Хома (здивований, по паузі). Чи це навсправжки, чи у сні мені вбачилось? Диво та й годі! І в хату увійшов дідок — собаки не дзявкнули, і з хати пішов — ні одна не обізвалась!.. А наші собаки дуже лихі на старців... Завтра піду до річки і спробую цю ниточку, а тепер ляжу, може, з голоду засну (Ляга)
Я В А 6
Галька. Гаврило постеріг мене через вікно, певно, зараз прийде. А де ж дурень? (Дивиться на Хому.) Спить... Спи, спи, лебедику, нехай тобі присниться смачний обід! Спать та їсти, їсти та спать — ото твоя робота,
Хома (вбік). Не скажу їй, що не сплю, бо знов ображатиме; краще мовчатиму.
Гаврило (входе). Нікого тут нема?
Галька. Дурень на печі.
Гаврило. Та то байдуже. Що він робить?
Галька. Хропе. Гаврило. І гаразд.
Галька. Антін казав мені біля церкви, що прийде увечері за рушниками.
Гаврило. А ти за кого охітніш пішла б: за нього чи за мене?
Галька. Вгадай.
Гаврило. Скажи сама.
Галька. Котрий вперед посвата, за того й піду. Гаврило. Так? Галька. Вже ж не інак.
Гаврило. Забула, як казала, що ні за кого, опріч мене?
Галька. Коли це?
Гаврило. Скажеш, не казала?
Галька. Може, коли й казала, тепер вже забула.
Гаврило. Так ти он яка?
Галь ка, А ти кращий? Не казав хіба Марині, що свататимеш її?
Гаврило. Мало чого не говориться!
Галька, То тобі можна язиком плескать, а другому зась?
Гаврило. То, може, коли там в шутки і... Галька. А хіба й я не можу шутковать? Гаврило. А батько вже в моїх руках цілком. Завтра іде до волості, пише бамагу на мене. Галька. А Хомі? Гаврило. Йому дуля під ніс.
Галька. Все твоє буде?
Гаврило. Авжеж. А за тобою що дадуть?
Галька. Корову з телям, три вівці...
Гаврило. Малувато.
Галька. Може, ще що прибавлять.
Гаврило. Нехай дадуть дві корови.
Галька. Двох не дадуть.
Гаврило, Ну, то ще хоч двох бузівків?
Галька. За бузівків не знаю.
* Бузівок — однолітнє теля.
Гаврило. Без бузівків діло заотоситься... малувато... Галька. Ох і любитиму ж тебе, господи, любитиму! Гаврило. Та то положим... Тільки, щоб бузівків дали, бо малувато...
Галька. Як же ми будемо жить: укупі з старими чи нарізнь?
Гаврило. Вони житимуть у хижці.
Галька. Так краще. А ще краще було б, коли б вони зовсім окремо жили, у другій хаті.
Гаврило. Згодом можна буде і зовсім витурить.
Галька. Ото гаразд буде! А Хому куди подінемо?
Гаврило. Нехай іде, куди очі втраплять, на чортового дідька він нам?
Галька. Ти йому нічого з хазяйства не даси?
Гаврило. Дам три вирви в шию.
Галька. Одначе пора йти. Сьогодня увечері за рушниками?
Гаврило. Мабуть. Галька. Прощай... (Побігла.)
Гаврило. От і вгадай, котру сватать: чи цю, чи Марину?.. І Марина ловка дівчина, і ця окуратна... Посватаю Гальку, а як бузівків не дадуть,— піду до Марини. (Пішов.)
Хома. Гарну новину прочув: мене в три шиї, і батька-матір згодом витурять,— ловко! Ану, піду, попробую закинуть вудочку. (Пішов.)
ЗАВІСА
ДІЯ ДРУГА
Там же,
ЯВА 1
Гаврило (входе). Зовсім скрутився Хома: зробив собі вудку з нитки, пішов до річки, став над ополонкою, я гукаю, щоб ішов робить, а він рукою маха та гука: "Не мішай пироги ловить!" Треба б худобі паші підкинуть, до млина пшеницю одвезти — змолоть на коровай та на шишки, гній треба повикидать з хлівів — невже все те я мушу сам зробить? Піду ще гукну, як не послуха — битиму, так оддубасю, що аж опухне ввесь... Сьогодня починається моє весіллє, мені треба і про те і про друге подумать, і про горілку і про страву... Клопоту он скільки!.. Ох і битиму ж Хому!.. ( Пішов.)
ЯВА 2
Батько (каже до матері). Кажу ж тобі, що все списав на Гаврила, як учора казав. (Сідає.)
Мати. Гарна буде у нас невістка Галька. Сьогодня аж двічі одвідувала і така ввічлива та трудяща. Вбігла, зараз вихопила у мене рогача з рук: "Дайте,— каже,— мамо, я допоможу вам горшки в піч позасовувать!.." І позасовувала. Потім покришила закришку
Батько. Буде якраз до пари Гаврилові, обоє труждатимуться, а ми, старі, на них тільки дивитимемся та богові дякуватимем, що послав таке щастя.
Мати. Еге ж...
Гаврило (входе охаючи). От халепа! Ой-ой-ой!.. От тобі і весіллє!..
Батько. Що трапилось? Невже з тестем побився? Мати. У тебе кров з носа юшить!..
Гаврило. Нечувана дивина! Хома закинув у ополонку ниточку та й бабляється там; я гукнув на нього, щоб ішов робить, він не слуха...
Батько. От сатана!.. Було б палюгою його!
Гаврило. Стривайте ж бо! Я взяв відра та до нього, щоб хоч води наносив. Кажу: наноси води, а він таки не слуха; я хотів його за чуба вхопити, а він тоді як загука: "По щучому велінню, по моєму хотінню" нехай Гаврило наскубе собі чуба!" Звідки взялась невидима сила та як ухопе мене за чуба, як крутне туди-сюди, мало голови не опатрала. Потім він гукнув: "Годі!" Воно й перестало скубти. Я підняв кулаки та до нього — хотів побить; а він знов: "По щучому велінню, по моєму хотінню" бий, Гаврило, сам себе!" Як почав я гатить себе по пиці та по ребрах, аж шкура на мені лущить!.. Далі він знов гукнув: "Годі!" Ой лишенько!.. Ой-ой-ой!..
Мати. У тебе синяки під очима!
* Закришка — те, що кришать у борщ.
Гаврило. Під очима то ще нічого, а либонь, і ребер скількохось переламано. Ох, боже мій... Прийдеться по знахарку посилать або по костоправа!.. Ой, боже мій!.. (Хапається за боки.)
Батько (зрушено). Та що ж це воно таке?
Гаврило. Кажу ж вам, нечувана дивина!,.. Ох, боже мій!.. Ой, пикочко моя, ой, реберця мої!..
Мати. Де ж він зараз?
Гаврило.. Біля ополонки. В одній руці держе вудку, а в другій пиріг з сиром.
Мати. Хто ж то йому дав? Гаврило. Хто? Невидима сила!
Батько. Піду гляну, що там за дивина? (Глянув у вікно.) Чи ба! От так штука! Швидш сюди, стара! Чи ти бачиш?
Мати (дивиться у вікно).. Свят, свят, свят!.. Саме коромисло несе відра з водою, а позаду йде Хома і їсть пиріг. Та як гарно зодягнений!..
Відчиняються двері, проходить коромисло з відрами.
Гавр и л о. А що, не невидима сила? Ох, боже мій!.. Мати. Мені аж страшно, старий!..
Батько. Та й у мене мороз поза шкурою йде!.. Глянь: за відрами і пироги йдуть.
ЯВА З
Хома (входить з пирогом в руці). Такого смачного пирога я ще зроду не їв. Мабуть, з такого борошна пироги, їдять тільки королі. (До Гаврила.) А що, й досі стогнеш, добре себе оддубасив? Бач, не тільки у палиці два кінці, а і в кулаці два боки... "По щучому велінню, по моєму хотінню" нехай вже у Гаврила не болить! Ну, що?
Гаврило. Дивіться, зразу одпустило, немов і не боліло. (Регоче.) А я вже думав, що й дуба дам!
Хома. Утри ж пику, то й синяків не стане.
Мати. Чи ба, синяків неначе й не було!..
Батько, Ти ж як оце: не своїм духом чи, може, накладаєш з тим, що під греблею?
Хома, Той, що під греблею, уночі орудує, а у нас зараз день.
Батько. А ось побачимо, що ти зможеш проти образа та проти страшної свічки? (Встає з лави і хоче йти до образів.)
Хома. "По щучому велінню, по моєму хотінню" пришийтесь, тату, до лави!
Батько (сів). Що воно? (Хоче встать.) Не пуска!.. Неначе що приплішило до лави.
Мати. Мене не приплішить. (Схопилася.)
Хома. "По щучому велінню, по моєму хотінню" сядьте, мамо, на піч та заспівайте нам жалібної.
Мати (йде до печі). Невидима сила веде!.. Пусти-бо!.. Таки ж на піч не полізу!.. (Лізе на піч.) Пусти-бо, кажу!,. (Сіла.) Нізащо не заспіваю. (Співа.)
Світи, місяцю, і ви, ясні зірниці, Нема милого — невеселі вечорниці,
Хома. Чудова пісня. Тепер таких вже не співають.
Мати (співа).
Візьму відерця та піду до криниці...
(Говорить.) Годі, абощо?
Хома. Ні, співайте далі: чудова пісня. Мати. Не хочу вже співать.
Хома. Доспівуйте до краю, бо вже більш не почуємо такої пісні. Мати-
Вечеряй, мила, вечеряй та будь здорова, Бо мені стелеться аж у Крим дорога...
Хома. У нас сьогодня весіллє буде? Не журитись, а веселитись пора. "По щучому велінню, по моєму хотінню", батько з матір'ю, танцюйте на радощах, що жените синочка, а жених хай на губах бринька.
Батько (почина танцювати). Та чи ти не здурів?
Хома. Порозумнішав!
Мати (танцює). Отаке на старості сміховисько!.. Хома. Аби не плакать... А скільки я вилив сліз?..
Гаврило. По губах неначе хтось смичком ялозить!., (Грає на губах.)
Хома. Ото твоя вхвалена робота! Батько. Нехай би сп'яну танцював, а то... Хома. Насухо втішніш.
Мати (підстрибує). І замолоду так не підстрибувала, як оце мене підкида до стелі.
Батько. Зроду-віку навприсядки не танцював, а тепер довелося...
Хома. Ну, годі!
Батько (сіда на лаву). Отак чуба нагрів, ледве віддихаюсь.
Мати. Це тобі замарудилось нас маніжити? (Пада на лаву немощна.)
Хома. А ви мене мало маніжили? Тільки що я вас танцями та співами, а ви мене: і батогом, і макогоном, і рогачем, і кописткою?.. Гаврило, чи не хочеш день на троє у ту шкуру, в якій я ще вчора був?
Гаврило. Ні, цур їй!..
Батько. Та це чи не кара нас господь, але за віщо ж?
(Продовження на наступній сторінці)