«Енеїда» Іван Котляревський — сторінка 9

Читати онлайн поему Івана Котляревського "Енеїда"

A

    Себе що сами убивали,

    Яким остив наш білий світ.

    Гарячим дьогтем заливали,

    Ножами під боки штрикали,

    Щоб не хапались умирать.

    Робили розниї їм муки,

    Товкли у мужчирях їм руки,

    Не важились щоб убивать.

    72 

    Багатим та скупим вливали

    Розтопленеє срібло в рот,

    А брехунів там заставляли

    Лизать гарячих сковород;

    Які ж ізроду не .женились,

    Та по чужим куткам живились,

    Такі повішані на крюк,

    Зачеплені за теє тіло,

    На світі що грішило сміло

    І не боялося сих мук.

    73 

    Всім старшинам тут без розбору,

    Панам, підпанкам і слугам

    Давали в пеклі добру хльору,

    Всім по заслузі, як котам.

    Тут всякиї були цехмистри,

    І ратмани, і бургомистри,

    Судді, підсудки, писарі,

    Які по правді не судили

    Та тілько грошики лупили

    І одбирали хабарі.

    74 

    І всі розумні филозопи,

    Що в світі вчились мудровать;

    Ченці, попи і крутопопи,

    Мирян щоб знали научать;

    Щоб не ганялись за гривнями,

    Щоб не возились з попадями,

    Та знали церков щоб одну;

    Ксьондзи до баб щоб не іржали,

    А мудрі звізд щоб не знімали —

    Були в огні на самім дну.

    75 

    Жінок своїх що не держали

    В руках, а волю їм давали,

    По весіллях їх одпускали,

    Щоб часто в приданках були

    І до півночі там гуляли,

    І в гречку деколи скакали,

    Такі сиділи всі в шапках,

    І з превеликими рогами,

    З зажмуреними всі очами,

    В кип’ячих сіркой казанах.

    76 

    Батьки, які синів не вчили,

    А гладили по головах,

    І тілько знай що їх хвалили,

    Кипіли в нефті в казанах;

    Що через їх синки в ледащо

    Пустилися, пішли в нінащо,

    А послі чубили батьків,

    І всею силою бажали,

    Батьки щоб швидче умирали,

    Щоб їм принятись до замків.

    77 

    І ті були там лагоминці,

    Піддурювали що дівок,

    Що в вікна дрались по драбинці

    Під темний, тихий вечерок;

    Що будуть сватать їх, брехали,

    Підманювали, улещали,

    Поки добрались до кінця;

    Поки дівки од перечосу

    До самого товстіли носу,

    Що сором послі до вінця.

    78 

    Були там купчики проворні,

    Що їздили по ярмаркам,

    І на аршинець на підборний

    Поганий продавали крам.

    Тут всякії були пронози,

    Перекупки і шмаровози,

    Жиди, міняйли, шинькарі.

    І ті, що фиги-миги возять,

    Що в боклагах гарячий носять,

    Там всі пеклися крамарі.

    79 

    Паливоди і волоцюги,

    Всі зводники і всі плути;

    Ярижники і всі п’янюги,’

    Обманщики і всі моти,

    Всі ворожбити, чародії,

    Всі гайдамаки, всі злодії,

    Шевці, кравці і ковалі;

    Цехи: різницький, коновальський,

    Кушнірський, ткацький, шаповальський

    Кипіли в пеклі всі в смолі.

    80 

    Там всі невірні і христьяне,

    Були пани і мужики,

    Була там шляхта і міщане.

    І молоді, і старики;

    Були багаті і убогі,

    Прямі були і кривоногі,

    Були видющі і сліпі,

    Були і штатські, і воєнні,

    Були і панські, і казенні,

    Були миряне і попи.

    81 

    Гай! гай! та нігде правди діти,

    Брехня ж наробить лиха більш;

    Сиділи там скучні піїти,

    Писарчуки поганих вірш,

    Великії терпіли муки,

    їм зв’язані були і руки,

    Мов у татар терпіли плін.

    От так і наш брат попадеться,

    Що пише, не остережеться,

    Який же втерпить його хрін!

    82 

    Якусь особу мацапуру

    Там шкварили на шашлику,

    Гарячу мідь лили за шкуру

    І розпинали на бику.

    Натуру мав він дуже бридку,

    Кривив душею для прибитку,

    Чужеє оддавав в печать;

    Без сорома, без бога бувши

    І восьму заповідь забувши,

    Чужим пустився промишлять.

    83 

    Еней як відсіль відступився

    І далі трохи одійшов,

    То на другеє нахопився,

    Жіночу муку тут найшов.

    В другім зовсім сих каравані

    Піджарьовали, як у бані,

    Що аж кричали на чім світ;

    Оці то галас ісправляли,

    Гарчали, вили і пищали,

    Після куті мов на живіт.

    84 

    Дівки, баби і молодиці

    Кляли себе і ввесь свій рід,

    Кляли всі жарти, вечерниці,

    Кляли і жизнь, і білий світ;

    За те їм так там задавали,

    Що через міру мудровали

    І верховодили над всім;

    Хоть чоловік і не онеє,

    Коли же жінці, бачиш, теє,

    То треба угодити їй.

    85 

    Були там чесні постомолки,

    Що знали весь святий закон,

    Молилися без остановки

    І били сот по п’ять поклон,

    Як в церкві між людьми стояли,

    І головами все хитали,

    Як же були на самоті,

    То молитовники ховали,

    Казились, бігали, скакали

    І гірше дещо в темноті.

    86 

    Були і тії там панянки,

    Що наряжались на показ;

    Мандрьохи, хльорки і діптянки,

    Що продають себе на час.

    Сі в сірці і в смолі кипіли

    За те, що жирно дуже їли

    І що їх не страшив і піст;

    Що все прикушовали губи,

    І скалили біленькі зуби,

    І дуже волочили хвіст.

    87 

    Пеклись тут гарні молодиці,

    Аж жаль було на них глядіть,

    Чорняві, повні, милолиці;

    І сі тут мусили кипіть,

    Що замуж за старих ходили

    І мишаком їх поморили,

    Щоб послі гарно погулять

    І з парубками поводитись,

    На світі весело нажитись

    І не голодним умирать.

    88 

    Якіїсь мучились там птахи

    З куделями на головах;

    Се чесниї, не потіпахи,

    Були тендітні при людях;

    А без людей — не можна знати

    Себе чим мали забавляти,

    Про те лиш знали до дверей.

    Ім тяжко в пеклі докоряли,

    Смоли на щоки наліпляли,

    Щоб не дурили так людей.

    89 

    Бо щоки терли манією,

    А блейвасом і ніс, і лоб,

    Щоб краскою, хоть не своєю,

    Причаровать к собі кого б;

    Із ріпи підставляли зуби,

    Я лозили все смальцем губи,

    Щоб підвести на гріх людей;

    Пиндючили якіїсь бочки,

    Мостили в пазусі платочки,

    В которих не було грудей.

    90 

    За сими по ряду шкварчали

    В розпалених сковородах

    Старі баби, що все ворчали,

    Базікали по всіх ділах;

    Все тілько старину хвалили,

    А молодих товкли та били,

    Не думали ж, які були,

    Іще як сами дівовали

    Та з хлопцями як гарцювали,

    Та й по дитинці привели.

    91 

    Відьом же тут колесовали

    І всіх шептух і ворожок,

    Там жили з них чорти мотали

    І без витушки на клубок;

    На припічках щоб не орали,

    У комини щоб не літали,

    Не їздили б на упирях;

    І щоб дощу не продавали,

    Вночі людей щоб не лякали,

    Не ворожили б на бобах.

    92 

    А зводницям таке робили,

    Що цур йому вже і казать,

    На гріх дівок що підводили

    І сим учились промишлять;

    Жінок од чоловіків крали

    І волоцюгам помагали

    Рогами людський лоб квічать;

    Щоб не своїм не торговали,

    Того б на одкуп не давали,

    Що треба про запас держать.

    93 

    Еней там бачив щось немало

    Кип’ящих мучениць в смолі,

    Як з кабанів топилось сало,

    Так шкварилися сі в огні;

    Були і світські, і черниці,

    Були дівки і молодиці,

    Були і паньї, й панночки;

    Були в свитках, були в охвотах,

    Були в дульєтах і в капотах,

    Були всі грішні жіночки.

    94 

    Но се були все осуждені,

    Які померли не тепер;

    Без суду ж не палив пекельний

    Огонь, недавно хто умер;

    Сі всі були в другім загоні,

    Якби лошата або коні,

    Не знали попадуть куда;

    Еней, на перших подивившись

    І о бідах їх пожурившись,

    Пішов в другії ворота.

    95 

    Еней, ввійшовши в сю кошару,

    Побачив там багацько душ,

    Вмішавшися між сю отару,

    Як між гадюки чорний уж.

    Тут розні душі похожали,

    Все думали та все гадали,

    Куди-то за гріхи їх впруть.

    Чи в рай їх пустять веселитись,

    Чи, може, в пекло пошмалитись

    І за гріхи їм носа втруть.

    96 

    Було їм вільно розмовляти

    Про всякії свої діла,

    І думати, і мізковати —

    Яка душа, де, як жила;

    Багатий тут на смерть гнівився,

    Що він з грішми не розлічився,

    Кому і кілько треба дать;

    Скупий же тосковав, нудився,

    Що він на світі не нажився

    І що не вспів і погулять.

    97 

    Сутяга толковав укази,

    І що то значить наш Статут;

    Розказовав свої прокази,

    На світі що робив сей плут.

    Мудрець же физику провадив,

    І толковав якихсь монадів,

    І думав, відкіль взявся світ?

    А мартопляс кричав, сміявся,

    Розказовав і дивовався,

    Як добре знав жінок дурить.

    98 

    (Продовження на наступній сторінці)