Нащо ж я буду гнуть тебе? Ти і сама нагнешся.
Мар'яна. Ой, ой! Який же подухалий ти! Пий!
Михайло. А ти?
Мар'яна. Ну, будь здоров! (Пригублює, доливає і дає Михайлові.)
Михайло. Хіба ж так п'ють? Диви, ти чарку зноровила
Мар'яна. Я більш ніколи не пила.
Михайло (п'є). Чого вона така тепла?
Мар'яна. Не знаю.
Михайло. Губами тілько доторкнулась — і степліла горілка. Ну й дівчина! (Хоче обнять її.)
Мар'яна (одвертається). Куди?
Михайло. Погріться хочу, бо щось морозить наче!
Мар'яна. Як хочеш гріться (налива), то пий ще і сиди смирно, бо я із хати вийду!.. Не по душі мені, що ти до мене бридкі заміри завше маєш.
Михайло. Ой, яка сердита! Недоторка! Мабуть, Данило заказав, щоб піст держала?
Мар'яна. І без Данила я така. Язик не кістка, вертіть ним можна як завгодно, а далі тпр-р-р! Пий!
Михайло. Не хочу, бо ти сердишся.
Мар'яна. Не сердюсь я, єй-богу! Я тілько не люблю, що ти й розмови іншої не маєш: пустуєш, жартуєш і залицяєшся так бридко, неначе я... Ну, годі! Випий!
Михайло. Не хочу!
Мар'яна. Вольному воля! Кажи: чого прийшов? Які приніс тенета?
Михайло. Ага! Цікаво, не бійсь, знати?
Мар'яна. Байдуже! Обійдеться і так, коли не скажеш... Ти ж хлопця присилав лякать, що ввечері тенета нові принесеш? Покажи свої тенета!
Михайло (набік). Чорт — не дівка! (До Мар'яни.) Ну, годі шуткувать... Будем прямо говорить. Тілько ж не хитруй і ти зо мною, бо я примітю зразу і пропаде охота сказать про те, за чим прийшов... Ти подала Данилові вже слово?
Мар'яна. Подала.
Михайло. А знаєш, що його батько вигнали?
Мар'яна. Знаю.
Михайло. І що на мене все імініє переводять?
Мар'яна. Знаю.
Михайло. І тобі все це нічого?
Мар'яна. Байдуже!
Михайло. Тебе нічим вже на злякаєш!.. А що ж ви будете робить?
Мар'яна. Данило піде в найми, я буду зароблять і ждатиму його.
Михайло. Довго прийдеться ждать.
Мар'яна. А тобі що?
Михайло. Жалко, що ти посивієш в дівках.
Мар'яна. Не журись! І рік не пройде, як ми поберемось з Данилом.
Михайло. Дурна!.. А я розумнішою тебе лічив... Чи не краще ж не ждать, не горювать, а хоч завтра йти до мене панувать.
Мар'яна. Татові скажи! Яке велике щастя жить з тобою і буть посміхом для усього села!
Михайло. Хто ж посміє сміятися з моєї жінки?..
Мар'яна. Жінки?..
Обоє мовчать.
Михайло. Кажи: покинеш Данила, підеш за мене?
Мар'яна (лукаво). Гум!.. Побачимо... Сватай!
Михайло. А ти гарбуз даси, щоб посміятися!
Мар'яна. Побачимо!
Михайло (палко). Що ж ти у дурня грать зо мною хочеш, чи як? Коли на те пішло, щоб щиро побалакать, то годі мудрувать! Чи так, чи ні — кажи мені все прямо... Мені вже обридло ходить з зав'язаними очима, пора їх розв'язать, бо в мене й другого немало діла є! Сама подумай, — ти, слава богу, не дурна, — яка користь тобі Данила ждать? Ну, прийде він, і ви поберетесь, та й станете старців плодити, бо я йому не дам нічого, — не задля нього працював! А в мене ти, як пані, будеш жить, — робити є кому!
Мар'яна. Ой, душу ж ти виймаєш з мене! Чом раньше не казав так щиро?
Михайло. Так склалось. Не дурій, бо будеш жалкувать.
Мар'яна. Я слово подала...
Михайло. Слово — дим, контракта в вас немає.
Мар'яна. Не серцем ти говориш.
Михайло. Ти думаєш, нема у мене серця? Є! І загорілось більш до тебе, ніж я того хотів!.. Не туши ж його холодними речами, бо прохолоне... Іди, коли я кличу.
Мар'яна. Не можу зараз я сказать нічого... Данило й ти!.. Рідні брати... Данило!.. Ох!.. Голова горить! Дай подумать наодинці... Бо серце заболіло зараз, наче міцно хто його перев'язав!..
Михайло. Серце, серце!.. А розум нащо?.. Загнуздай його розумом і поверни туди, де більш користі. Ти не маленька, щоб серцем тілько жить. Дивись на мене: серце до тебе, а розум звелить йому — поверне в другий бік!.. Повір! Плювать на серце!..
Одарка (кидає у двері шапку). На шапку, бо мені ще треба видоїть корову.
Михайло (у двері). А що, нажартувалися з Семеном?
Одарка (з сіней). Нехай він тобі сказиться!
Михайло (сміється). Удовиці, як молоді дівчата, до жартів ласі!.. Ну, прощай! До завтра. Ждатиму. Чого ж ти голову повісила? Хто найшов, той не сумує. (Обніма Мар'яну за стан.)
Мар'яна (одводить його руку, тихо). Послі... Послі... Іди, іди, іди!
Михайло. Так завтра? Ну, до завтра! (Виходить.)
ЯВА Х
Мар'яна (одна). "У мене ти, як пані, будеш жить, — робити є кому!" Здається, так сказав Михайло? І після цього рік ждать Данила!.. Рік!.. Довгий, довгий, як вік! Ох, який довгий, — чого за рік не перебуде?!.. А діждусь — роби не розгинаючись... Змарнієш скоро, забудеш любощі; а Милий, змучений роботою, вже не пригорне палко, не, обвіє гарячим полум'ям кохання! Усе пройде... Й серце в горі та нужді умре само зарані, як все вмирає. Для чого ж мучиться тепер я маю?.. Е!.. Дурна голова — засумовала! Об землю всі думки такі! Данило тут ще... Я вільна... Серце його бажає — лечу до нього, нехай душа попразникує! А там?.. Що буде там, об тім я завтра поміркую. (Хватає свиту і йде; назустріч їй Одарка.)
ЯВА XI
Одарка (в дверях). Куди?
Мар'яна. Ніколи, послі скажу! (Вибіга.)
Одарка. Тьфу! І в кого вона така вродилася?!
Завіса.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Великий курінь над берегом Чорного моря. Рибацький човен; на ньому невід, кодоли. Біля куреня великий казан висить на триногах. Стоять бочки, діжки і перерізи. Шматок невода на палицях сушиться і кінцем своїм з-за куреня виходить наперед кону.
ЯВА І
Як піднімається завіса, десь далеко, чуть, тихесенько співають пісню: "Ой по горі, по горі чабан вівці зганяє". Після першого куплета гурт зачина другий, так само ледве чутно, а за коном поблизу співа жіночий голос без музики.
Несу воду, несу воду,
Коромисло гнеться. [7]
Стоїть козак коло воріт,
Два рази
Як барвінок, в'ється.
Входить Марта, замислившись, і стає біля куреня, схиливши голову. Тим часом музика приграє до пісні прелюдію.
Марта (співає).
Мету хату, мету сіни
Та й задумалася.
Вийшла мати води брати
Два рази
Та й догадалася.
І мати догадалися, і батько догадалися, а Данило не догадується!.. Милий мій, чорнобривий Данилочку, чом же ти не догадуєшся?
Тече річка невеличка,
Схочу — перескочу.
Віддай мене, моя мати,
Два рази
За кого я схочу...
Віддали б, якби Данило хоч слово сказав. Батько в ньому душі не чує. Що ж мені робить? Невже самій признаться Данилові, що люблю його? Ох, сором який... Самій сказать парубкові: "Я люблю тебе, Данилочку!" Ні, ні, не скажу!.. А чом би й не сказать! Може, й він любить, та соромиться... І я соромлюсь... та так і розійдемось?! Ой, як тяжко розійтись з милим і не знать, чи він любе тебе? Все одно, що в домовину лягти... Соснові дошки тісної домовини не так давлять, не так тяжко в могилі під сирою землею лежати, як тяжко у серці одинокім носить кохання!.. Сказать йому?.. Легше буде, хоч і дізнаюсь, що не любить. Скажу, хоч на ухо скажу, щоб і самій не чуть своєї речі, а потім все одно, що буде! Прийшла з хутора нарошне, щоб з ним побачиться, а його нема!.. Рибалки десь далеко співають... Там він, там, мій милий! Завидую його товаришам, що дивляться на нього, що розмовляють з ним!.. Хотіла б вітром буть, щоб обвівать його, щоб подихать йому в лице ласкаво!.. Прийди ж мерщій, Данилочку, сюди, щоб глянула на тебе я і побалакала на самоті... Сьогодня послідній день. Рибалки розійдуться, і він піде... А я? Бідна, бідна я! (Плаче.)
ЯВА II
Входить 3інько з ціпом у руках. Побачивши Марту, що плаче, підходить до неї і бере її за руку.
Зінько. Не плач, моя голубко, не плач, дочко!
Марта. Ох, тату! Татку, не гнівайтесь на мене, простіть мені!
Зінько. Бог з тобою, що ж ти зробила такого, що просиш прощенія у мене?.. Догадуюсь я, і стара мати казала мені, що ти любиш Данила.
Марта. Не кажіть, тату, мені соромно.
Зінько. Чого ж соромиться, моя єдиная? Давно було б тобі сказать. Твоє щастя — наше щастя. Ти в нас одна, не бідні ми, а такого парубка, як Данило, хоч і наймит він, не знайдеш скоро. Чого ж тут думать довго? Я сам його посватаю. Як бог благословить, то й будете щасливі.
Марта (обніма батька і плаче). Тату!
Зінько. Чого, чого ж, дитино моя?.. Ну годі ж, не плач! Чого ж плачеш?
Марта. Не знаю. Мені легко, гарно і ясно на душі зробилось від ваших слів, а сльози самі ллються. Тату, я побіжу додому, скажу мамі про нашу розмову, розкажу їй, як я люблю дуже Данила, бо мені соромно вам про це казать.
Зінько. Голубко моя! (Цілує її в голову.) Іди ж додому, та нехай там вечерю варять, щоб усього було доволі. Сьогодня рибалки розщитуються, то всі будуть вечерять у нас на хуторі.
Марта. Добре, тату! (Хутко виходить.)
ЯВА III
(Продовження на наступній сторінці)