ШТИР (несподівано): Всім встати! Суд іде! (Всі виструнчуються.) — Прошу сідатн. (До Андрія.) — Потерпілий, роблю вам зауваження. (До Толяна.) — Прошу секретаря суду занести це до протоколу. (Толян записує).
Поїзд раптово знижує швидкість, зупиняється. Розчиняються двері і в них звідкись зовсім зблизька лине церковний спів.
ГОЛОС: Станція Івачків! Наступна кінцева станція Здолбунів! Платформу Семилітка прослідуєм без зупинки! Закриваються двері, обережно!
ТОЛЯН: Сьогодні засідання суду веде суддя Перезовська. (До Андрія): — Потерпілий, ви маєте відводи чи претензії? (Андрій ніяково стенає плечима).
ШТИР: Іменем, правом і законом сьогодні ми розглядаємо вашу справу, потерпілий! Ці троє змісили вас, скопали, відпи...ли, завдали вам тілесних пошкоджень середньої тяжкості. Отже — слово для обвинувачення має представник прокуратури.
ЦИГАН: Оскільки підсудний Середняк відмовився від захисту, то мене, представника обвинувачення, теж тут зараз начебто й немає. (До Андрія.) – Нема мене поняв? І не було вобше! (Відвертається до дверей, пахкає цигаркою).
ШТИР: Оскільки представник обвинувачення в залі відсутній, слово має захисник...
АНДРІЙ: Підсудного... Хмарчука.... так, Хмарчука Олега.
ШТИР: ... підсудного Хмарчука Олега.
МУЛЬТИК: У мене є запитання до потерпілого. (Штир киває.) – Скажіть, потерпілий... е-е-е... чи ви знали, що підсудний Середняк – син полковника міліції?
АНДРІЙ: Він не так питав. (Заперечливо хитає головою).
МУЛЬТИК: О, вибачаюся... Потерпілий... е-е-е... чи знали ви, що підсудний Середняк... психічно неповноцінний... е-е-е, психічно хворий... і навіть стоїть на обліку в е-е-е... обласному психіатричному диспансері?..
АНДРІЙ: Ні, не знав. Але він завжди якось... якось так...
МУЛЬТИК (перебиваючи його): То чого ж тоді, потерпілий, якого чорта, я навіть не вибачаюсь, якого хріна ви тоді опинились того вечора на тій, забутій усіма тролейбусній зупинці?
АНДРІЙ: Я...
ШТИР: Суду все зрозуміло. Суд оголошує перерву.
Електричка зупиняється. Знову чути церковні співи.
ГОЛОС: Здолбунів, Південний парк. Наступна – кінцева станція Здолбунів Пасажирськнй. (Двері зачиняються, потяг рушає.)
ШТИР: Зачитуємо вирок! Іменем, правом і законом, правим і лівим, і середнім. І коліном, і ліктем, і стегном...
АНДРІЙ: Там начебто не так було.
МУЛЬТИК: Тихо, фраєр, слухай і не мішайся.
ШТИР: Судове засідання в складі мене, судді Перезовської, постановило!..
ЦИГАН: Тихо, ублюдкі! Слушать усім!
ШТИР: ... підсудного Середняка Валерія... підсудного Хмарчука Олега... і... і того (до Андрія) — ...третього там як, того, третього?
АНДРІЙ: Поліщука Руслана...
ШТИР: Поліщука Руслана...
ТОЛЯН: Шо?! (Це не запитання, це страшний нелюдський крик.) – Шо? Русліка? Братішку? Не нада!!! Не нада його туда-а!
Електричка зупиняється. За вікном якийсь пасажирський потяг відходить у бік Львова.
ТОЛЯН: Не нада! Ти шо?! Русліка, братішку, на кічу сажать, на грязні нари! (Гарячково хапається за поли куртки, по кишенях.) – Де мой нож? Дайте ножа! Дайте ножа-а-а! (Кидається всередину вагона.)
ГОЛОС: Громадяни пасажири! Наш електропоїзд прибув на кінцеву станцію Здолбунів Пасажирський! Двері електропоїзда будуть відкриватися після відправлення пасажирського поїзда з першого путі. При виході з поїзда будьте уважні! Не забувайте своїх речей у вагонах! А коли хто забуде мішка чи торбу, сумку чи портфеля, то нехай ніхто інший не забажає та не візьме добра його, ані поля його, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що є у ближнього твого!..
Потроху меркне світло у вагоні. Падає, бється, борсається у пошуках ножа Толян. Всі інші персонажі стоять, немов закам’янілі. Іззовні, знадвору на них все наростаючою хвилею напливають церковні співи. Чути рух хресного ходу. Кілька разів вдаряє дзвін.
ЗАВІСА
вересень 1993-березень 1994
ДОДАТОК.
ПІСНЯ О БРАТЬЯХ КРІТЕНКАХ
В зале суда перерив.
Суд совєщаться уходіт.
Двері суда пріаткрив,
Маленькій мальчік заходіт.
Только зашол он туда,
В зал той большой, нелюдімий,
По процедурі суда
Слово берьот подсудімий:
"Гражданє судьї мої,
Судьї мої, прокурори!
Ранню потерю сєм'ї
Вряд лі паймьоте ви скоро.
В страшние жуткіє дні
Мама з папашкой розсталісь,
Так шо з братішкой адні
Ми в етом свєтє осталісь.
Я варавал, убівал.
Грабіл я всех па дарогах,
Ну а в живих оставлял
Я толька очень нємногіх.
После я піл і гулял,
Дєнег я не еканоміл,
Только всегда отправлял
Долю братішке в детдоме.
Гражданє судьї мої!
Судьї мої, прокурори!
Я не боюся статьї,
Шо міне ваши укори!
Я не прашу вас прастіть.
Пусть прігавор будєт вишка.
Но за меня отамстіть
Сможет мой младший братішка!.."