На тиждень сала з сухарями,
Барильце з срібними рублями,
Муки, пшона, ковбас, коржів.
35
Евандр, Палланта підозвавши,
Такі слова йому сказав:
"Я, рать Енею в поміч давши,
Тебе начальником назвав.
А доки в паці будеш грати?
З дівками день і ніч ганяти
І красти голубів у всіх?
Одважний жид грішить і в школі,
Іди лиш послужи на полі;
Ледащо син — то батьків гріх.
36
Іди служи, годи Енею,
Він зна воєнне ремесло;
Умом і храбростю своєю
В опрічнеє попав число.
А ви, аркадці, — ви не труси,
Давайте всім і в ніс, і в уси,
Паллант мій ваш єсть атаман.
За його бийтесь, умирайте,
Енеєвих врагів карайте,
Еней мій сват — а ваш гетьман.
37
А вас, Анхизович, покорно
Прошу Палланта доглядать;
Воно хоть паруб’я, неспорно,
Уміє і склади читать;
Та дурень, молоде, одважне,
В бою як буде необачне,
То може згинуть неборак;
Тогді не буду жить чрез силу,
Живцем полізу я в могилу,
Ізгину, без води мов рак.
38
Беріте рать, ідіте з богом,
Нехай Зевес вам помага".
Тут частовались за порогом,
Евандр додав такі слова:
"Зайдіть к лидійському народу,
Вони послужать вам в пригоду,
На Турна підуть воювать.
Мезентій їх тіснить, зжимає,
На чинш нікого не пускає,
Готові зараз бунт піднять".
39
Пішли, розвивши короговку,
І сльози молодьож лила;
Хто жінку мав, сестру, ятровку,
У инчих милая була.
Тогді найбільш нам допікає,
Коли зла доля однімає,
Що нам всього миліше єсть.
За милу все терять готові:
Клейноди, животи, обнови.
Одна дороже милой — честь!
40
І так, питейним підкрепившись,
Утерли сльози із очей;
Пішли, марш сумно затрубивши;
Перед же вів сам пан Еней.
Їх первий марш був до байраку,
Прийшовши, стали на биваку,
Еней порядок учредив.
Паллант по армії діжурив,
Трудивсь, всю ніч очей не жмурив;
Еней тож по лісу бродив.
41
Як в північ самую глухую
Еней лиш тілько мав дрімать,
Побачив хмару золотую,
Свою на хмарі гарну мать.
Венера білолика, красна,
Курносенька, очима ясна
І вся, як з кров’ю молоко;
Духи од себе іспускала
І збрую чудную держала,
Явилась так перед синком.
42
Сказала: "Милий, на, Енею,
Ту збрую, що ковав Вулкан;
Коли себе устроїш нею,
То струсить Турн, Бова, Полкан;
До збруї що ні доторкнеться,
Все зараз ламнеться і гнеться,
Її і куля не бере;
Устройсь, храбруй, коли, рубайся
І на Зевеса полагайся,
То носа вже ніхто не втре".
43
Сказавши, аромат пустила:
Васильки, м’яту, і амбре;
На хмарі в Пафос покотила.
Еней же збрую і бере,
Її очима пожирає,
На себе панцир натягає,
Палаш до бока прив’язав;
Насилу щит підняв чудесний,
Не легкий був презент небесний;
Еней роботу розглядав.
44
На щиті, в самій середині,
Під чернь, з насічкой золотой,
Конала муха в павутині,
Павук торкав її ногой.
Поодаль був малий Телешик,
Він плакав і лигав кулешик,
До його кралася змія
Крилатая, з сім’ю главами,
З хвостом в верству, страшна, з рогами,
А звалася Жеретія.
45
Вокруг же щита на заломах
Найлучші лицарські діла
Були бляховані в персонах
Іскусно, живо, без числа,
Котигорох, Іван — царевич,
Кухарчич, Сучич і Налетич,
Услужливий Кузьма — Дем’ян.
Кощій з прескверною ягою,
І дурень з ступою новою,
І славний лицар Марципан.
46
Так пан Еней наш знаряжався,
Щоб дружби Турну доказать;
Напасть на ворогів збирався,
Зненацька копоті їм дать.
Но зла Юнона не дрімає,
Навильот умисли всі знає,
Оп’ять Ірисю посила:
Як можна Турна роздрочити,
Против троянців насталити,
Щоб викоренив їх дотла.
47
Ірися виль, скользнула з неба,
До Турна в північ шусть в намет;
Він дожидавсь тогді вертела,
Хлистав з нудьги охтирський мед.
К Лависі од любви був в горі,
Топив печаль в питейнім морі.
Так в армії колись велось;
Коли влюбився чи програвся,
То пуншу хлись — судьба поправся!
Веселлє в душу і влилось!
48
"А що? — Ірися щебетала. —
Сидиш без діла і клюєш?
Чи се на тебе лінь напала?
Чи все троянцям оддаєш?
Коту гладкому не до мишки;
Не втне, бачу, Панько Оришки!
Хто б сподівавсь, що Турн бабак?
Тобі не хист з Енеєм биться,
Не хист з Лавинієй любиться,
Ти, бачу, здатний бить собак.
49
Правдивий воїн не дрімає,
Без просипу же і не п’є;
Мудрує, дума, розглядає,
Такий і ворогів поб’є.
Ну, к чорту! швидше охмеляйся,
Збирать союзних поспішайся,
На нову Трою напади.
Еней в чужих землях блукає,
Дружину в поміч набирає,
Не оплошай тепер: гляди!"
50
Сказавши, столик ізвалила,
Шкереберть к чорту все пішло:
Пляшки і чарочки побила,
Пропало все, як не було.
Зробився Турн несамовитий,
Ярився, лютовав неситий,
Троянськой крови забажав.
Всі страсти в голову стовкнулись,
Любов і ненависть прочнулись;
"На штурм, на штурм!" — своїм кричав.
51
Зібрав і кінних, і піхотних
І всіх для битви шиковав;
І розбишак самих одборних
Під кріпость задирать послав.
Два корпуси докупи звівши,
А на зикратого сам сівши,
На штурм їх не веде, а мчить;
Мезап, Галес в другім отряді
Пішли од берега к ограді,
Побить троянців всяк спішить.
52
Троянці, в кріпости запершись,
Енея ждали вороття;
З нещастям тісно пообтершись,
Біду встрічали мов шутя.
Побачивши ж врагів напори,
У башт прибавили запори
І на валу всі залягли;
В віконця з будок виглядали
І носа вон не виставляли,
Шептались і люльки тягли.
53
У них поставлено в громаді,
Коли на їх пан Турн напре,
То всім сидіть в своїй ограді,
Нехай же штурмом вал бере.
Троянці так і учинили;
На вал колоддя накотили
І разний приправляли вар;
Олію, дьоготь кип’ятили,
Живицю, оливо топили,
Хто лізтиме, щоб лить на твар.
54
Турн, в міру к валу приступивши,
Скрізь на зикратому гасав;
В розсипку кінних розпустивши,
Сам як опарений кричав:
"Сюди, трусливії троянці,
На бой, шкодливиї поганці!
Зарились в землю, мов кроти;
Де ваш Еней — жіночий празник?
Пряде з бабами набалдашник!
Не лепсько виглянуть сюди".
55
І всі його так ідкомандні Кричали, лаяли троян;
Робили глузи їм досадні,
Гірш нівечили, як циган.
Пускали тучами к ним стріли,
А деякі були так сміли,
Що мали перескочить рів.
Троянці уха затикали,
Рутульців лайки не вважали,
Хоть битись всякий з них готів.
56
Турн з серця скриготав зубами,
Що в кріпості всі ні гу-гу;
А стін не розіб’єш лобами,
З посилку гнися хоть в дугу.
Злость, кажуть, сатані сестриця,
Хоть може се і небилиця,
А я скажу, що може й так:
Од злости Турн те компонує,
Мов сатана йому диктує,
Сам чорт заліз в його кабак.
57
Од злости Турн осатанівши,
Велів багаття розводить,
І військо к берегу привівши,
Казав троянський флот спалить.
Всі принялися за роботу;
(На злеє всякий ма охоту),
Огні помчалися к водам.
Хто жар, хто губку з сірниками,
Хто з головней, хто з фітилями
Погибель мчали кораблям.
58
Розжеврілось і закурилось,
Блакитне полом’я взвилось;
Од диму сонце закаптилось,
Курище к небу донеслось.
Боги в Олимпі стали чхати;
Турн їм ізволив тимфи дати,
Богинь напав від чаду дур;
Дим очі їв, лилися сльози,
З нудьги скакали так, як кози;
Зевес сам був, мов винокур.
59
Венеру ж за душу щипало,
Що с флотом поступили так;
Од жалю серце замирало,
Що сяде син на міль як рак.
В жалю в слізах і в гіркім смутку
Богиня сіла в просту будку,
На передку сів Купидон;
Кобила їх везе кривая,
Цибелла де жила старая,
Щоб сій язі оддать поклон.
60
Цибелла, знають во всіх школах,
Що матір’ю була богів;
Ізмолоду була не промах,
Коли ж як стала без зубів,
То тілько на печі сиділа,
З кулешиком лемішку їла
І не мішалася в діла.
Зевес їй оддавав повагу
(Продовження на наступній сторінці)