29. По пальцям тож не розлічу — названо всі народні способи лічби та обліку в минулому. На пальцях — ясно. Карбіж — зарубки, позначки на чому-небудь, звичайно на палиці. Часто при позичках, різних господарських обліково-торгових операціях така палиця служила юридичним документом. Звідси пішла українська назва основної грошової одиниці — карбованець (карбувати). Названий і порівняно новіший спосіб лічби — "на щотах" (рахівниці).
ЗО. Волосожар — народна назва сузір’я Плеяд; етимологію цього слова пов’язують з вогненно-білявим, ніби палаючим, волоссям людини.
Віз — народна назва сузір’я Великої Ведмедиці.
А хто прудився у кабиць — даний рядок, а відтак і вся змальована тут картина нічного козацького табору, е віддаленою ремінісценцією української народної картини "Козак Мамай", зокрема одного з її численних варіантів, підписуваного:
Козак — душа правдивая, сорочки не має,
Коли не п’є, то воші б’є, а все не гуляє.
У п’єсі "Наталка Полтавка" І. Котляревського цей крилатий гумористичний вираз уже прямо спливає в тексті, одначе дещо змінений відповідно до поетично-молодечої вдачі сироти "без роду, без племені" Миколи. Збираючись іти шукати долі на Чорноморію, куди переселилася частина запорожців, Микола говорить: "Люблю я козаків за їх обичай! Вони коли не п’ють, то людей б’ють, а все не гуляють... Я з чорноморцями буду тетерю їсти, горілку пити, люльку курити і черкес бити" (дія друга, ява перша).
Прудитися — виганяти бліх з одягу на вогні. Також бити воші.
Кабиця — тут у значенні: похідне польове вогнище. Зараз на півдні України кабицею називають літню піч надворі.
44. Дутеля з’їсти — померти. Дутель — порожній горіх.
47. Хто не сусіль, тому кабаки — сусіль — те саме, що "шасть", "шмиг", тобто втекти. Кабаки дати, втерти — покарати. Отже: хто не втече, тому погибель.
І коси на траву найшли — всупереч приказці "Найшла коса на камінь" аркадяни косять рутульців, мов траву.
52. Комлицькой буркою прикрили — тобто калмицькою.
57. І в тарадайці напирають — тут у травестії вживається слово "тарадайка", так само як раніше бендюги, замість того, щоб сказати "бойова колісниця".
64. Юнона в котика з ним грала — дитяча гра "в котика й мишки": мишка втікає, котик її доганяє.
66. В кереі бідного Сихея — тобто в киреї чоловіка Дідони, убитого її братом Пігмаліоном. Лише один раз І. Котляревський називає покійного чоловіка Дідони по імені.
67. Не гречі — нечемно, не ґречно.
70. Таку Юнона зливши кулю — злити кулю — вчинити несподіванку, фокус, хвацько обернутися.
Перевернувшіїся в зозулю — зозуля, поряд з павою, вважалася священним птахом Юнони.
71. У Вергілія названі тут Оре, Парфен, Пальм не рутульці, а троянці (Вергілій. — Кн. 10. — Ряд. 750 — 832), отже, їх Еней убити не міг. Пальма убив етруський цар Мезентій; Оре і Парфен загинули від руки мезентійського воїна Рапона. Лутаг і Лавз — воїни з рутульського стану.
Витерти ворсу — тут у значенні: дати прочуханки, побити.
74. Варяниця, варениця — виготовлений для вареників, розкачаний на коржик шматочок тіста, зварений без начинки разом з варениками і разом з ними поданий на стіл.
77. Підкоморий — дворецький, наглядач і розпорядник при королівському дворі у Польщі.
Любистком мухи обганяв — на Україні любисток — перше зілля, яким обкладають покійника.
Гайстер — айстра.
78. Запхнули за щоку п’ятак — у статті невідомого автора про українські похоронні обряди і повір’я в журналі "Киевская старина" читаємо: "Що стосується монети, то інколи її вкладають в рот покійникові за ліву щоку, а інколи зав’язують в платок і кладуть за пазуху, теж з лівого боку. Відносно мети цього обряду я там чув (у селі Краснопілля в десяти верстах від Коропа. — О. С.), між іншим від людини грамотної, буквальне повторення класичного вірування, що вона потрібна для плати за переїзд через річку на паромі" (К. с. — 1890. — Т. ЗО. — Кн. 8. — С. 332 — 333).
79. Тогді якийсь їх филозоп — тобто бурсак, студент вищого, останнього, класу (з дворічним, інколи трирічним строком навчання) в духовних школах. Іван франко до примовки "фільозоф: обутий, а сліди босі за ним" дає таку примітку: "В давніх школах студенти двох найвищих клас... Такі філософи дуже часто не кінчали науки, пускалися на мандрівку, робилися дяками або писарями, бували іноді душею корчемних компаній, які забавлялися своїми фіглями, але при тім бували також предметом насміху для багатших господарів" (Франко. Приповідки. — Т. 3. — С. 250). Образ такого дяка Галушкинського, під явним впливом "Енеїди", та пародію на його надгробне слово дає Григорій Квітка-Основ’яненко в повісті "Пан Халявський" (1840).
80. Паллантей. — столиця царя Евандра.
82. І всі асесорського чина — тобто згідно з "Табелем про ранги", введеного Петром І для всіх, хто перебував на державній цивільній і воєнній службі, чину колежського асесора. "Табель про ранги" поділяв усіх чиновників на чотирнадцять класів, від найнижчого (колежського регістратора) до найвищого (у цивільній службі — канцлера, у воєнній — генерал-фельдмаршала). Колежський асесор, рахуючи від найвищого, — восьмий клас, у армії йому відповідав чин капітана. Для основної маси служилого люду, який, згідно з положенням того ж "Табеля", починав службу з найнижчого щабля, чин колежського асесора був вершиною кар’єри. Вище піднімалися одиниці. Це були якраз ті винятки, що підтверджують правило. Піднявшись до восьмого класу, одержували потомствене дворянство (було ще особисте дворянство).
Драгоман — перекладач при дипломатичній місії, посольстві.
83. Не ворог, хто уже дублений — тобто мертвий, задубілий.
84 — 85. Ще один зразок макаронічної мови на бурсацький лад. Подаємо підрядковий переклад промови Енея перед латинськими послами:
Латин цар єсть невгомонний,
А Турн найгірший дурак.
І навіщо воювать вам зі мною?
Латина вважаю за сліпого,
А вас, сенатори, без ума;
Латину рад мир дати,
Дозволю мертвих поховати,
І злості на вас нема.
Один єсть Турн ворог мій,
Сам, отже, повинен воювать;
Велить так доля, щоб Еней
Вам був цар, Аматі зять.
Щоб привести до кінця війну,
Ми зробим з Турном поєдинок,
Про що всім кров проливать?
Чи Турн буде, чи Еней
Латинським скіпетром управлять —
Укажеть меч або бог.
86. Дрансес — у Вергілія Драк, рутулець, вороже настроєний проти Турна.
90. Трахон — у Вергілія Гархон, воєначальник етруських загонів, що виступали на боці Енея. Разом з Енеєм підійшов на допомогу оточеним у фортеці троянцям.
91 — 92. У стародавніх римлян існував звичай спалювати трупи на вогнищі. При цьому прийнято було кидати у вогонь різні речі, які могли згодитися небіжчикові у загробному житті. Чим ціннішу річ кидали у вогнище, тим більшу шану віддавали покійному.
Келеп — бойова палиця з булавою або металевим тягарем якоїсь іншої форми.
Трохи, тороки — ремені коло задньої луки (вигину) сідла для закріплення сумок, одягу, зброї та ін.
Волоки — мотузки чи ремінці, якими зав’язують постоли та обв’язують онучі на нозі.
93, Лаврент — місто в Лації, столиця царя Латина. Було розташовано серед лаврових лісів.
Поспульство, поспільство — народ.
95. Брехун, юриста, крюк, підтяга — піти в юристи у феодально-кріпосницькій Російській імперії означало піти, за виразом самого І. Котляревського, в "п’явки людськії". Серед усіх змальованих в "Енеїді" суспільних станів не було такого, про якого б поет відгукувався з таким сарказмом і гнівом, як про юристів. Слід звернути увагу, в якому ряду тут стоїть "юриста", Підтяга — злодій (від "тягнути", "підтягати"). Пор. також строфу про "злиднів" біля входу до пекла (III, 47), про чиновну братію в самому пеклі (III, 73), характеристику Возного в "Наталці Полтавці" устами Миколи: "Юриста завзятий і хапун такий, що із рідного батька злупить!" (дія 2, ява 4).
96. Діомид — у Вергілія Діомед, уславлений грецький герой. Силою і хоробрістю поступався тільки перед Ахіллом. Брав участь у Троянській війні на боці греків. У битві під Троєю поранив богиню Венеру і самого бога війни Марса. Після падіння Трої оселився в Італії і заснував там кілька міст. У критичний момент війни з троянцями латиняни і рутульці послали послів до Діомида з проханням виступити на їхній стороні. Діомид відмовив їм і порадив шукати шляхів до миру з Енеєм.
97. Венул — латинянин, родом з грецького міста Аргоса, де царював Діомид ще до того, як вирушити на війну проти Трої. Очолював послів латинян до Діомида.
98. Коли греки здобули Трою, Еней самовіддано кинувся рятувати пенати (богів-охоронців домашнього вогнища) та свою родину. На плечах виніс старого батька Анхіза із палаючої Трої, а потім разом з ним поплив, виконуючи волю богів, до берегів Італії. По дорозі в Італію Анхіз помер.
100. Дошці — панове.
102. Землі шматок єсть не під нужду — тобто ділянка землі, без якої можна обійтися, в якій немає великої потреби.
103. Шалевий пояс — пояс, вив’язаний, мов шаль, із шерсті.
Люстрина — дорога шовкова тканина з глянцем.
Сап’янці — чоботи з спеціально обробленої, високого гатунку шкіри.
Торжок — місто, нині районний центр Калінінської області РРФСР. Славилося виробництвом взуття, також золотошвейними промислами.
Потибеньки — шкіряні лопаті з обох боків сідла, інколи з карманами. Звідси пішло прізвище — Потебня.
118. Коли б пан Феб од перепою Заранше в воду не заліз — Феб, або Аполлон — бог сонця.
120. Навісна — дівка, яку нав’язують багатьом женихам.
122. Тут названі села, розташовані навколо Полтави.
Івашки — кілометрів вісім на північ від Полтави.
Мильці — південна околиця Полтави.
Пушкарівка — село стояло теж на південь від Полтави, зараз злилося з містом.
Будища — на північ від Полтави є Великі і Малі Будища. Співробітники Полтавського літературно-меморіального музею Івана Котляревського вважають, що згадані саме Малі Будища — село, давніше від Великих Будищ.
Горбанівка — село на північ від Полтави. Зараз злилося з містом.
127. Кликнула мавку вод Ютурну — Юнона покликала німфу, сестру Турна. Німфи — нижчі божества, що жили, за віруванням стародавніх римлян, у морях, річках, полях, луках, лісах тощо як втілення відповідних сил природи.
129. Камерта вид на себе взявши — союзника Турна, одного з проводирів латинського війська.
130. Розмир — тут у значенні: перемир’я.
Тулумній к битві підтруняв — йдеться про рутульського віщуна Тулумнія, гарячого прихильника Турна. Щоб зірвати перемир’я між воюючими сторонами і не допустити поєдинку Енея з Турном, він метнув свого списа в ряди противника і вбив одного з дев’яти синів грека з Аркади Гілліпа. І знову розгорівся бій.
132. Спотиньга — несподівано.
135. Япид, цилюрик лазаретний — у Вергілія — Япіг, троянський віщун і знахар. Щоб продовжити віку своєму батькові, Іасові, він вивчив цілющі трави і глибоко опанував лікарське мистецтво.
Цирульник (цилюрик) — в часи І. Котляревського в російській армії так звали лікаря. Одночасно він виконував також обов’язки перукаря.
136. І шевську смолу прикладає — у народній медицині шевська смола використовувалася для заліплювання поранених місць.
137. Гарлемпські каплі — назва походить від міста Гарлема в Голландії. Ліки вживалися при захворюванні сечогінних каналів.
142. Султан — оздоба у вигляді пучка пір’я або кінського волосу на головному уборі. Троянські воїни і греки носили кінський волос звичайно на бойовому шоломі.
147. Зборні ізби — збірні — приміщення, в яких збирався сход.
151. Жердка — дерев’яна палиця, горизонтально підвішена до сволоків у хаті або хижці. На жердці вішають одяг.
153. Верзун — шкіряний постіл, лапоть.
155. Такий, як був Нечоса-князь — Потьомкін Григорій Олександрович (1739 — 1791), найвпливовіший з фаворитів Катерини II, був генерал-губернатором Новоросії, також фактичним повелителем Гетьманщини (Лівобережної України). З політичних міркувань записався в Запорізьку Січ, діставши при цьому, згідно з козацьким звичаєм, прізвище Грицько Нечеса. Звичайно, це ніскільки не завадило йому санкціонувати розгром і пограбування Січі військами регулярної армії 4 червня 1775 р. — через три роки після прийняття Грицька Нечеси в січове товариство, — та покласти в свою кишеню левову частку багатств запорізької старшини. Потьомкін був високого зросту, з статною фігурою, смаглявим кольором обличчя, чорним довгим волоссям на голові, яке звичайно розчісував п’ятірнею (звідси Нечеса).
157. Оддячивши йому сто з оком — тобто, віддавши йому з лихвою, з процентом. Око — стара міра рідини (приблизно 1 — 1,5 літра), а також ваги (приблизно 1,2 кілограма).
162. "Іноси! сількісь! як мовляла" — вислів, що означає: згода, хай буде й так! Про мене, як так, то й так!
Метелиця — дуже давній народний масовий танець, що відтворює ритми зимової хуртовини. Відомий ряд варіантів пісень-примовок під цей танець. Ось один з них, записаний за життя І. Котляревського:
Ой надворі метелиця,
Чому старий не жениться.
Як же мені женитися,
Що нікому журитися!
(Вестник Европы. — 1829. — № 22. — С. 153).
164. Ти в руку не піймав синицю — походить від народної приказки: "Краще синиця в руках, ніж журавель у небі".