Сідають під хатою, починають грати, дівчата і хлопці танцюють.
Ой їхав, їхав, їхав,
Чом до мене не заїхав?..
Гаврик (примовляє),
А я тебе дожидала,
З помийниці воду брала.
Яшка (програвши яку хвилю, знов примовляє. Аж доки не скінчать грати, примовляють почергово). З помийниці воду брала, Вареники учиняла...
Гаврик.
Ой ти їхав, а я спала,
Ой ти свиснув, а я встала.
Яшка.
Та забула попитати,
Чого їхав коло хати.
Гаврик.
Ой ти дуб, я береза,
Ой ти п'яний, я твереза.
Яшка.
Ой ти старий, я молода,
Тим меж нами незлагода.
Гаврик.
Тарас коня напував,
Дзюба воду брала.
Яшка.
Тарас дзюбі заспівав,
Дзюба сподобала...
Гаврик.
Тарас коня напував,
Дзюба воду брала...
Яшка.
Тарас дзюбі вибив зуби,
Дзюба к чорту впала...
Митька. Ану, розступіться, абиякі, нехай потанцюють он які!.. (Починає танцювати).
Декотрі. Ну й ловко ж ногами перебирає!..
Другі. В городі навчився... Город до всього приведе.
Декотрі.До всього павука!..
Дівчата. Ану, Лукіе, з вивихом.
Митька. (показує рукою). Пажалуйте,Лукея, сдличиться!..
Довго танцюють. Зупиняються.
На первой раз хоть і достаточно.
Лукія. Ой, заморилася як!.. (Витирає лице хусточкою і, доки танцюють другі, одходить з Митькою набік).
Яшка (примовляє).
Не виросте вище кропу лобода,
Та не буде краще попа попадя.
Митька. Как же вона сказала?
Лукія. Пізніш, каже, прийду, а зараз не можна... Миндруса дожидає.
Митька. Каково?
Лукія. Та Хвилимона ж.
Митька. Вот странно і вдивительно!.. Гаварать, що будто би на Хвилимона усі дівчата засматруються!.. Не понять нікак, што в ньом антиресного!..
Лукія. Котрі придурковаті, ті й задивляються...
Гаврик (промовляє).
Піп у церкві книжечку читає,
Про попадю все думоньку думає.
Лукія. Глядіть же, гарненько її вишустріть, як прийде!
Митька. Поверте, моя красотка, за словом в карман не полізу!
Яшка (промовляє).
Читав, читав книжечку, перестав.
Аж приходе додомоньку — попаденьки не застав.
Лукія. Якщо не образите її при людях так, щоб вона і очей більш не з'являла у нашім селі, то не буду виходити до вас увечері,— чуєте?
Митька. Слішу достаточно і понімаю, прекрасно понімаю!..
ЯВА 6
Меж дівчатами з'являється Килина, а оддаля Хвилимон і Йосип.
Лукія (побачила Килину). Гляньте, гляньте, ондечки й вона!
Митька. Да, єто точно, што вона, ми зустрічались!..
Музики перестають грати.
Яшка. Так можна і втомитися. Гаврик. Даже і очень...
1-й парубок (підходить до музик з пляшкою). Пора почастуватися.
Килина. Добривечір вам та Христос воскрес!
Всі. Воістину! Воістину!..
Митька (до Лукії). За нею цельной хвост, зовсєм на городськой хвасон: аж два кавалера! (Підходе до Килини), Наше вам почтеніє!.. (Простягає руку).
Килина (не дає руки). Я вас... либонь не знаю. Ви хто ж такі?
Дівчата (промеж себе). Як чепурно зодягнена...
Митька. Я хто такой? Всьо тот же прежньой, нискольки не другой... Невжлі не познали?
Килина. Зовсім ви мені не по знаку.
Митька. А в сквері, што на Катеринославській?..
Килина. Що ж таке в сквері?
Митька. Що?.. Як вчились у мадистках?
Килина. Та що з того?
Митька. У єтой, как вона? Вота, што коло мосту... направо...
Килина. Мостів в городі багато, а модисток ще більше.
Митька. Так я вам другой случай предоставлю. Ви з лакейом Сенькою із пивной, которая зветься Ялтинською, знакомство імєли?
Килина. Вам же яке діло до того, з ким я знакомство мала?
Митька. І любов з ним завішували?
Килина. А ви що ж: підглядали чи підслухували?..
Митька. Потому што вас упознал. Скольки разов ми з вами пиво пили і мороженим я вас вгощал.
Килина. Ні разу! Я з вами ніколи і нігде не зустрічалась... Не прилипайте, пожалуста.
Митька. Што ж ви так хвазаномію копилите?
Килина (до всіх). Скажіть йому, будь ласка, щоб не чеплявся до мене. Зродувіку я його не бачила!..
Митька. Не бачила? Как не бачила? (Наступає на неї).
Хвилимон (одштовхнув його плечем). Одійди, одійди, не налазь!..
Митька (задьористо). Я говору, што знаю, а ти, брат, осади!..
Хвилимон (знов одштовхнув його). Гляди, щоб я тебе не посадив.
Митька. А ти їй как: брат, сват чи кака родня?
Хвилимон. Хто б я не був, а ти не налазь, доки мордяка не бита!..
Митька. Ти заступаєшся за неї, заступаєшся?.. А знаєш, за кого ти заступаєшся?
Хвилимон. Знаю!..
Митька. Вона городська шлюха!..
Хвилимон (б'є його по морді). Брешеш, розсукин син!..
Килина. Ах!.. (Схопилась за голову). Чи не за сим мене кликано на гулянку?
Хвилимон одходить з нею набік.
Митька. Братці, за што вон меня розкров'янив? Я докажу, докажу!..
ЯВА 7
Ті ж і соцький з бляхою на грудях.
Соцький. Бач, де їх чортяка зібрала!.. Геть зараз по хатах, урядник сказав, що нагаями розжене!.. Сказано вам, що тільки під качелями можна збиратись?..
Парубки (полохливо). Та ми той... Звісно, думали, як свято.
Соцький. Щастє ваше, що урядник тепер гостює у прикажчика, а то він би вам задав!.. Там і стражників частують; пісень таких забористих задирають, що аж!.. Гетьте, кажу вам, зараз!..
Парубки і дівчата одходять нехотя вглибину.
А ти тут, Митька? Тебе, брат, шукають!..
Митька. Хто?
Соцький. 3 города приїхали... жандари, чи що?
Митька (з ляком). Та не можеть бить... Дяденька, кажіть, що ви меня не бачили... (Хутко пішов).
Соцький. Куди ж ти? Далеко не втечеш, брат, упіймають!.. Певно, проштрахвився в городі?.. (Йде набік). Піду послухаю, як стражники співають... Ух і ловко ж!.. (Приспівує тихенько).
Соловей, соловей тьох, тьох, тьох!..
Канарейочка ох, ох, ох!..
1-й парубок. От тобі й погуляли.
Яшка. Ми как договорені, дак согласнії і під качелями грати.
Всі. Що ж робити? Гайда, братця, під качелі!.. (Пішли).
Завіса
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Біля Данилової хати.
ЯВА 1
Йосип і Хвилинон.
Хвилимон. Ая тобі кажу, що не пізно, вчитись ніколи не пізно. Хіба я давно навчився? Годів з три, не більш... Приходь, вчитиму. Згодом майстерську одкриєм, ще й вивіску змалюємо, як ото у городах...
Йосип. Та, мабуть, ходитиму... Мене цікавить шевство.
Xвилимон. А на сходці будеш?
Йосип. Навряд чи вдасться сходка... Доки зберуться, чого доброго, урядник наскочить та й розжене, як і завжди... Та ще кого-небудь і в холодну затопирить.
Хвилимон. Вовка боятись — в ліс не ходити.
Йосип. І що б було святками оббігати усе село, тоді було б діло. Троє день святкували... Вп'ятьох чи вшістьох можна б було все село скаламутить.
Хвилимон. Люде, братухо, як кажуть, завжди заднім умом кріпкі. Але мені здається, що так всі скаламутились.
Йосип (показує на Данилову хату). Коли б осей не подався відразу назад, як торік?..
Хвилимон. На мою думку, не подасться.
Йосип. Та я, пожалуй, прийду.
Хвилимон. Як прийдеш, то не ховайся поза плечима других.
Йосип. Коли ж я ховався?
Хвилимон. Я не кажу, що ховався, а кажу, щоб не сховався тепер.
Йосип. Се вже тобі скортіло шпигонуть мене за віщось?
Хвилимон. Отже і на думці того не мав.
Йосип. А де буде сходка?
Хвилимон. Почнеться будь-де, а де скінчиться — хто його зна.
Йосип. Прийду. А ти тут зостанешся?
Хвилимон. Не кортить далі йти...
Йосип. Гляди, не проґав сходки.
Хвилимон. Іменно, якраз такий, що проґавить.
Йосип (помовчав). Сватав би вже швидше Килину.
Хвилимон. Таке діло прихапком не коїться...
Йосип. Слухай, товаришу, я постерігаю, що ти сьогодня не такий, як завжди: ніби стурбований чим чи засмучений?
Хвилимон. Мушу тобі признатись... Спало мені на думку неабияке питаннє і ніяк не відкасну його від своєї душі.
Йосип. Що ж таке?
Хвилимон. Як ото Митька образив Килину і я пішов з нею від гурту, так вона всю дорогу промовляла: "Так мені і слід!.." Почав допитувати її, так вона одповіла: "Я,— каже,— цілком заслужила таке прізвище..." Довів її до хати, почав прохати, щоб розказала мені — не згодилась; прохав хоч хвилину посидіти o— не вмовив. Думав, може, після вечері вийде — не вийшла! Світло погасили, а я все дожидав, дожидав мало не до півночі — не діждався... І знов цікавить мене те, що чого то вчора прикажчик був у Данила в хаті?
Йосип. Невже? Килина б то впала йому в око?
Хвилимон. Не знаю... Сьогодня Килина ходила З Тетяною до прикажчиків. Тетяна сама вернулася, я її перестрів, спитав про Килину. Вона одмовила, що нібито Килина зосталась мірку здіймати з прикажчиці — на кохту, чи що... Що воно рипнуло дверима?
Чутно гомін Данила і Тетяни. Се Данило та Тетяна.
Пішли за вугол. Вже смеркає.
Згодом Йосип пішов, а Хвилимон зостався за причілком.
ЯВА 2
Виходять Данило і Тетяна.
Данило. Се було б розчудесне діло, коли б Килину умовити.
Тетяна. А я не вірю прикажчикові.
(Продовження на наступній сторінці)