Орися (кричить). В залізах! Спасибі, спасибі вам, Якове, за ваше добре серце... Але не ви, а я мушу захистити Юрка. Чи далеко його ведуть?
Яків. Ось-ось скоро і в двір уведуть.
Орися. Досю! Біжи назустріч і скажи, щоб Юрка зараз сюди вели. Скажи, що я так велю, я господиня!
Яків. Іменно господиня, наша прирожденна господиня.
Орися. Скажи, що як вони посміють не послухати мене, то буде їм горе, чуєш?
Дося. Чую, панночко! (Хутко пішла.)
Яків. Авжеж!.. Перш усього вас повинні слухати. Звеліли б ви мені що завгодно зробить — вас послухаю, вам скорюсь і все зроблю; а щоб надо мною показував владу Бартоломей чи бухветчик?.. (Пада навколюшки.) Ще раз благаю, подозвольте за Юрка постраждати! Нехай вліплять мені 750 лоз, і буде якраз десять тисяч. Я всі удари перелічив, все у мене закарбовано!..
Орися. Встаньте, Якове. (Підводить його.) У вас добре серце, благородна душа... Я дуже вдячна вам за вашу щирість, але жертви вашої я не прийму. В Юрковій провині — половина провини моєї, і ми мусимо вдвох одбувати кару!..
ЯВА 4
Ті ж і Д о с я.
Дося (вбігає). Ведуть, ведуть Юрка!
ЯВА 5
Ті ж, Ю р к о в залізах, Варфоломей, два чоловіки і дехто
з двірні.
Орися. Геть зараз ланцюги!..
Яків (Варфоломеєві). Ти чуєш, катюго? Панночка, прирожденна твоя господиня, приказують заліза знять. Варфоломей. Щоб не втік.
Юрко. Підійми, Бартоломею, очі догори та глянь людям в вічі! Хіба я зугарен втекти? Ти хотів показати надо мною свою волю і силу!..
Орися. Здійміть зараз заліза!
Варфоломей. Єжели што... (До людей.) Одімкніть! Здіймають заліза.
Орися. До мене, Юрку... Ти мій муж, я це привселюдно кажу. Не сховався ти?.. Та все рівно я скоро сама б тебе відшукала.
Юрко. Не хитрий я... Зразу впізнали...
ЯВА 6
Ті ж і Селифон.
Селифон. Пан приїхали!
Орися. Приїхав?.. Стій, Юрку, тут, біля мене.
ЯВА 7
Ті ж і Підгайний.
Підгайний (входить). А, впіймали! Зачим привели його в хороми? В холодну його!..
Люде кидаються до Юрка.
Орися. Стійте! (Заступа Юрка.) Його тут місце, біля мене. Підгайний. Що? Ти смієш так казати? Ведіть його в холодну!
Орися (хапає кинджал). Ні, не поведете! Тату, схаменіться! Кого кажете вести? Мужа вашої дочки, батька мого сина? Не попущу!..
Підгайний. Він мій підданий! Він мій найлютіший ворог!.. Беріть його!..
Орися. Ані з місця! Я, ваша природжена господиня, велю вам не чіпать Юрка!
Підгайний. Так ти ось як?.. Ти тут господиня, а не я?.. (Підбіга до Юрка і хоче його вхопити.)
Яків (кидається йому в ноги). Пане! Бийте мене, а Юрка помилуйте!.. Вбийте мене!..
Підгайний (відкида ногою Якова). Геть!.. (Б'є Юрка по щоці.) Раб гидкий, мерзенний!..
Орися. Ах! Карай мене, Боже!.. (Заносить кинджал над батьком і падає мертвою.)
Підгайний. На батька?!
Юрко. Що з нею?.. (Принада.) Мертва!.. Померла!.. Вона померла!..
Підгайний. Померла?.. Не може буть!.. (Принада до Орисі.) Не дише!.. Холоне!.. (Схопився.) Що ж це?..
Нянька. Це кара Господева!.. Убили жінку, убили дочку, убийте ж ще й онука!.. (Кидається до люльки, бере дитину і підносить до нього.) А потім і нас всіх закатуйте!..
Підгайний. Боже! Гнів твій праведний, і кара твоя занадто мала!.. (Схопився за голову.)
ЯВА 8
Ті ж і буфетчик.
Буфетчик. Становий приїхав, каже: "По неотложному ділу".
ЯВА 9
Ті ж і становий.
Становий. Прошу прощения! Чиновник от министерства приглашает вас пожаловать завтра, в 10 часов утра, в церковь для присутствования при чтении высочайшего манифеста об освобождении крестьян 12.
Підгайний. Звершилось!.. Ах, чому ви не з'явились хвилиною раніш,— я, може, не був би причиною смерті моєї єдиної дочки!..
Становий. Неужели?..
Крестьяни (впали навколюшки). Боже милосердний! Ти зглянувся над нами, бідними! (Припадають лицем до долівки.)
Юрко. Навіщо мені тепер воля?.. (Ламає руки.) Орисю, Орисю!.. (Хапає кинджал.) Не хочу, не можу я без тебе жити!..
Підгайний (одійма у нього кинджал). Ти мусиш жити задля твого сина і мого онука!..
Юрко (принада до трупа). Орисю, Орисю!..
Завіса.