Як подали козаку в руки ту кінву,
То він став біля печі
Та й почав підпивати пивце грече.
Взяв раз покуштував, удруге напився,
А втретє як узяв ту кінву за ухо,
То зробив у тій конівці сухо.
Як став козацьку хміль голову розбирати,
Став козак конівкою по мосту добре погрімати.
Стали в дуків-срібляників із стола чарки й пляшки скакати.
І стала шинкарська груба на десять штук скрізь по хаті літати.
Не стали тоді ляхи, дуки-срібляники, за сажею світа божого видати.
Тоді ті ляхи, дуки-срібляники, на його поглядали,
Словами промовляли:
"Десь сей козак-нетяга ніде не бував,
Добрих горілок не пивав,
Що його й погане пиво оп'янило".
Як став козак-нетяга теє зачувати,
Став на ляхів грізно гукати:
"Гей ви, ляхове,
Вразькі синове!
Ік порогу посувайтесь,
Мені, козаку-нетязі, на покуті місце попускайте!
Посувайтесь тісно,
Щоб було мені, козаку-нетязі, де на покуті із лаптями сісти!"
Тоді ляхи, дуки-срібляники, добре дбали,
Дальше і к порогу посували,
Козаку-нетязі більше місця на покуті попускали.
Тоді козак-нетяга на покуті сідає,
Із-під поли позлотистий недолимок виймає,
Шинкарці молодій за цебер меду заставляє.
Тоді ті ляхи, дуки-срібляники, на його поглядали,
Словами промовляли:
"Гей, шинкарко Горовая,
Насте молодая,
Кабашнице степовая!
Нехай сей козак, бідний нетяга,
Не мається в тебе сеї заставщини викупляти.
Нам, дукам-срібляникам, нехай не зарікається воли поганяти,
А тобі, Насті кабашниці, грубу топити".
Отоді-то козак, бідний нетяга,
як став сії слова зачувати,
Так він став чересок виймати,
Став шинкарці молодій, Насті кабашній, увесь стіл червінцями устилати.
Тоді дуки-срібляники як стали в його червінці заглядати,
Тоді стали його вітати
Медом шклянкою
І горілки чаркою,
Тоді й шинкарка Горовая,
Настя молодая,
Істиха словами промовляє:
"Ей, козаче, — каже, — козаче!
Чи снідав ти сьогодні чи обідав?
Ходім зо мною до кімнати,
Сядем ми з тобою поснідаєм
Чи пообідаєм".
Тоді то козак, бідний нетяга, по кабаку походжає,
Кватирку одчиняє,
На бистрії ріки поглядає,
Кличе, добре покликає:
"Ой ріки, — каже, — ріки низовії,
Помошниці Дніпровії!
Тепер або мене зодягайте,
Або до себе приймайте!"
От тоді один козак іде,
Шати дорогії несе,
На його козацькі плечі надіває,
Другий козак іде,
Жовті сап'янці несе,
На його козацькі ноги надіває:
Тоді дуки-срібляники стиха словами промовляли:
"Гей, не єсть же се, братці, козак бідний нетяга,
А єсть се Хвесько Ганжа Андибер,
Гетьман запорозький!..
Присунься ти до нас, — кажуть, — ближче,
Поклонимося тобі нижче,
Будем радиться, чи гаразд-добре на славній Україні проживати".
Тоді стали його вітати медом шклянкою
І горілки чаркою.
То він теє од дуків-срібляників приймав,
Сам не випивав,
А все на свої шати проливав:
"Ей, шати, мої шати! пийте-гуляйте:
Не мене шанують, бо вас поважають.
Як я вас на собі не мав,
То й честі од дуків-срібляників не знав".
Тоді-то Хвесько Ганжа Андибер, гетьман запорозький, стиха словами промовляє:
"Гей козаки, — каже, — діти, друзі-молодці!
Прошу я вас, добре дбайте,
Сих дуків-срібляників за лоб,
Наче волів, із-за стола виводжайте,
Перед вікнами покладайте,
У три березини потягайте,
Щоб вони мене споминали,
Мене до віку пам'ятали!"
Тільки Гаврила Довгополенка
Переяславського за те улюбив,
Край себе садовив,
Що він йому за свою денежку пива купив,
Тоді ж то козаки, діти, друзі-молодці, добре дбали,
Сих дуків-срібляників за лоб брали,
Із-за стола, наче волів, виводжали,
Перед вікнами покладали,
У три березини потягали,
А ще стиха словами промовляли:
"Гей, дуки, — кажуть, — ви, дуки!
За вами всі луги й луки, —
Ніде нашому брату, козаку-нетязі, стати
І коня попасти!"
У червні року 1663-го біля Ніжина одбулася велика рада з участю простого козацтва й запорожців, і на тій раді гетьманом України було обрано Брюховецького, причому запорожці разом із черню зчинили погром козацької старшини і взагалі панства. Сомкові, який віддався під оборону російського посланця, було стято голову.
Тим часом Іван Сірко, обраний після Брюховецького знову кошовим отаманом, серед літа року 1663-го, пам'ятаючи одвічну мету козацтва — боротьбу з бусурманами, вирядив частину Війська Запорозького байдаками на Чорне море. Запорожці випливли повз Очаків на Дунайські гирла й добре пошарпали придунайські міста, та коли верталися додому, їм трапилася пригода. В лимані вони натрапили на турецький флот і билися з ним аж три дні, та, не маючи сили перемогти турків, змушені були викинути в море свою здобич і тікати на берег. Потопивши біля Дніпрових гирл свої байдаки, запорожці, одбиваючись од татар, пішки прибули 21 вересня на Січ.
Тоді на Січі вже стояла російська залога з боярином Косоговим на чолі. Послана вона була на Запорожжя російським урядом весною ж 1663 року почасти для того, щоб допомагати запорожцям у боротьбі з татарами, почасти ж, щоб стежити за розпорядками Війська й тримати його в покорі й вірності. Сірко вирішив скористатись російською залогою і, щоб оддячити бусурманам за невдалий похід на море, вирушив восени того ж року, разом із Косоговим, на Перекоп.
Все Перекопське межигір'я Сірко застав перекопаним од Чорного до Азовського моря глибокими рівчаками. Та це не спинило завзятого козацького ватажка — він перейшов за той рівчак біля Чорного моря, вдарив на Перекоп із тилу, здобув і поруйнував більшу його половину, відбився од Нуреддина-султана, що прийшов на поміч, і 16 жовтня повернувся на Січ.
БОРОТЬБА СІРКА З ГЕТЬМАНОМ ТЕТЕРЕЮ И ЧАРНЕЦЬКИМ
Невдовзі прибули на Січ посланці гетьмана Тетері з листами, в яких він умовляв запорожців згадати, що зверхником козацьким із дідів-прадідів був польський король і що тільки на боці Польщі Україна може зберегти свої права й звичаї. Коли на козацькій раді в Січі читалися ті листи, то голоси запорожців поділилися: чимало козаків ставало на бік короля, а все-таки велика більшість запорожців ще не забула польської неправди та вчинків Чарнецького й не хотіла й слухати про польську зверхність. Скінчилося на тому, що рада ухвалила лишитися під протекцією царя, й Сірко одіслав Брюховецькому листи Тетері.
З початком року 1664-го король польський Ян Казимир вийшов на Лівобережжя з військом, щоб одібрати Україну збройною рукою од російського царя. Діставши про те звістку, кошовий отаман Сірко послав частину запорожців із полковником Чугуєм на поміч Брюховецькому; сам же, з останнім військом, пішов за Буг, щоб не дати татарам прийти на поміч полякам. Біля Бендер запорожці поруйнували й пошарпали чимало татарських сіл, а потім стали виганяти поляків та жидів з українських міст і визволили од польських залог Брацлав, Кальник, Могилів, Рашків, Умань, Смілу й інші міста південної України.
На Лівобережжі тим часом царське військо та козацькі полки з Брюховецьким розгромили польського короля й загнали його за Десну. Після тієї перемоги Брюховецький перейшов на правий бік Дніпра і хотів захопити Чигирин, а тут на поміч Тетері наспів запеклий ворог українського люду Степан Чарнецький із польським військом та кількома тисячами татар і розбив Брюховецького так, що той мусив відступати до Черкас.
На поміч Брюховецькому саме тоді йшов Сірко із запорожцями, та спізнився, і Чарнецький, одігнавши од Чигирина Брюховецького, рушив назустріч Сіркові. Біля Бужина, що вище Крилева, між запорожцями й поляками спалахнув кривавий бій: запорожці не подужали значної сили Чарнецького й Тетері, а проте пробилися повз вороже військо й подалися понад Дніпром до Черкас, щоб з'єднатися із Брюховецьким; Чарнецький же, переслідуючи їх, побував на батьківщині Богдана Хмельницького в Суботові, знищив те місто, викопавши з домовини кістяки гетьмана Богдана та сина його Тимоша, спалив їх, а попіл розвіяв по вітру. Ця ганебна для поляків подія сталася на великодні свята 1664 року.
(Продовження на наступній сторінці)