Хома. За те, мабуть, що ви вірили набрехам Гавриловим. Гаврило, признавайся зараз, а то знов "по щучому велінню" битимеш себе так, що й не підведешся. Кажи: робив я чи лінувався?
Гаврило. Простіть, тату й мамо! Я раз у раз дурив вас: Хома працював, а я лінувався!.. (Пада навколішки.)
Б атько. Так ти навмисне підводив нас на гріх? Стара, подай зараз бамагу, зараз все перероблю на Хому.
Мати. Чи не супостат?
Хома. Ні, тату, як вже зробили, нехай так і зостанеться; мені вашого нічого не треба. Гаврило, встань з колін. Ти похвалявся ще де у чім проти батька-матері, як оженишся на Гальці?..
Гаврило. Покаюсь, єй-єй!..
Хома. Простіть Гаврилові, а я йому теж прощаю! Батько. Нехай буде по-твоєму. Хома. Ні, не по-моєму, а по-божому!.. Мати. Он яке дивовиння!..
Гаврило (цілує батькові й матері руки). Простіть мене, прости і ти, Хомо!
Хома— Вже простив. Іди ж мерщій за весільними гостями та за своєю молодою. Нічого не лагодьте на весіллє, все з'явиться вмить, "по щучому велінню".
Гаврило пішов.
Заготовте, татку, порожню пляшку та чарку, а ви, мамо, великі горшки задля страви.
Батько йде до мисника, бере пляшку і чарку, мати лагодить горшки.
"По щучому велінню, по моєму хотінню" налийся, пляшко, і не спорожняйся, аж доки край весіллю; горшки, наповніться стравою: борщем, кашею і гов'ядиною, щоб стачило всіх гостей нагодувать. Як вертатиметься Гаврило з весіллям, щоб був зодягнений, як крамар, і щоб коровай і шишки упали до рук молодого і молодої.
Батько (дивується). Чи ба, вже й повна пляшка!.. Мати. Страва в горшках сповняється, аж покришки підійма; та яка гаряча, немов зараз з печі! Хома. Бо в королівській печі варилась.
Чутно весільну пісню.
Пусти, свате, в хату, тут нас небагато.
Четверо та п'ятеро, а всіх дев'ятеро.
А як же ми оглянемся, то і в хату не вберемся.
Входять старости, за ними гості весільні.
1-й староста. Благословіть молодим в хату вступить, образам помолитись, отцю-неньці уклонитись!
Входять Гаврило і Галька.
Батько й мати. Бог благословить!
1-й староста— Ураз.
Батько й мати. Бог благословить!
1-й староста. Удруге.
Батько й мати. Бог благословить!
1-й староста. Утретє.
Батько й мати. Усі три рази бог благословить!
Молоді кланяються.
Гаврило. Чудасія, тату! Тільки що доходимо до наших воріт, аж це, неначе з неба, бух каптан мені на плечі; а потім прямо мені на руки коровай.
Галька. А мені шишки з стьожками та квітками!
Гості. Істинная правда! Верно!.. Іменно!.. Нечувана, невидана дивина!..
Гаврило. Гляньте, з якого білого тіста коровай! (Кладе на стіл,)
Галька. А шишки неначе сама королівна пекла та уквітчувала.
Хома. Такий коровай та шишки їдять тільки королі. Частуйте, тату, гостей! Становіть, мамо, страву на стіл!
Батько частує, мати ставляє страву.
1-й гість (випив). Гляньте на пляшку: скільки не частують, а вона повнісінька...
2-й гість. їмо-їмо страву, а вона не зменшається! Гаврило. Це все Хома призвів таке! Всі. От тобі і дурень!
Пізнають Хому.
Отож і він?
Другий. От тобі і ледащо! У якім жупані! От тобі й божевільний!
Третій. Розкажи нам, Хомо, якою ти невидимою силою орудуєш?
Хома. Не цікавтесь, а то язика проковтнете... Ну ж, починайте веселитись!.. "По щучому велінню, по моєму хотінню": старі навскоки та навприсяди, хлопці губи настановляйте та гудіть, а дівчата на їх губах бринькайте!..
Старі танцюють, хлопці оддимають губи, дівчата бринькають.
Так, ловко! А ти, Гавриле, грай на губах Гальчиних. Пішов світ навиворіт!..
ЗАВІСА
ДІЯ ТРЕТЯ
Королівські хороми. Король і королиха сидять у кріслах засмучені, королівна лежить хвора на ліжку.
ЯВА 1
Король. З скількох земель вже приїздили лікарі, а ні один не зміг вигоїти моєї хворої дочки. Один тільки дідок, старець, сказав, щоб знайти такого чоловіка, котрий би розсмішив королівну, і зараз вона одужає.
Королиха. Та чи знайдеться ж такий?
Король. Я послав гонців по всіх царствах-государствах: на схід і на захід, на південь і на північ — шукать такого. Якщо він розсмішить нашу доню, то віддам йому півкоролівства свого і грошей скільки тисячів, ще й дочку висватаю за нього.
Гонець (вбігає). Королю величний!.. З'явивсь якийсь сміхотвор, що гарячу смолу ковта, стьожки з рота сота; торбинка несе йому яйця, а капелюх яєшню смажить... Ще й по канату ходить і через голову перекидається!
Король. Веди його швидш сюди!
Королиха. Я ще не бачила, як торбинка яйця несе.
ЯВА 2
Сміхотвор (входить). Маю честь з'явитись, вашій королівській величності низенько вклонитись. (Кланяється.) Я штуками людей звеселяю і тим собі хліб заробляю; нісенітниці торочу і розумним голову морочу.
Король. Донечко, глянь-бо на цього сміхотвора.
Сміхотвор. Оце свічка. (Вийма з кишені.) А оце шпичка. (Вийма.) Де б взяти стола? (Бере столик.) А оце смола. Зараз зварю собі кулешику та поїм, а потім покажу хвокуси-покуси та викрутаси-вихиляси!.. (Почина ковтать смолу, потім сота з рота стьожки.) Це королівні на кісники. (Подає королисі.) А оце у мене торбинка. Тільки вона не торбинка, а курочка. Ко-ко-ко!.. (Трусе торбинку, з неї викочується яйце.) Ще раз ко-ко-ко! Ось і друге яєчко!..
Королівна. Не розсмішить він мене. Нехай собі йде з богом.
К о р о л ь. Іди собі, сміши других. (До гінця.) Нехай видадуть йому сотню карбованців на проїзд.
Сміхотвор. Спасибі. (Уклонився і пішов.)
Королиха. А може, донечко, він розсмішив би тебе, коли б через голову перекинувся?
Королівна. Ні, мамо! Хто напотужується других смішить, смішить більш самого себе. Надивилася я на таких сміхотворів вволю, і вони мені завжди здавалися жалісливими, а не смішними... Бачила, правда, що інші і сміялись з них, але то такі, котрих сльози не проймуть ніколи.
Король. Горенько нам з тобою! Та невже ж таки нема в світі такого, щоб розсмішив тебе?
Королівна. Повинен буть. Траплялось бачити людей, що простягають руки і роблять плаксиві тварі* щоб визвать жалість, декотрі й справді можуть плакать; але той жаль, ті сльози напускні, і вони нас не зрушують... І знов трапляється зустрінути людину, котра не простяга руки і ні об чім не просе, а в її блідім лиці вбачається такий невимовний смуток, в її погасаючих очах спалахне таке тяжке горе, що несамохіть, дивлячись на неї, заллєшся сльозами. Ото є, мамочко, сама натура, сама правда, то є справжнє непідроблене горе!.. Так і сміх. Де зовсім не сподіваєшся вбачити його, він налопом обходить тебе, і раптом розсмієшся невдержно, незупинно...
Король. Так, так, доню, певно так. Гонець. З'явились співачка і танцюристи. Король. Як, донечко, скажеш, чи впускать? Королівна. Може, співачка хоч трохи заколише і приспіва мою скруху*... Люблю я спів!.. Король. Впустіть співачку!
Входить співачка.
* Твар — обличчя.
* Налопом — нахабно
* Скруха — журба, туга.
Я В А З
Співачка (вклоняється). Вашій королівській величності рада до послуги. Спів мій прирівнюють до співу жайворонка та соловейка; ті, котрі слухали мене, казали, що я можу загоїти найтяжчу біль, закохати своїм співом небо, зачарувати місяць і зорі, присмирити найлютішого звіра.
Король. Мало чого не плещуть... сказано — язик без кісток.
Королиха. Співай, чаруй нас. Співачка (співа).
Не щебечи, соловейку,
На зорі раненько,
Не щебечи, манюсенький.
Під вікном близенько.
Твоя пісня дуже гарна,
Ти гарно співаєш,
Ти щасливий: спарувався
І гніздечко маєш.
А я бідна, безталанна,
Без пари, без хати,
Не довелось мені в світі
Весело співати...
Королівна починає плакати.
Король. Годі, годі! Ще більш зворушила серце моїй дитині. Але за гарний і чарівний твій спів візьми ось перстень мій. Хай дадуть їй сотню червінців на проїзд; а в часописах 1 хай надрукують, що ще не було такої співачки і повік не буде!
Співачка вклоняється і виходить.
Гонець. Циган і циганка. Король. Впусти їх.
Я В А 4
Циган і циганка вбігають. Циганка (кричить). Гі-и! Чакча-ала-бим!..
Співа, циган танцює теж.
Ох і теща моя, ти возлюбленна,
Нудно мені!.. Ой і дід лада-лада, Ой і дід лада-лада,
Нудно мені!.. Від чого ж тобі та, мій зятеньку, занудило? Ой і дід лада-лада, Занудила мене дівчинонька-краса,
Чорнява. Ой і дід лада-лада.
Королівна (одвертається). Годі!
Король. Годі! Нехай видадуть їм по сотні карбованців на проїзд і по дві четвертини сала.
Циган. Батечку-королю, нехай ще хоч по четвертинці прибавлять на діток!
Циганка. Може б, я поворожила? Вгадаю зразу, які очі сушили, які скрутили!.. Гадаю на картах і на камінцях, ворожу на квасолі і на бараболі!..
Король. Не треба, не треба!.. Жени їх!
Гонець. Геть к бісу, коли честі не знаєте. (Випихає цигана і циганку. Чутно стук і грюкіт.)
Король. Що там за лемент?
Хома (кричить за дверима). Швидше двері відчиніть, бо борщ утече і горох перекипить!..
Відчиняються двері, і в'їжджає піч, у котрій горить вогонь і вариться страва; на печі сидить Хома з макітрою на голові і макогоном поганяє піч.
(Продовження на наступній сторінці)