Зінько (один, дивиться довгенько вслід Марті). Дитино моя рідна, дитино моя дорога! Все для твого щастя є у мене: табун коней, повен загін товару, хліба, дякувать господа милосердного, не переводиться і в току, і в коморі, не доставало дружини тобі! І сам бог віта над моєю сім'єю! З далекого краю привів до нас парубка, бідного, наймита, з душею і серцем янгола!.. Дякую тобі, милосердний! (Приглядається.) Що вони там роблять? Здається, ідуть сюди.
За коном співають і наближаються
Та туман яром, [8]
Та туман яром,
Мороз долиною,
Та мороз долиною.
Та не по правді
Та козаченько
Живе з дівчиною,
Та живе з дівчиною!
Що пізно ходить,
Рано виходить,
Важить на другую,
Та важить на другую!
За річкою
За бистрою
Цигани стояли,
Та цигани стояли.
А між тими
Та циганами
Циганка-воріжка,
Та циганка-воріжка.
А до тії
Та воріженьки
Втоптана доріжка,
Та втоптана доріжка.
ЯВА IV
З посліднім куплетом входять рибалки, молоді і середніх літ. Одягнені всяко: хто в свиті, хто в куртці, хто в чумарці, хто в червоній сорочці навипуск, а зверху демікотоновий піджак, коротший сорочки. Всі веселі.
Всі. А! І хазяїн наш тут, здрастуйте!
1-й рибалка (п'яний, лізе до Зінька цілуваться). Такого хазяїна нема... нема!.. Нігде нема! Я сім літ рибалка, а такого нема... Єй, нема! Дайте я вас поцілую! У руку, у руку! Ви, Зіновій Тарасович... Одно слово... Чого ви смієтесь? Молокососи! Я не то що! Бачить бог! Одно слово... Ех!
Рибалки. Та йди, ляж у курінь, засни!
1-й рибалка. Хіба як? Хіба я п'яний?
Рибалки. Ні, тверезий, тілько спать лягай!
1-й рибалка. Ш-ш!.. Не ваше діло! Хазяїн, п'яний я?
Зінько. Не то що п'яний, а коли всі кажуть лягать спать, то ляж, Трохиме, послухай товаришів!
1-й рибалка. Їх я не послухаю, а вас!.. Вас послухаю... Ви отець!.. (Через сльози.) Дайте руку, я хочу вас у руку поцілувать!.. Сім літ рибалка!..
Зінько. Поцілуємся так, — і лягай спать.
Цілуються.
1-й рибалка. Я ляжу!.. Мені що? Я ляжу... (Іде в курінь.) Я сім літ рибалка... (Голос зникає у курені.)
Зінько. Де це так?
2-й рибалка. Та були у Вакули в курені: і там сьогодня рощот.
Зінько. А Данило ж де?
2-й рибалка. Тут земляк його є з Херсонщини, так, либонь, пішов у курінь до Свирида.
Зінько. Так от же що, хлопці: ідіть ви на хутір, там сьогодня попрощаємся, повечеряємо, а завтра й рощот. Слава богу, заробили добре.
Рибалки. Слава богу!
Зінько. А хто сьогодня на варту біля снасті?
2-й рибалка. Данило.
Зінько. Так ми пришлем сюди робітника із хутора на варту, бо без Данила ж не можна — він главний рощотчик!
Рибалки. Правда, правда!
Зінько. Ідіть же ви на хутір, а я піду знайду Данила. (Виходить.)
Рибалки (починають пісню).
Ой із-за гори
Та буйний вітер віє. [9]
Ой там удівонька
Два рази
Та пшениченьку сіє.
Ой посіявши,
Стала волочити,
А заволочивши,
Два рази
Стала бога просити.
Ой уроди, боже,
Та пшениченьку яру
На вдовиних діток
Два рази
Та й на вдовину славу.
З посліднім куплетом виходять.
ЯВА V
Входить Данило.
Данило. Слава богу, скінчили риболовлю, і грошей заробив доволі... Рік пройшов, як я з дому. Довго і тяжко минали дні; здавалось, і сонце ставало оддихать на небі, щоб довший день зробить, щоб важче було жить. Довгий рік минув, наблизився день повороту до тебе, моя горличко, і муки всі, що душу так гнітили, порвались, як гнилі нитки; десь потонули — нема вже їх!.. Душа горить одним бажанням — обнять тебе!.. Серце б'ється від думки одної, коли ж тебе до нього пригорну я, почую, як і твоє заб'ється серце, замру від щастя! Що рік, що два пекельних мук перед тим щастям, перед тією радістю, яку знайду я біля тебе?.. А побравшись, сюди з тобою я вернуся знову, і тут укупці заживем ми тихо, славлячи бога, що нам поміг він пережить всі муки!.. А тут яке роздолля: степ, море і гори синіють оддаля, — мов у намітку, закутані у дим! Чудово! Очей не одірвав би! Здається, Марта сюди йде. Хороша дівчина. Вірною дружиною буде комусь.
ЯВА VI
Входить Марта. Побачивши одного Данила, трохи засоромилась і ніби хотіла зупиниться, а далі, наче з одвагою, підходить.
Данило. Здрастуйте, Марто!
Марта. Чом ти не скажеш мені "здрастуй", а "здрастуйте?"
Данило (усміхається). Ну, здрастуй!
Марта. Будь здоров, з неділею! Чого ж ти зостався — всі пішли на хутір?
Данило. Сьогодня я на варті. Не можна так покинуть, поки всього ще не прибрали.
Марта. А батька ти не бачив?
Данило. Ні.
Марта. Вони тебе шукали. (Набік.) Ох! Як серце б'ється! (Помовчавши.) І ти підеш від нас, Данило?
Данило. Піду, а потім я сюди вернуся знову і тут зовсім зостанусь.
Марта (радісно). Вернешся? І тут зостанешся?
Данило. Ти рада! Спасибі тобі, Марто, за твою прихильність до мене. Ти рада, що я зостанусь тут; і я не менше радий! Коли б тілько господь привів, щоб все так сталось, як того моя душа бажає.
Марта. Чого ж твоя душа бажа, скажи мені, Данилочку?
Данило. Ти щира єсть людина; тобі я як сестрі одкрию душу всю свою.
Марта. Як сестрі...
Данило. По Христу ми всі брати! У мене дівчина є...
Марта хватається за серце.
Її люблю я, душі я в ній не чую, за нею мучусь тут, пропадаю, всі мої думки... Що з тобою, Марто? Боже мій, що з нею? Марта. Боже мій, він другу любить!..
ЯВА VII
Входить 3інько.
Зінько. Що з тобою, дитино?
Марта. Тату, тату, він другу любить...
Зінько. Бідна моя дитина, я сам хотів тебе сватать, а вона раньше дозналась про своє горе. Заспокойся, моя дитино, бог милостивий, і ти знайдеш собі пару. Не благословив господь з'єднать з Данилом вас, то його святая воля, я і сам люблю Данила як рідного сина і думав...
Данило. Простіть мене, панотче, я люблю вас як батька і Марту як сестру, а серцю не закажеш...
Зінько. Ходім, дочко, ходім, заспокойся.
Виходять.
Данило (сам). Де ж моє щастя: чи тут, чи там? Там, там, біля Мар'яни!
Завіса.
ДІЯ П'ЯТА
Хата та, що і в першій дії.
ЯВА І
Аблакат і Михайло.
Аблакат. Нічого неможна було подіять! Вже я і так, і так вертів — не помогло, прийдеться заплатить штрап. Ну, прощай, бо мені ще треба до Харка заїхать. Вони побились з Митрофаном, так іск хоче пред'явить. Спасибі людям, що хоч розквасюють один одному морди, — все ж нашому брату заробіток, а без цього хоч кулаки гризи, таке настало! Бувай здоров! (Вийшов.)
ЯВА II
Михайло (сам). Бодай ти вдавився! Тілько десять рублів вимотав, а двісті п'ятдесят все ж таки плати! І договор з жидами анахтема такий написала, що тепер нічим жидів не дошкулиш. От тобі й шинки! І так все гарно ішло, поки становий не довідався, а довідався — зараз протокол. Уже ті протоколи у печінках мені сидять. І жиди ж, каторжні, не обійдуться, щоб усе було законно, а безпремінно де-небудь щілину зоставе, а в ту щілину і всунуть зараз протокола — сказано, біля того ходять. Тепер плати. А бодай ти маци не розжував на той рік!
ЯВА III
Входить Мар'яна, одягнена по-празниковому.
Михайло. Куди це ти налагодилася?
Мар'яна. Піду до писарші.
Михайло. Іди ж ти до писарші, та не моргай, зділай милость, на писаря.
Мар'яна. На таку халеру й глянуть бридко.
Михайло. Еге, халера! Він дума, що ти моргаєш. А на покрову [10] як був у нас, то так на тебе задивився, що замість шапки кухоль з водою надів на голову.
Обоє регочуть.
Мар'яна. Давно такий він роздодора. На тій неділі, як була у них, цигарку в рот вогнем поклав, геть чисто спік язик! Все про щось дума.
Сміються.
Михайло. Мар'яно! Поморгай на нього гарненько! Єй-богу, він, замість чорнила, перо вмочатиме в горілку.
Мар'яна (регоче і б'є шуткома Михайла в спину). Тебе послухай, то ще справді чоловіка на той світ зажену. (Виходить.)
ЯВА IV
Михайло (один). Їй хоч і не наказуй, то моргати буде. А мені байдуже!.. Зате у мене писар у руках. Як треба що, — пошлю Мар'яну, і писар, мов навісний, висолопивши язика, летить, куди пошлю. Помага мені багато Мар'яна. З такою жінкою не пропадеш.
ЯВА V
Входить Каленик.
Каленик. Там Янкель овес купує. Я казав, як дасть по п'ятдесят копійок за пуд, то продамо.
Михайло. Скілько я вас просив, тату, щоб не мішалися не в своє діло.
Каленик. Та я ж нічого...
Михайло. Нічого! Тепер овес п'ятдесят сім копійок за пуд, а ви он п'ятдесят просили! Де ж Янкель?
Каленик. На току.
Михайло. Не мішайтесь! Сидіть собі та їжте готовеньке! (Виходить.)
Каленик. Та я ж нічого... І слухать не хоче. Ні за віщо мене має... І жінку підібрав таку, як сам. Ох, ох, ох!... Отак на старість вскоч!
ЯВА VI
Входить Горпина.
Горпина. Ключі позабирала і десь повіялась! їсти хочеться, хоч би кислого молока попоїсти, усе заперто! (Сіда.) Ох!
Каленик. І я їсти хочу...
Мовчать.
Чи нема тут хоч хліба? (Іде до шкапа.) Заперто. (Сіда.) Охо-хо-хо!
Мовчать.
Горпина. Оце тебе господь наказує за Данила!
Каленик. Та хоч мовчи вже, не гризи!
(Продовження на наступній сторінці)