І справді, Зіна цього разу вже гаряче взялася до справи... Не можна сказати, щоб їй дуже сподобалося гребти, але вона добре пам'ятала, що це її останнє бажання і тільки цим вона може уславитися.
А як це буде красиво! В своєму шовковому купальному костюмі вона сяде в човен (глядачі сидять на березі на спеціально влаштованих трибунах), махне веслами, як крилами. "Дивіться, дивіться, яка гарна дівчинка",— хвилею пронесеться шепіт. І звичайно, пережене всіх! їй підносять квіти, вітають і... Ну, і взагалі все, що буває в таких випадках.
Нарешті настав день змагань, і все було так, як малювала в своїй уяві Зіна: багато народу, дівчата в гарних купальних костюмах, а хлопці в синіх трусах, човни, заквітчані прапорцями й квітами, багато сонця й синє небо, й синя широка повновода ріка, і... головне, багато фоторепортерів з усіх місцевих газет.
Змагання мало бути досить важким. Гребці повинні були пропливти кілька кілометрів вниз по річці, потім по одній з приток угору, і там, коло Крутого берега, був фініш.
Оркестр заграв марш, і зграя білих човнів полетіла по водяній дзеркальній сині.
— Зіна перша! Зіна, звичайно, буде першою! — хвилею пронісся шепіт, але Зіна була зайнята своєю справою і не чула нічого, крім сплесків весел. Так і є! її човен вийшов наперед, обігнав навіть Юрка, от вони всі геть позаду, а Зіна вже так далеко попереду, що її ледве видно. Звичайно, вона прийде першою! От вона пропливла березовий гайок, минула дачі й санаторій і пливе вже одна. Праворуч ліси, а ліворуч поля золотої пшениці та білої гречки і зелені запашні луки. От уже швидко притока; треба звернути, там буде важче гребти: проти течії. Але ж усі так відстали, їх навіть не видно, так що не страшно, коли в притоці вона гребтиме трохи повільніше.
Тільки вона хотіла повернути в притоку, як раптом чийсь крик зупинив її.
— Стій! Стій! Почекай! — почула вона. Зіна оглянулася навколо і побачила на березі чоловіка з чемоданчиком у руках.
"Я ще встигну!" — подумала Зіна і направила човен до берега.
Коло ніг чоловіка лежав поламаний велосипед.
— Поможи мені! — кричав він.— Підвези мене туди, вниз по річці. Я лікар. Мене викликали до тяжкохворого, але мій велосипед поламався. Ти ж пливеш просто як блискавка!
— Я не можу! — злякалася Зіна.— У нас змагання, і я йду перша... Мене сфотографували, і я обігнала Юрка... мені треба в притоку, а не вниз,— залопотіла вона.
— Але ж я поспішаю до хворого! — закричав у розпачі лікар.
— До хворого? — злякалася Зіна.
І враз Зіна зрозуміла, що це ж далеко важливіше, ніж перший приз, ніж змагання, бо тут же справа йде про життя людини!
— Сідайте, сідайте, я нічого,— заговорила вона. Лікар швидко стрибнув з своїм чемоданчиком у човен.
— Сідайте до керма, правте! — скомандувала Зіна, і вони понеслися ще швидше.
Ох! Коли б її тепер бачили, вона напевно б одержала перший приз!
Але ні Юрко, ні решта гребців не бачили її.
"Напевне, Зіна вже давно коло Крутого берега",— думав кожен з них.
Яке ж було їхнє здивування, коли біля Крутого берега вони не знайшли Зіни!
А Зіна щосили гребла, і лікар ще підганяв її.
— Швидше! Швидше! Розумієш, у лісника захворів онук, на кілька кілометрів навколо нема нікого. Йому треба негайно зробити операцію, от і я поїхав, а дід побіг за медсестрою, і вони приїдуть незабаром. Нічого, поки що ти допоможеш мені.
— Звичайно, звичайно,— шепотіла Зіна і думала: — Однаково змагання, мабуть, вже закінчилось, і потім тут така страшна справа!
Вона витягла човен на берег, прив'язала до дерева й пішла за лікарем вузенькою стежечкою в глиб лісу, до хатини лісника.
— Грійте воду! — скомандував лікар.— Зіно, мий руки! Щипці, вата, бинт.
Зіна швидко виконувала все. Вона боялася дивитися, але ж від операції залежало життя хлопчика, і вона взяла себе в руки й допомагала мовчки, швидко й точно.
Ах! Коли б у неї ще був дійсний чарівний камінець і коли б вона могла загадати ще одне бажання!
— Готово! — сказав, нарешті, лікар.— Не плачте, бабусю, ваш хлопчик врятований! Сиди, Зіно, коло нього, давай пити, а як приїде сестра, я відпущу тебе!..
Зіна з повагою дивилася на лікаря і з ніжністю на хлопчика, якого він врятував. І коли приїхала сестра, їй не хотілося йти.
— Вам буде важко самій доглядати його! — сказала вона.
І Зіна лишилась і допомагала перев'язувати хлопчика,
давала йому ліки, не спала ночі і зовсім забула і про змагання, і про квіти, і про музику, і навіть про чарівний камінець. Вона зовсім не знала, що в газеті було написано про надзвичайну операцію лікаря, і як допомагала йому дівчинка-школярка Зіна, бо лікар не знав про неї більш нічого.
Увечері до гострого лікаря постукали:
— Це я! Зіна! — сказала дівчинка.— Я принесла вам чарівний камінець!
— А! — зрадів лікар.— Ну, що ж, здійснилося, нарешті, твоє бажання? Перегнала ти Юрка?
— Ні,— похитала головою дівчинка.— Я не встигла. Та це нічого,— призналася вона, усміхаючись.— Мені далеко більше хотілося, щоб хлопчик залишився живий і здоровий. На жаль, цього не можна було загадати, бо чарівний камінець вже не мав своєї сили.
— І тому ти сама намагалась допомогти вилікувати його? — спитав лікар.
"Усе він знає і розуміє, цей гострий лікар!" — подумала Зіна.
— І тобі не шкода, що ти не виграла в жоднім змаганні?
— Зовсім не шкода,— щиро сказала дівчинка.— Я не так уже сильно любила і музику, і квіти, і гребню, а от допомагати лікареві мені дуже хотілось! І він, здається, був задоволений мною,— скромно додала вона.
— Так, все залежить від щирого бажання і любові до своєї справи,— мовив лікар.— Це далеко більше, ніж чарівний камінець!
І ви знаєте, з того часу у Зіни ніколи не боліли очі, і вона завжди раділа, коли було радісно її друзям, і сумувала, коли їм було сумно.