— Ану, візьми папірця, — мовив подорожній, — перепиши мені, хлопче, хоч трохи.
Вранці поїхали собі далі шляхом, додому, а за пазухою заховані були рядки з того дивного "Кобзаря", написані простими рідними словами, про недолю, про неволю, і шепотіли уста:
Високії ті могили, Чорніють, як гори, Та про волю нишком в полі З вітрами говорять.
І полинула чутка по всіх шляхах про дивного кобзаря. І чекали люди його пісень і говорили нишком про волю.