по сині,
Невольників з галер навизволяла,
Щоб на п'яній, завзятій Україні
Про князя Байду пам'ять не вмирала.
Спів робиться виразнішим.
(Продовження на наступній сторінці)